Вранці він згадав, що радикальний спад активності гамма-аміномасляної кислоти в мозку спричиняє саме такий фосфенний ефект; ніхто не намагався встановити з ним телепатичний зв’язок, з допомогою мікрохвиль чи без них...[38]
Гамма-аміномасляна кислота в мозку блокує активацію нейронних з’єднань; вона утримує їх у бездіяльному або ж латентному стані, аж поки — правильний — деінгібіторний стимул не подіє на організм, у цьому випадку — на Конолюба-Товстуна. Іншими словами, це нейронні з’єднання, завдання яких — активуватися у певний специфічний час і за специфічних умов. Питання в тому, чи Товстун зазнав впливу такого деінгібіторного стимулу, який спричинив радикальне зниження рівня гамма-аміномасляної кислоти в його мозку і, відповідно, активацію раніше заблокованих з’єднань нейронів, так би мовити, метаз’єднань?
Усі ці події трапилися в березні 1974 року. За місяць до цього Товстуну видалили зіпсутий зуб мудрості. Під час операції хірург-стоматолог вколов йому дозу тіопенталу натрію. Пізніше того ж дня, повернувшись додому і відчуваючи жахливий біль, Товстун попросив Бет зателефонувати й замовити якісь ліки від зубного болю. Хоч він і почувався зовсім кепсько, Товстун сам відчинив двері, коли в них постукав аптечний кур’єр. Відчинивши двері, він побачив перед собою чарівну темноволосу молоду жінку, яка простягнула йому невеликий білий пакет з «Дарвоном Н»[39]. Однак, попри нестерпний біль, Товстуну було начхати на ліки, адже вся його увага була прикута до сяйливого золотого намиста, яке висіло в дівчини на шиї; він просто не міг відвести від нього очей. Не зважаючи на те, що Товстун був спантеличений від болю — та тіопенталу натрію — і виснажений муками, яких йому довелося зазнати, він все ж таки зумів запитати дівчину, що означав золотий символ, який розміщувався в самому центрі намиста. Він був у формі риби, у профіль.
— Це знак, який використовували ранні християни, — сказала дівчина, торкаючись золотої рибки своїм витонченим пальцем.
І одразу ж із Товстуном трапився флешбек. Він згадав — лише на півсекунди. Згадав Стародавній Рим і себе як раннього християнина; увесь стародавній світ, а також його потайне налякане існування таємного християнина, якого вистежує римська влада, увірвалися в його свідомість... А тоді він знову повернувся в Каліфорнію 1974 року, де дівчина передала йому невеликий білий пакет зі знеболювальними.
Через місяць, коли він лежав у напівтемряві в ліжку й слухав радіо, бо не міг заснути, він раптом почав бачити рухомі кольори. Потім із радіо долинули мерзенні, бридкі фрази, звернені до нього. Так тривало два дні, а тоді невиразні кольори ринули до нього, так немов він сам почав рухатися вперед, все швидше і швидше; і, як я й описав це у своєму романі «Затьмарення», невиразні кольори різко завмерли й набрали чітких форм сучасних абстрактних картин, їх було буквально десятки мільйонів, і вони з неймовірною швидкістю змінювали одна одну. Мета з’єднання в мозку Товстуна зазнали деінгібіторного впливу знаку у формі риби та слів, які промовила дівчина.
Ось так ось все просто.
Через кілька днів Товстун прокинувся й побачив стародавній Рим, накладений на Каліфорнію 1974 року, а ще він почав думати грецьким койне, що було lingua franca тієї частини Близького Сходу, яка належала до Римської імперії, — саме цю частину він бачив. Він не знав, що їхньою lingua franca було койне, він вважав, що нею була латина. До того ж, як я вже казав, він навіть не зрозумів, що мова, якою він думав, була мовою.
Конолюб-Товстун живе у двох різних епохах і двох різних місцях, тобто у двох просторово-часових континіумах; ось що трапилося в березні 1974 року через знак риби, який було йому показано за місяць до цього: два його просторово-часові континіуми перестали бути окремими й злилися в один. І дві його ідентичності — особистості — також злилися. Пізніше він почув, як якийсь голос промовив у його голові:
«У мені живе ще хтось і він не в цьому столітті».
Інша особистість усе збагнула. Інша особистість думала. І Товстун, особливо вночі, якраз перед тим як заснути, міг іноді вловити думки цієї іншої особистості, востаннє таке трапилося всього місяць тому; тобто чотири з половиною роки після того, як компартменталізація обох особистостей зазнала краху.
Товстун сам усе мені дуже добре розтлумачив на початку 1975 року, коли він тільки почав мені звірятися. Він назвав цю особистість у собі, яка жила в іншому столітті й іншому місці, Томасом.
— Томас,— сказав він мені,— розумніший за мене і знає значно більше. З нас обох Томас — домінантна особистість.
Він вважав, що це добре; горе тому, у чиїй голові живе лиха або ж недоумкувата інша особистість!
— Ти маєш на увазі, що колись був Томасом. Що ти, — його реінкарнація і пам’ятаєш його та...
— Ні, він живе зараз. Він живе у Стародавньому Римі зараз. І він не я. Реінкарнація тут ні до чого.
— Але ж це твоє тіло, — сказав я.
Товстун пильно на мене поглянув і похитав головою.
— Ти маєш рацію. Це означає, що моє тіло або одночасно перебуває у двох просторово-часових континіумах, або ж воно взагалі ніде не перебуває.
Запис 14 у трактаті: Всесвіт — це інформація, і ми нерухомі в ній, не тривимірні і не в просторі або часі. Інформацію, яку нам постачають, ми перетворюємо на феноменальний світ.
Запис 30, який перефразовує попередній, щоб ще раз на цьому наголосити: Феноменального світу не існує; це іпостась інформації, що обробляється Розумом.
Товстун налякав мене до всирачки. Він виснував записи 14 і зо із власного досвіду, дійшов до них, коли виявив, що в його голові існував ще хтось, і цей хтось жив в іншому місці і в інший час — дві тисячі років тому і за вісім тисяч миль від нього.
Ми не індивіди. Ми станції у єдиному Розумі. Ми маємо повсякчас лишатися відокремленими одне від одного. Однак Товстун випадково отримав сигнал (знак золотої риби), який призначався для Томаса. Це Томас мав справу зі знаками риби, не Товстун. Якби дівчина не пояснила значення цього знака, руйнування компартменталізації не відбулося б. Але вона пояснила, і руйнування трапилося. Товстуну — і Томасу! — було відкрито, що простір та час — це просто механізми відокремлення. Тож у результаті Товстун почав бачити подвійний прояв обох реальностей, накладених одна на одну, і, імовірно, Томас бачив те саме. Томас мабуть запитував себе, якого біса якась іноземна мова звучить у його голові. А тоді він зрозумів, що це була навіть не його голова.
«У мені живе ще хтось і він не в цьому столітті».
Це думка Томаса, не Товстуна. Але вона не згірш стосувалася й самого Товстуна.
Однак Томас мав перевагу над Товстуном, адже, як сказав Товстун, Томас був розумніший; він був розумнішою особистістю. Він взяв гору над Товстуном, змусив його пити пиво замість вина, підстригав його бороду, невміло їздив автомобілем... Але, що важливіше, Томас пам’ятав, — якщо це правильне слово, — інші особистості, одну на Криті часів Мінойської цивілізації, яка існувала з 3000 року до н.е. до 1100 року до н.е., тобто дуже-дуже давно. Томас навіть пам’ятав особистість, яка жила до цього: ту, яка прибула на цю планету з інших зірок.
Томас був найбільшим розумником постнеолітичних часів. Як ранній християнин апостольської епохи він не бачив Ісуса, але знав людей, які його бачили, — Господи, я втрачаю контроль, намагаючись це записати. Томас збагнув, як відтворити себе після фізичної смерті. Усі ранні християни це вміли. Це відбувалося через анамнез, втрату амнезії — що ж, ось як уся ця система мала працювати: коли Томас опинився б на порозі смерті, він мав відтворити себе на християнському знаку риби, з’їсти якусь дивну рожеву — того самого рожевого кольору, що й світло, яке бачив Товстун, — якусь дивну рожеву їжу й відпити трохи зі священного глека, який зберігався в шафі, а тоді померти, і коли він народився б знову, то виріс би й був би цією пізнішою особою, а не собою, аж доки йому не покажуть знак риби.