Запис 48. ПРО НАШУ ПРИРОДУ. Слушно сказати: здається, ми котушки пам’яті (носії ДНК, які здатні переживати різноманітний досвід) у подібній до комп’ютера мислячій системі, яка, попри те, що ми коректно записали й зберігали інформацію про пережитий досвід тисячі років, до того ж кожен із нас володіє трохи інакшим набором даних, аніж будь-яка інша форма життя, є збоєм у функціонуванні — невдачею у відтворенні пам’яті. Саме в цьому полягає проблема нашої особливої підсхеми. «Спасіння» за допомогою gnosis — точніше анамнезу (втрати амнезії), — хоч воно й індивідуально важливе для кожного з нас, — це квантовий стрибок у сприйнятті, ідентичності, пізнанні, розумінні, сприйнятті світу та себе, включно із безсмертям — однак має ще більше та далекосяжніше значення для всієї системи, оскільки ці спогади є даними, яких вона потребує і які мають для неї неабияку цінність, цінність для її загального функціонування.
Відтак вона перебуває в процесі самовідновлення, який включає: відбудовування нашої підсхеми за допомогою лінеарних та ортогональних часових змін, а також повсякчасне сигналізування нам, яке має на меті стимулювати заблоковані бази даних пам’яті всередині нас, щоб у такий спосіб надіслати, а отже, й отримати те, що там міститься.
Таким чином зовнішня інформація, або gnosis, складається з диінгібіторних інструкцій, основна частина вмісту яких є, власне, внутрішньою щодо нас — тобто уже наявною (вперше це зауважив Платон; viz: те, що навчання є формою пригадування).
Стародавні народи володіли техніками (таїнствами та ритуалами), що застосовувались переважно в греко-романських містичних релігіях, включно з раннім християнством, щоб викликати надсилання та отримання інформації, здебільшого з розумінням її ретроактивної цінності для індивідів; натомість гностики бачили онтологічну цінність у тому, що вони називали Саме Божество, у тотальній сутності.
Божество ушкоджене; у ньому трапилася якась предковічна катастрофа, яку ми не розуміємо.
Товстун переформулював запис 29 у щоденнику і додав його до запису «ПРО НАШУ ПРИРОДУ»:
29. Наше падіння відбулося не через моральну хибу; воно відбулося через хибу інтелектуальну: через те, що ми сприймали феноменальний світ за реальний. Відтак ми морально невинні. Саме Імперія у її різноманітних замаскованих формах каже нам, що ми згрішили. «Імперія ніколи не закінчилася».
На цей час дах Товстуна вже зовсім поїхав. Він не робив нічого іншого, лише працював над своєю екзегезою, або трактатом, чи просто слухав стереосистему, або ж відвідував Шеррі в лікарні. Він почав додавати записи у трактаті без будь-якої логічної послідовності чи причини.
30. Феноменального світу не існує; це іпостась інформації, яку обробляє Розум.
27. Якщо видалити століття фальшивого часу, то справжня дата буде не 1978 рік нашої ери, а 103 рік нашої ери. Саме тому в Новому Завіті сказано, що Царство Духа настане до того, як «деякі, що сьогодні живі, помруть». Відтак ми живемо в апостольський час.
20. Аліхімікам-герметикам було відомо про таємну расу триоких прибульців-загарбників, однак, попри всі свої зусилля, вони так і не змогли встановити з ними контакт, саме тому їхні намагання допомогти Фрідріху V, курфюрсту Пфальцському, королю Богемії, зазнали невдачі. «Імперія ніколи не закінчилася».
21. Розенкрейцери писали: Ex Deo nascimur, in Jesu mortimur, per spiritum sanctu reviviscimus, тобто «З Бога народжуємося, в Ісусі вмираємо, а через Святого Духа воскреснемо». Це вказує на те, що вони відшукали втрачену формулу безсмертя, яку зруйнувала Імперія. «Імперія ніколи не закінчилася».
10. Аполлоній Тіанський, пишучи до Гермеса Трисмегіста, сказав: «Те, що зверху, є тим, що знизу». Цим він хотів повідомити нам, що наш всесвіт — це голограма, однак йому бракувало відповідного терміна.
12. Стародавні греки знали Безсмертного під іменем Діоніс; євреї називали його Іллею; християни ж — Ісусом. Коли людське тіло, у якому він перебуває, вмирає, він переходить в інше, тому його не можуть убити або спіймати. Ось чому Ісус на хресті сказав: Eli, Eli, lama sabachthani, на що деякі з присутніх там відповіли, як і належить: «Чоловік звертається до Іллі». Ілля залишив його, і він помер на самоті.
У мить, коли він це записував, Конолюб-Товстун вмирав на самоті. Ілля, чи що то була за священна сутність, яка спрямувала тонни інформації прямісінько йому в мозок, і справді його залишила. Жахливе питання, яке Товстун знову і знов запитував у себе, не потрапило в його щоденник чи трактат; це питання можна було сформулювати так:
Якщо ця божественна сутність знала про вроджений дефект Крістофера і зробила щось, аби його виправити, то чому вона нічого не робить із раком Шеррі? Як вона може дозволити, щоб та й далі лежала в шпиталі і вмирала?
Товстун ніяк не міг цього збагнути. Дівчина прожила цілий рік із помилковим діагнозом; чому Зебра не спрямувала інформацію про це на Товстуна, або на лікаря Шеррі чи на саму Шеррі — врешті, на будь-кого?
І спрямувала вчасно, щоб її ще можна було врятувати! Якось, коли Товстун провідував Шеррі в лікарні, то застав біля її ліжка одного недоумка, який стояв там, шкірячись на весь рот. Товстун вже зустрічався з цим йолопом раніше. Він мав звичку завалюватися в квартиру, коли Товстун і Шеррі ще мешкали разом, обіймати Шеррі, цілувати її й казати, що він її кохає, абсолютно не зважаючи на Товстуна. Коли Товстун увійшов у лікарняну палату, цей друг дитинства Шеррі саме казав до неї: — Що ми робитимемо, коли я стану королем світу, а ти — королевою світу?
На що Шеррі, переборюючи страждання, пробурмотіла:
— Я хочу лише позбутися цих клубків, що засіли в мене в горлі.
Ще ніколи Товстун не був так близько до того, щоб відправити когось у кращі світи, як у ту мить. Кевіну, який прийшов разом із ним, довелося втримувати його силою.
— Я божеволію. Не можу більше цього терпіти,— сказав Товстун Кевіну, коли вони поверталися автомобілем до самотнього помешкання Товстуна, де вони з Шеррі прожили разом такий короткий відрізок часу.
— Це нормальна реакція, — відказав Кевін, який у ці останні дні зовсім не виказував свого звичного цинізму.
— Скажи мені, — мовив Товстун, — чому Бог їй не допоможе?
Він постійно інформував Кевіна про те, як просувається робота над його екзегезою; Кевін знав про його зустріч із Богом у 1974 році, тому Товстун міг говорити відверто.
— Незбагненні шляхи Великого Пунти,— сказав Кевін.
— Це ще що за хуйня? — запитав Товстун.
— Я не вірю в Бога, — сказав Кевін. — Я вірю у Великого Пунту. А шляхи Великого Пунти незбагненні. Ніхто не знає, чому він робить те, що він робить, і чому не робить того, чого не робить.
— Ти з мене насхімаєшся?
— Ні, — відказав Кевін.
— Звідки прийшов Великий Пунта?
— Це відомо лише Великому Пунті.
— Він — добра сила?
— Дехто каже, що так; а дехто, що ні.
— Він міг би допомогти Шеррі, якби захотів?
— Це відомо лише Великому Пунті.
Вони обоє зареготали.
Одержимо переймаючись смертю й божеволіючи від смутку та занепокоєння долею Шеррі, Товстун додав у свій трактат запис 15.
15. Сивіла кумська захищала Римську республіку і вчасно виголошувала свої застереження. У першому столітті н.е. вона передбачила вбивство двох братів Кеннеді, Мартіна Лютера Кінґа та єпископа Пайка. У цих чотирьох замордованих чоловіках вона бачила два спільних знаменники: вони рішуче захищали свободи Республіки; також кожен із них був релігійним лідером. За це їх і вбили. Республіка знову перетворилася на імперію на чолі з цезарем. «Імперія ніколи не закінчилася».