— Ти випадково почув обмін повідомленням, — припустив я.— Між росіянами та якоюсь позаземною сутністю.
— З моїм щастям не дивно, — мовив Товстун.
Коли усе це з ним відбувалося, кров’яний тиск Товстуна підскочив так, що виникла небезпека інсульту; лікар навіть поклав його на якийсь час у лікарню. Він застеріг його, щоб Товстун більше не приймав спіди.
— Я й не приймаю, — щиро запротестував Товстун.
Поки він лежав у лікарні, лікар провів усі можливі обстеження, щоб виявити фізичну причину підвищеного тиску, однак жодної причини так і не знайшли. Потроху його гіпертонія пішла на спад. Але лікар поставився до цього з підозрою; він і далі вірив, що Товстун знову повернувся до старої звички і вживав амфетаміни. Втім, ми з Товстуном знали, що це не так. У нього був тиск 280 на 178, що для людини смертельно. Зазвичай тиск у нього був 135 на 90, тобто в межах норми. Причина такого тимчасового збільшення залишається таємницею й до сьогодні. Як і причина смерті домашніх улюбленців Товстуна.
Я розповідаю вам усе, як було. Усе це правда, це насправді трапилося.
На думку Товстуна, його помешкання було просякнуте високими дозами якоїсь радіації. Власне, він її навіть бачив: блакитне світло, що витанцьовувало, мов вогні святого Ельма[37].
Ба більше, сяйво, яке пронизувало його квартиру, поводилося так, немов воно було живе й наділене розумом. Коли воно проникало в якісь предмети, то порушувало каузальні процеси в них. А коли воно досягнуло голови Товстуна, то передало йому — не лише інформацію, хоча і її також, — ай іншу особистість. Особистість, що не була особистістю Товстуна. Людину з іншими спогадами, вдачею, смаками та звичками.
Вперше та востаннє в житті Товстун перестав пити вино і купив пиво, закордонне пиво. І він почав казати на свого собаку «він», а на кота «вона», хоча й знав — а також знав про це й раніше,— що його собака була «вона», а кіт «він». Це неабияк дратувало Бет.
Товстун одягався в інший одяг і ретельно стриг собі бороду. Коли він дивився в дзеркало у ванній під час підстригання бороди, то бачив незнайому особу, хоч там і був він сам аніскілечки не змінений. Також здавалося, що з кліматом щось було не гаразд; повітря було надто сухим і гарячим; воно не пасувало до висоти, і його вологість була неправильною. Суб’єктивно у Товстуна виникало враження, що ще буквально мить тому він мешкав у висотному, прохолодному та вологому регіоні світу, а не в окрузі Орендж у Каліфорнії.
Плюс той факт, що цей внутрішній мисленнєвий потік набрав форми грецького койне, яке він не розумів як мову, і, власне, як феномен, що відбувався в його голові.
І йому стало дуже складно водити машину; він ніяк не міг збагнути, де розміщувалися потрібні педалі; здавалося, що вони всі не там, де мали б бути.
Мабуть, найдивовижнішим з усього, що відбувалося з Товстуном, був винятково яскравий сон, — якщо це був «сон», — про радянську жінку, яка мала зв’язатися з ним поштою. Уві сні показали її фотографію. У неї було біляве волосся і йому сказали: «Її звати Садасса Ульна». У голову Товстуна вистрелили терміновим повідомленням, що він обов’язково має відповісти на її лист, коли той надійде.
Через два дні йому надійшов заказний, відправлений авіапоштою лист із Радянського Союзу, який так шокував Товстуна, що його охопив стан повного жаху. Листа надіслав чоловік, про якого Товстун ніколи не чув (та й у будь-якому разі він не звик отримувати пошту з Радянського союзу) і який хотів:
1) Фотографію Товстуна.
2) Зразок почерку Товстуна, а саме його підпис.
Тоді Товстун сказав Бет:
— Сьогодні понеділок. У середу надійде ще один лист. Цього разу від жінки.
У середу Товстун отримав цілу купу листів: всього сім. Не відкриваючи жодного, він попорпався серед них і вказав на конверт, на якому не було імені та зворотної адреси.
— Це він, — сказав Товстун Бет, яка на цей час вже також була добряче переполохана. — Відкрий його і переглянь, але не показуй мені її ім’я та адресу, інакше я обов’язково відповім.
Бет відкрила конверт. Замість листа per se вона побачила там ксерокопію двох оглядів якоїсь книжки з лівацької нью-йоркської газети The Daily World, розміщених на одному аркуші. Оглядач описував автора книжки як громадянина Радянського союзу, який мешкав у Сполучених штатах. З оглядів було очевидно, що автор — член партії.
— О Боже, — сказала Бет, перегортаючи аркуш з ксерокопією. — Ім’я та адреса автора вказані на звороті.
— Жінка? — запитав Товстун.
— Так, — мовила Бет.
Я так і не довідався в Товстуна і Бет, що вони зробили з тими двома листами. З обережних натяків Товстуна я зрозумів, що він врешті-решт відповів на перший лист, вирішивши, що той був безпечний; але що він зробив із ксерокопією, яка, власне, і не була листом у строгому сенсі цього слова, я не знаю і по цей день, та й, правду кажучи, і не хочу цього знати. Можливо, він спалив той лист. Можливо, передав його в поліцію чи ФБР або ЦРУ; у будь-якому разі я маю великі сумніви, що він на нього відповів.
По-перше, він відмовився поглянути на зворотний бік аркуша із ксерокопією, де були написані ім’я та адреса цієї жінки; він був переконаний, якщо побачить цю інформацію, то відповість на лист, хотітиме він цього чи ні. Можливо, так і трапилося б. Хто може знати? Спочатку в тебе вісім годин поспіль вистрілюють інформацією, джерело якої невідоме, яка набуває форми сяйливої фосфенної активності вісімдесяти кольорів, розподіл яких нагадує сучасний абстрактний живопис; тоді тобі сняться триокі люди в скляних бульбашках та електронному спорядженні; тоді твоє помешкання сповнюється плазматичною енергією, схожою на вогні святого Ельма, яка здається живою та здатною мислити; помирають твої домашні тварини; у тобі бере гору інша особистість, яка думає грецькою; тобі сняться росіяни; й нарешті ти за три дні отримуєш два листи з Радянського Союзу — про які тебе повідомили заздалегідь. Однак загальний підсумок всього цього не такий вже поганий, адже частина цієї інформації допомагає врятувати життя твого сина. Так, і ще одне: Товстун почав бачити Стародавній Рим, накладений на Каліфорнію 1974 року. Що ж, я скажу таке: можливо, Товстун зустрівся і не з Богом, але з чимось він таки зустрівся. Не дивно, що він почав виписувати сторінка за сторінкою свою екзегезу. Я б зробив так само. Він не просто вибудовував пустопорожні теорії; він намагався з’ясувати, що ж за срана фігня з ним у біса трапилася.
Якщо Товстун просто збожеволів, то він, безумовно, знайшов для цього унікальну форму, знайшов цілком оригінальний спосіб це зробити. Оскільки він тоді проходив терапію (Товстун завжди проходив терапію), то попросив, щоб йому дали пройти тест Роршаха, аби визначити, чи він не шизофреник. У результаті тесту було встановлено, що в нього незначний невроз. Кому потрібні такі теорії?
У своєму романі «Затьмарення», опублікованому в 1977 році, я нахабно скористався розповіддю Товстуна про ті вісім годин яскравої фосфенної активності.
Кілька років тому він експериментував із впливом деінгібіторів на нервову тканину, й однієї ночі, ввівши собі ін’єкцію IV, яка вважалася безпечною й такою, що викликає легку ейфорію, відчув страшенний спад активності гамма-аміномасляної кислоти у своєму мозку. Суб’єктивно він почав сприймати яскраву фосфенну активність, спроектовану на стіну його спальні, шалений, дедалі швидший монтаж з того, що, як він тоді собі уявляв, було сучасним абстрактним мистецтвом.
Впродовж приблизно шести годин, поринувши в транс, таємний агент Пауерз переглядав тисячі робіт Пікассо, що змінювали одна одну зі швидкістю блискавки, а тоді йому показали картини Пауля Клее, більше, ніж цей художник встиг намалювати за своє життя. Потім, спостерігаючи, як картини Модільяні змінюють одна одну просто зі скаженою швидкістю, він припустив (людина завжди потребує теорій), що це розенкрейцери телепатично надсилають йому зображення, імовірно, за допомогою високо-технологічних систем із мікрореле; проте, коли йому почали надокучати картини Кандінського, він пригадав, що головний музей мистецтва в Ленінграді спеціалізується саме на такій безпредметній сучасній творчості, і вирішив, що це радянці намагалися встановити з ним телепатичний зв’язок.
37
Тривалі електричні розряди, які виникають в атмосфері у вигляді сяйливих пучків на гострих кінцях високих предметів.