Повертаюся до пляшки коньяку. Коньяк мене заспокоює. Іноді, особливо коли я проводжу вечір за розмовами з Товстуном, я такий схарапуджений, що маю чимось заспокоїти нерви. Мене переслідує жахливий здогад, що він наштовхнувся на щось реальне і невимовно страшне. Особисто я зовсім не хочу прорватися на новий теологічний або філософський рівень. Але моя зустріч із Конолюбом-Товстуном була необхідною; мені потрібно було познайомитися з ним і почути його навіжені ідеї, що виникли на ґрунті його химерної зустрічі з Бог-зна-чим. Можливо, з остаточною реальністю. Хоч би що це було, воно було живим, і воно мислило. І воно у жоден спосіб не нагадувало нас. Попри слова, наведені в Св. апостола Івана, 3:2, Ксенофан мав рацію.
«Є тільки один бог, зовсім не схожий на смертних істот, ані формою тіла, ані думками своїми».
Хіба не буде оксимороном сказати «Я — не я»? Хіба не буде це буквальною суперечністю, семантично безглуздим твердженням? Товстун виявився Томасом; а я, проаналізувавши інформацію зі свого сну, дійшов висновку, що я — мій батько і одружений зі своєю матір’ю, коли вона була молодою, — до мого народження. Я вважаю, що ота таємнича згадка про те, що «час від часу народжувалося один чи два чаклуни» мала б мені щось повідомити. Достатньо передова технологія здавалася б нам формою магії; на це звернув увагу Артур Ч. Кларк. Чаклун має справу з магією; ergo, «чаклун» — це той, хто володіє певною високорозвиненою технологією, яка нас спантеличує. Хтось грається в настільні ігри з часом, хтось, кого ми не бачимо. Це не Бог. Це архаїчне ім’я, яким називали цю сутність суспільства минулого, а також називають сучасні люди з обмеженим анахроністичним мисленням. Нам потрібен новий термін, однак те, з чим ми маємо справу, не нове.
Конолюб-Товстун здатний подорожувати в часі, повернутися назад на тисячі років. Триокі люди, мабуть, живуть у далекому майбутньому; вони наші нащадки, що досягли високого рівня розвитку. І, ймовірно, саме їхня технологія дала Товстунові здатність подорожувати в часі. Власне кажучи, домінантна особистість Товстуна може перебувати не в минулому, а в майбутньому — вона просто виразила себе поза межами нього у формі Зебри. Я хочу сказати, що вогонь святого Ельма, який, як вважав Товстун, був живий і мислив, мабуть, перенісся в цей період і є одним із наших власних дітей.
Розділ 8
Я не думав, що варто казати Товстуну, ніби я вважаю, що його зустріч із Богом була насправді зустріччю з ним самим із далекого майбутнього. Ним самим, який настільки еволюціонував, настільки змінився, що перестав бути людиною. Товстун згадав усе аж до зірок, і він зустрів істоту, що була готова повернутися до зірок, а на додачу ще кілька своїх особистостей, кілька точок на цій лінії. Усі вони — одна й та сама особа.
Запис 13 у трактаті: Паскаль сказав: «Вся історія — це одна безсмертна людина, яка повсякчас навчається». Це той Безсмертний, якому ми поклоняємося, не знаючи його імені. «Він жив дуже давно, але він і досі живий» та «Головний Аполлон незабаром повернеться». Ім’я змінюється.
На певному рівні Товстун відгадав істину; він зустрів свої минулі особистості і свої майбутні особистості — дві майбутні особистості; спочатку більш ранню, триоких людей, а тоді Зебру, яка не має тіла.
У якийсь спосіб час перестав для нього діяти, і скупчення особистостей на лінійній вісі часу змусило їх нашаруватися й утворити одну спільну сутність.
З цього нашарування особистостей з’явилася Зебра, яка є супра- або ж транстемпоральною: чистою енергією, чистою живою інформацією. Безсмертною, благодатною, розумною та готовою допомагати. Вона — суть раціональної людської істоти. У центрі ірраціонального всесвіту, яким керує ірраціональний Розум, стоїть раціональна людина, і Конолюб-Товстун лише один із таких. Божество, яке вторглося в наш світ і яке Товстун зустрів у 1974 році, було ним самим. Однак, здається, Товстун радів із того, що вірив, ніби він зустрів Бога. Трохи поміркувавши, я вирішив не розповідати йому про свої погляди. Врешті-решт, я можу й помилятися.
Усе це було пов’язано з часом. «Час можливо подолати», — писав Мірче Еліаде. Саме про це і йдеться! Великою таємницею елевсинських та орфічних містерій, ранніх християн, Сарапіса, греко-римських містичних релігій, Гермеса Трисмегіста, ренесансних алхіміків-герметиків, розенкрейцерів, Аполлонія Тіанського, Симона Волхва, Асклепія, Парацельса, Бруно є скасування часу. Техніки для цього наявні. Данте обговорює їх у своїй «Комедії». Це пов’язано з втратою амнезії: коли забуття зникає, істинна пам’ять починає поширюватись вперед і назад, у минуле і в майбутнє, а також, що дивно, в альтернативні всесвіти; вона не лише лінійна, а й ортогональна.
Ось чому про Іллю справді можна сказати, що він безсмертний; він увійшов у Вищий Світ (як називає його Товстун) і більше не підкоряється часу. Час рівнозначний тому, що древні називали «астральним детермінізмом». Мета містерій полягала в тому, щоб звільнити людину, яка проходить ініціацію, від астрального детермінізму, який приблизно дорівнює долі. Ось що Товстун написав про це в своєму трактаті:
Запис 48. Існує два світи, верхній та нижній. Верхній, який походить від гіпервсесвіту І, або Ян, Форма І Парменіда, сприйнятливий та цілеспрямований. Нижній світ, або ж Інь, Форма II Парменіда, — механічний: ним рухає сліпа та дієва причина, він детерміністський і позбавлений інтелекту, оскільки походить від мертвого джерела. У стародавні часи це називали «астральним детермінізмом». Великою мірою нас спіймано в пастку нижнього світу, однак завдяки таїнствам, за допомогою плазмати, нас врятовано. Допоки астральний детермінізм не поборено, ми його навіть не помічаємо, настільки сильно введені в оману. «Імперія ніколи не закінчилася».
Будда Сіддхартха пам’ятав усі свої минулі життя; саме тому йому й дали титул «будда», який означає «просвітлений». Від нього знання про те, як цього досягти, прийшло у Грецію, і його можна бачити у вченні Піфагора, який тримав велику частину свого окультного містичного gnosis у таємниці; однак його учень Емпедокл відколовся від Піфагорійського братства і зробив це знання загальнодоступним. Він казав своїм друзям у приватних розмовах, що він — Аполлон. Як Будда та Піфагор він також міг пам’ятати свої минулі життя. Однак вони нікому не казали, що можуть також «пам’ятати» свої майбутні життя.
Триокі люди, яких бачив Товстун, були ним самим на просвітленій стадії еволюційного розвитку під час його різноманітних життів. У буддизмі це називається «суперлюдське божественне око» (dibba-cakkhu), здатність бачити вмирання та переродження живих істот. Ґаутама Будда (Сіддхартха) досягнув цього під час свого серединного чатування (з десятої вечора до другої ночі). Під час першого чатування (від шостої до десятої вечора) він отримав знання про всі — повторюю, всі — свої минулі існування (pubbeni-vasanussati-nana). Я не сказав цього Товстуну, але технічно він став Буддою. Повідомити йому це не видавалося мені хорошою ідеєю. Врешті-решт, якщо ти Будда, то маєш бути здатним і сам це збагнути.
Мені видається приголомшливим парадоксом те, що Будда — тобто просвітлений — може бути нездатним збагнути, навіть після чотирьох з половиною років, що він досягнув просвітлення. Товстун цілковито зав’яз у своїй нескінченній екзегезі, марно намагаючись зрозуміти, що ж із ним трапилося. Він більше нагадував жертву несподіваного нападу, а не Будду.
— Твою ж наліво! — як сказав би Кевін про зустріч із Зеброю. — Що ЦЕ було?
Такі мутні штуки не справляли враження на Кевіна. Він вважав себе яструбом, а їх — зайцем. Він не бачив жодної цінності в екзегезі, але залишився хорошим другом Товстуна. Кевін діяв за принципом: «Засуджуй вчинок, а не того, хто його робить».