— Звучить логічно, — сказав я. — Дисфункція часу, боса жінка у старомодному довгому платті, що набирає воду зі струмка глиняним глечиком. Там також був кадр із небом, ти його помітив, Кевіне?
— Небо, — пробурмотів Кевін. — Так, там був загальний план. Панорамний кадр. Небо, поле... Поле також мало древній вигляд. Як-от, скажімо, на Близькому Сході. Як у Сирії. І ти маєш рацію: глечик посилює це враження.
— А от самого супутника ніколи не показують,— сказав я.
— Помиляєшся, — сказав Кевін.
— Помиляюся? — перепитав я.
— Показують п’ять разів, — мовив Кевін. — Першого разу він з’являється як картинка на настінному календарі. Вдруге дуже коротко як дитяча іграшка у вітрині. Втретє в небі, але цей кадр проноситься буквально як блискавка; я недобачив його, коли переглядав фільм вперше. Вчетверте у формі діаграми, коли президент Фремонт продивляється папку з інформацією та фото, що стосуються компанії звукозапису Meritone... Не можу зараз згадати, коли вп’яте.
Він наморщив чоло.
— Об’єкт, який переїхало таксі, — сказав я.
— Що? — запитав Кевін. — Ах, так, таксі, що мчало по Вест Аламеда. Я думав, що то була бляшанка з-під пива. Вона голосно задеренчала і скотилася в каналізацію. — Він трохи поміркував, а тоді ствердно кивнув. — Маєш рацію. Це також був супутник, тільки зім’ятий колесом автомобіля. Звук був такий, як від бляшанки з-під пива. Це і ввело мене в оману. Знову цей Міні і його бісова музика чи звуки, хай що б це було. Ти чуєш звук бляшанки з-під пива, тому автоматично бачиш бляшанку з-під пива.— Його вишкір став більш напруженим.— Чуєш, а тому і бачиш. Непогано. — Хоча він їхав за кермом серед інтенсивного руху, на якусь мить Кевін заплющив очі. — Так, він зім’ятий, але це супутник; з нього стирчать антени, хоч вони й поламані та зігнуті. А ще — от лайно! На ньому написані слова. Немов назва. Що ж там було написано? Знаєш, доведеться, мабуть, взяти бісову лупу й проглянути кожен кадр фільму, пластина за пластиною. Одну, другу, потім третю. А також накласти деякі з них одна на одну. Наша сітківка не встигає реагувати; це досягається з допомогою лазера, який використовує Брейді. Світло таке яскраве, що залишає... — Кевін зробив паузу.
— Фосфенну активність, — сказав я. — У сітківках глядачів. Ось що ти хотів сказати. Саме тому лазер відіграє у фільмі таку важливу роль.
— Гаразд, — сказав Кевін, коли ми повернулися до помешкання Товстуна. Ми взяли собі по пляшці голландського пива, зручно вмостилися і були готові врешті з’ясувати, що ж це все означало.
Те, про що йшлося у фільмі Матінки Гуски, збігалося з розповідями Товстуна про його зустріч із Богом. Це була незаперечна правда. Я б сказав: «Це була Божа істина», але я не думав — і вже напевне не думав тоді, — що Бог був із цим якось пов’язаний.
— Великий Пунта діє дивовижними способами, — сказав Кевін, але в його голосі не чулося кепкування. — Пиздець! Повний пиздець!
А тоді додав, звертаючись до Товстуна:
— У мене не було жодного сумніву, що ти просто божевільний. Маю на увазі, що ти ж щойно вийшов із психлікарні.
— Попустись трохи, — сказав я.
— Тож я дізнаюся про «Валіс», — мовив Кевін, — і йду в кіно, щоб на якийсь час відпочити від усієї цієї крейзанутої маячні, яку нам розповідає Товстун; я сиджу У цьому йобаному кінотеатрі й дивлюся фантастичний фільм, у якому грає Матінка Гуска, і що ж я бачу? Це немов якась змова.
— Ну, я в цьому точно не винний, — сказав Товстун.
— Тобі доведеться зустрітися з Гускою, — сказав йому Кевін.
— І як же я це зроблю? — запитав Товстун.
— Філ сконтактується з Джеймісоном. А Джеймісон зведе тебе з Гускою, тобто Еріком Лемптоном; Філ — знаменитий письменник, він зможе все влаштувати. У тебе є зараз книги, правами на які цікавляться кінопродюсери?
— Так, — сказав я. — «Чи мріють андроїди про електричних овець?»[43], а також «Три стигмати»[44].
— Чудово,— мовив Кевін.— Тоді Філ може сказати, що з усього цього й справді може вийти фільм. — Повернувшись до мене, він додав: — Як звати цього твого товариша-продюсера? Того, що працює в MGM?
— Стен Джефлі, — відказав я.
— Ти й досі підтримуєш із ним зв’язок?
— Тільки дружній. Термін їхнього опціону на «Людину у високому замку»[45] закінчився, а вони так нічого й не зробили. Від пише до мене час від часу; якось навіть надіслав мені величезний набір насіння усіляких трав. Пізніше мав також надіслати великий мішок торф’яного моху, але, на щастя, так цього й не зробив.
— Зв’яжися з ним, — сказав Кевін.
— Послухайте,— сказав Товстун.— Я не розумію. У «Валісі»... — він змахнув рукою, — були речі, які трапилися зі мною в березні 1974 року. Коли я... — він знову зажестикулював, а тоді замовк зі спантеличеним виразом на обличчі. Я зауважив, що цей вираз був майже стражденний, і запитував себе чому.
Можливо, Товстун відчував, що величність його зустрічі з Богом — із Зеброю — зменшувалася від того, що певні її елементи були використані у фантастичному фільмі, у якому зіграла рок-зірка на ім’я Матінка Гуска. Однак це був перший незаперечний доказ того, що в його розповідях і справді щось було; і саме Кевін, який міг розпізнати шахрайство з першого ж погляду, привернув до цього фільму нашу увагу.
— Скільки елементів ти розпізнав? — запитав я так тихо й спокійно, як лише міг, у пригніченого Конолюба-Товстуна.
За якийсь час Товстун випрямився в кріслі і сказав:
— Гаразд.
— Запиши їх, — мовив Кевін і дістав чорнильну ручку. Кевін завжди використовував чорнильні ручки, будучи в цьому одним із останніх представників шляхетної породи людей, що нестримно зникала. — Тут десь є папір? — запитав він, роззираючись довкола.
Коли принесли папір, Товстун почав надиктовувати список.
— Третє око з латеральною лінзою.
— Гаразд,— Кевін записав цей пункт, киваючи головою.
— Рожеве світло.
— Гаразд.
— Християнський знак риби. Якого я не помітив, але ти кажеш, що він був...
— Подвійна спіраль, — сказав Кевін.
— Очевидно, це одне й те саме, — докинув я.
— Щось іще? — запитав Кевін у Товстуна.
— Що ж, уся ця бісова передача інформації. З ВАЛІСА. З цього супутника. Ти стверджуєш, що він не лише спрямовує на них інформацію, а й підпорядковує й контролює їх.
— У цьому вся суть фільму, — сказав Кевін. — Супутник взяв... Поглянь, ось про що взагалі цей фільм. Там є тиран, якого звати Ферріс Ф. Фремонт і образ якого, очевидно, ґрунтується на особі Річарда Ніксона. Він керує Сполученими Штатами за допомогою отієї своєї чорної таємної поліції, я маю на увазі чоловіків у чорних уніформах із гвинтівками з оптичними прицілами та тих бісових чирлідерок. У фільмі їх називають «дранами».
— Я це якось прогавив, коли дивився фільм, — сказав я.
— Це було написано на плакаті, — мовив Кевін. — Він висів у малопомітному місці. «Драни — Друзі американського народу». Це цивільна армія Ферріса Фремонта. Усі однаковісінькі і всіх переповнює патріотизм. Так чи інакше, супутник спрямовує інформаційні промені й рятує Брейді життя. Це ж ти зрозумів? Врешті-решт супутнику вдається влаштувати все так, що Брейді замінює Фремонта в самому кінці, коли Фремонта переобирають на другий термін. Насправді президентом стає Брейді, а не Фремонт. І Фремонт про все це знає; там була сцена, у якій він розглядає папку з фотографіями людей із Meritone Records; він знав, що відбувається, але не міг це ніяк зупинити. Він наказав військовим збити ВАЛІС, однак ракета втратила рівновагу, і її довелося знищити. Усе це зробив ВАЛІС. Від кого, як ти гадаєш, Брейді взагалі отримав своє знання електроніки? Від ВАЛІСА. Тож коли Брейді став президентом як Ферріс Фремонт, то насправді президентом став сам супутник. Тепер: хто або що таке цей супутник? Хто або що таке ВАЛІС? Підказкою є отой глиняний горщик або глиняний глечик, що одне й те саме. А також знак риби, який твоєму мозку довелося збирати докупи з окремих шматків інформації. Знак риби, християни. Старомодне плаття на жінці. Дисфункціонування часу. Є якийсь зв’язок між ВАЛІСОМ і ранніми християнами, але мені ніяк не вдається зрозуміти який. У будь-якому разі фільм на це непрямо натякає. Усе лише шматочками, уся інформація. Наприклад, коли Ферріс Фремонт читає досьє на працівників Meritone Records... Ви встигли хоч трохи проглянути цю інформацію?
43
45