— Ну і? До якого ж висновку ти дійшов? Нагадаю тобі, як про це сказано в Книзі Буття, якщо ти раптом забув. «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею...»[34]
— Гаразд, — перебив його Товстун, — однак ці слова належать божеству-творцеві, а не істинному Богу.
— Що? — запитав Моріс.
— Це слова Ялдабоата, — мовив Товстун. — Інколи його ще називають Самаелем, сліпим богом. Він — божевільний.
— Що за фігню ти несеш? — сказав Моріс.
— Ялдабоат — це чудовисько, яке породила Софія, коли відбулося її падіння з Плероми, — мовив Товстун. — Він уявляє, ніби є єдиним богом, але він помиляється. З ним щось не гаразд; він не бачить. Він створив наш світ, але оскільки він сліпий, то добряче напартачив. Справжній Бог спостерігає за всім цим із далекої височіні й через своє милосердя береться нас врятувати. Фрагменти світла з Плероми...
— Хто все це вигадав,— запитав Моріс, витріщившись на нього. — Ти?
— У своїй основі, — сказав Товстун, — моя доктрина валентиніанська[35], це друге століття з.е.
— Що таке «з. е.»?
— Загальна ера. Це позначення вживається замість в.р.х. Вчення Валентина є більш вишуканим відгалуженням гностицизму в порівнянні з іранським гностицизмом, який, звісно ж, зазнав значного впливу зороастристського дуалізму. Валентин вважав, що гнозис має онтологічну цінність, яка допомагає досягнути спасіння, оскільки він перевертає навспак першопочатковий, первісний стан незнання, що є відповідником становища падіння, потьмарення розуму Божества, результатом якого й стало те, що феноменальний, або матеріальний, світ було створено в спотвореному вигляді. Істинний Бог, який є цілковито трансцендентним, не створював світ. Однак, коли він побачив, що накоїв Ялдабоат...
— А хто такий цей «Ялдабоат»? Світ створив Ягве! Саме це він і каже у Біблії!
— Божество-творець лише уявляло собі, що воно єдиний бог; саме тому його охопили ревнощі й воно сказало: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!»[36], на що...
— Ти що, Біблію не читав? — закричав Моріс.
Трохи почекавши, Товстун спробував пояснити ще раз. Вочевидь, він мав справу з релігійним ідіотом.
— Дивіться, — сказав він, намагаючись звучати якомога розсудливіше, — щодо створення світу існує кілька можливостей. Наприклад, якщо ви розглядатимете світ як артефакт — а він ним може й не бути; він може бути організмом, саме так розглядали світ стародавні греки — вам все одно не вдасться повернутися назад у своїх міркуваннях аж до творця; скажімо, могло існувати кілька творців у різні проміжки часу. На цьому наголошують буддистські ідеалісти. Але навіть якщо...
— Ти ніколи не читав Біблію, — сказав Моріс з невірою в голосі. — Знаєш, що я хочу, аби ти зробив. І я серйозно. Я хочу, щоб ти повернувся додому й засів за вивчення Біблії. Я хочу, щоб ти двічі перечитав Книгу Буття, ти мене чуєш? Двічі. І дуже уважно. А ще я хочу, щоб ти написав короткий огляд головних ідей та подій, починаючи з найважливіших. Коли прийдеш сюди наступного тижня, я хочу побачити цей список.
Було очевидно, що він почав по-справжньому злитися. Перевести їхню розмову на тему Бога було кепською ідеєю, однак, звісно, Моріс не міг знати про це заздалегідь. Він хотів лише звернутися до етичних почуттів Товстуна. А оскільки Моріс був євреєм, то виходив із припущення, що релігію та етику неможливо роз’єднати, адже в іудейському монотеїзмі вони творили одне ціле. Етичні приписи було передано безпосередньо від Ягве до Мойсея; усі це знають. Усі, окрім Конолюба-Товстуна, чия проблема в ту мить полягала в тому, що він знав занадто багато.
Важко дихаючи, Моріс почав переглядати свій записник, у якому фіксував час прийому пацієнтів. Він не відправляв сирійських горлорізів на той світ, розмірковуючи про космос як живу ентелехію з душею та сомою, своєрідне макрокосмічне дзеркальне відображення людини або мікрокосмосу.
— Я хотів би додати лише одну річ, — сказав Товстун.
Моріс роздратовано кивнув.
— Може виявитися, що божество-творець божевільне, а отже, і всесвіт божевільний. Те, що ми сприймаємо як хаос, є насправді ірраціональністю. Це різні речі.
Сказавши це, він замовк.
— Всесвіт є тим, на що ми його перетворюємо, — сказав Моріс.— Важливо передусім те, що ти з ним зробиш. І ти відповідальний за те, щоб зробити з ним щось таке, що сприяє життю, а не руйнує його.
— Це екзистенційна позиція,— сказав Товстун,— яка виходить із того, що Ми є тим, що ми робимо, на противагу іншій позиції, яка передбачає, ніби Ми є тим, що ми думаємо. Вперше її було висловлено у «Фаусті» Ґете, у першій частині, де Фауст каже: «Іт Anfang war das Wort». Він цитує початок четвертого Євангелія; «На початку було Слово». Потім Фауст каже: «Nein, Іт Anfang war die Tat». «На початку була дія». Це коріння всього екзистенціалізму.
Моріс поглянув на нього так, немов він був комахою. Повертаючись до сучасної квартири в центрі Санта-Ани з двома спальнями та двома ванними кімнатами, квартири підвищеної безпеки, у вхідних дверях якої стояв замок із ригелем і яка містилася в будинку з електричними воротами, підземним паркінгом та з камерою відеоспостереження, що повсякчас сканувала головний вхід, де він мешкав разом із Шеррі, Товстун зрозумів, що втратив статус авторитета й знову перетворився на звичайного смиренного психа. Намагаючись йому допомогти, Моріс ненароком зруйнував той бастіон, який надавав Товстунові відчуття безпеки.
З іншого боку, були й певні позитивні моменти: тепер він мешкав у цьому схожому на фортецю, або ж на в’язницю, новому будинку підвищеної безпеки, що розміщувався в самому центрі мексиканського кварталу. Щоб відчинити ворота підземного гаража, потрібно було скористатися магнітною карткою з комп’ютерним чипом. Це трохи додавало бойового духу, хоча в Товстуна його й лишилося зовсім мало. Оскільки їхня квартира була на найвищому поверсі, він міг буквально дивитися згори на Санта-Ану й усіх бідніших від себе людей, яких цілісіньку ніч обкрадали й кидали на гроші місцеві алкаші й нарколиги. До того ж, і це було значно важливішим, поряд із ним була Шеррі. Вона чудово готувала, хоча йому й доводилося мити посуд і їздити на закупи. Шеррі цим не займалася. Вона багато шила й прасувала, інколи їздила по справах, розмовляла по телефону зі старими подругами шкільних років і тримала Товстуна в курсі церковних справ.
Я не можу написати тут, як називалася церква Шеррі, бо вона справді існує (хоча, з іншого боку, Санта-Ана також існує), тому називатиму її так, як називала її Шеррі: потогінна майстерня Ісуса. Половину кожного дня вона проводила там, відповідаючи на телефонні дзвінки й перебуваючи на ресепшені; вона завідувала програмами з допомоги, а це означало, що вона роздавала їжу, гроші на притулок та поради щодо державних соціальних програм, а також відсортовувала нарколиг від реальних людей.
Шеррі ненавиділа наркоманів, і мала на це хорошу причину. Вони щодня з’являлися на порозі, маючи напоготові якісь нові виверти. Найбільше її дратувало навіть не те, що вони намагалися кинути церкву на гроші, щоб купити собі ширку, а те, що потім вони цим ще й вихвалялися. Втім, оскільки наркомани не знають, що таке відданість одне одному, то зазвичай одні нарколиги виказували їй інших нарколиг, які видурювали гроші й пізніше цим вихвалялися. Шеррі записувала їхні імена у свій список гівнюків. Здебільшого вона приходила додому з церкви, лаючись мов божевільна й нарікаючи на тамтешні умови, особливо на те, що різні покидьки й наркомани сказали та зробили того дня, і що Ларрі, священник, ніяк на це не відреагував.
Після тижня спільного життя Товстун знав про Шеррі значно більше, аніж після трьох років дружби, впродовж яких вони бачилися лише принагідно. Шеррі зневажала кожну живу істоту на планеті в порядку наближеності до неї; тобто, що більше їй доводилося мати справу з кимось або чимось, то більше вона його чи її зневажала. Велике еротичне кохання її життя набрало форми священника Ларрі. Під час тих поганих днів, коли вона буквально вмирала від раку, Шеррі сказала Ларрі, що найбільше її бажання — переспати з ним, на що Ларрі відповів (це неабияк здивувало Товстуна, якому ця відповідь аж ніяк не здалася доречною), що він, Ларрі, ніколи не змішував своє особисте життя з життям діловим (Ларрі був одружений, мав трьох дітей і навіть онука). Шеррі все одно його кохала й далі хотіла з ним переспати, однак уже відчула, що зазнає в цьому поразки.
35