— Ага, звісно, але ми частина цього соку,— сказав Товстун.
— Проте так усе й має бути, — сказав Девід.
— Тоді ти готовий відмовитися від цілого світу як чогось реального, — сказав Товстун.
— Реальним є те, у що вірить Бог, хоч що б це було, — мовив Девід.
— Чи може він створити настільки наївну людину, що вона віритиме, ніби ніщо існує?[48] — запитав роздратований Кевін.— Адже якщо ніщо існує, то що мається на увазі під словом «ніщо»? Як відрізнити одне «ніщо», яке існує, від іншого, яке не існує?
Як і зазвичай, ми потрапили у перехресний вогонь між Девідом і Кевіном, тільки обставини тепер змінилися.
— Що існує,— сказав Девід,— так це Бог і Заповіт Божий.
— Тоді сподіваюся, що я в його заповіті,— мовив Кевін.— А ще сподіваюся, що він залишив мені більше одного долара.
— Усі живі істоти в його заповіті,— сказав Девід, не змигнувши й оком; він ніколи не дозволяв Девіду себе дістати.
Поступово серед нашого невеликого гурту запанувала тривога. Ми більше не були групою друзів, які втішали й підтримували товариша з психічними проблемами; тепер ми всі разом були у справжній халепі. Все перевернулося догори дригом: замість заспокоювати Товстуна, ми тепер були змушені звертатися до нього за порадою. Товстун був нашим зв’язковим із тією сутністю, ВАЛІСОМ, або ж Зеброю, яка, схоже, мала владу над усіма нами, якщо фільму Матінки Гуски можна було вірити.
«Він не лише спрямовує на нас інформацію, а й зможе нас контролювати, якщо захоче. Він може підкорити нас своїй волі».
Ці слова бездоганно все описували. Будь-якої миті нас міг вразити й засліпити промінь рожевого світла, а коли до нас повернеться здатність бачити (якщо вона й справді повернеться), ми можемо знати все або нічого й перебувати в Бразилії, перенісшись у часі на чотири тисячі років назад; простір і час для ВАЛІСА абсолютно нічого не означали.
Нас об’єднала спільна тривога, страх, що ми знали або ж з’ясували занадто багато. Нам було відомо, що апостольські християни, використовуючи приголомшливо складну технологію, прорвалися через бар’єр простору-часу в наш світ і за допомогою потужного інструменту, який обробляв інформацію, по суті, змінили хід людської історії. Вид живих істот, який випадково отримує таке знання, зазвичай не вражає показниками в порівняльній таблиці тривалості життя.
Найлиховіснішим було те, що ми знали — або ж підозрювали, — що справжні апостольські християни, які бачили Христа і які змогли отримати усне вчення безпосередньо від нього, перед тим як римлянам вдалося його знищити, були безсмертними. Вони одержали безсмертя через плазмату, про яку Товстун говорив у своєму трактаті. Хоча справжніх апостольських християн убили, плазмата вціліла й сховалася у Наг-Хаммаді, а тепер звільнилася і знову повернулася в наш світ, зла як собака, якщо дозволите мені такий зворот. Вона прагнула помсти.
І, очевидно, вона вже почала мститися, обравши об’єктом своєї помсти сучасне втілення Імперії, імперську посаду президента Сполучених Штатів.
Я сподівався, що плазмата вважала нас своїми друзями. Сподівався, що вона не думатиме, ніби ми нишпорки.
— Де можна сховатися, — запитав Кевін, — коли тебе розшукує безсмертна плазмата, якій відомо все і яка пожирає світ через переосутнення?
— Добре, що Шеррі вже немає з нами і їй не доводиться через усе це проходити,— сказав Товстун, добряче нас здивувавши.— Маю на увазі, що це б похитнуло її віру.
Ми всі засміялися. Віра, яка похитнулася від з’ясування того, що сутність, у яку вірили, і справді існує — це був справжній парадокс побожності. Теологія Шеррі була занадто негнучкою; у ній не знайшлося б місця для зростання, розширення й еволюції, які були необхідні, щоб охопити наші відкриття. Тож не дивно, що вони з Товстуном не змогли жити разом.
Тепер питання було ось у чому: як нам сконтактувати з Еріком та Ліндою Лемптонами, а також із композитором Міні, який створював Музику синхронічності. Очевидно, що це можна було зробити через мене і мого товариша, — якщо ми й справді були товаришами, — Джеймісона.
— Все залежить від тебе, Філ,— сказав Кевін.— Тож не сиди сиднем, а берися до справи. Зателефонуй Джеймісону і скажи йому... Навіть не знаю, скажи що хочеш. Це ж у тебе в крові, вигадай щось. Скажи, що написав блискучий сценарій, який принесе чималі гроші, і хочеш, аби Лемптон його прочитав.
— Назви його «Зебра»,— сказав Товстун.
— Гаразд,— мовив я.— Я назву його «Зебра» або ж «Коняча дупа», чи як вам там ще заманеться. Але ви, звісно ж, розумієте, що це нашкодить моїй професійній чесності.
— Якій ще чесності? — запитав Кевін характерним тоном. — Твоя чесність така сама, як і чесність Товстуна. Вона так ніколи й не розпустила крила.
— На мою думку, — сказав Товстун, — тобі треба передусім показати, що ти обізнаний із gnosis, який відкрила мені Зебра, іншими словами, сказати більше, аніж те, що можна дізнатися з фільму «Валіс». Це його заінтригує. Я запишу кілька тверджень, які отримав безпосередньо від Зебри.
Він простягнув мені список.
18. Реальний час зник у 70 році н.е. з падінням Єрусалимського храму. Він знову розпочався у 1974 році. Період між цими двома датами був бездоганною фальшивою інтерполяцією, що мавпувала Творіння Розуму. «Імперія ніколи не закінчилася», але у 1974 році було відправлено зашифроване послання як сигнал про те, що Епоха Заліза закінчилася; це зашифроване послання складалося з двох слів: КОРОЛЬ ФЕЛІКС, тобто Щасливий (або Праведний) Король.
19. Зашифроване послання з двох слів КОРОЛЬ ФЕЛІКС призначалося не для людей, а для нащадків Ехнатона, триокої раси, яка й далі таємно живе поряд із нами.
— Ти хочеш, щоб я зацитував це Робіну Джеймісону? — запитав я, читаючи записи.
— Скажи, що це з твого сценарію «Зебра», — мовив Кевін.
— Зашифроване послання справжнє? — запитав я у Товстуна.
Його обличчя набрало таємничого вигляду.
— Можливо.
— То це таємне послання з двох слів і справді надіслали? — сказав Девід.
— У 1974-му, — мовив Товстун. — У лютому. Криптографи армії Сполучених Штатів його вивчали, але не змогли збагнути, ані кому воно адресувалося, ані що означало.
— Звідки ти знаєш? — запитав я.
— Йому сказала Зебра, — мовив Кевін.
— Ні, — відказав Товстун, не пояснивши детальніше.
У кіноіндустрії ти завжди розмовляєш з агентами й ніколи з тими, хто нею заправляє. Якось я набрався і спробував зв’язатися з Кей Ленц, у яку тоді закохався, побачивши її у фільмі «Прохолода» Її агент одразу обірвав мене на півслові. Точнісінько те саме трапилося, коли я намагався вийти на зв’язок із Вікторією Принсипал, яка тепер і сама стала агентом; у неї я також був закоханий і мене так само профанерили, коли я зателефонував у Universal Studios. Але те, що в мене були номер телефону й адреса Робіна Джеймісона в Лондоні, все змінювало.
— Так, я вас пам’ятаю,— привітно мовив Джеймісон, коли я зателефонував йому в Лондон.— Ви той письменник-фантаст із нареченою, що схожа на дитину, як описав її містер Персер у своїй статті.
Я розповів йому про свій неймовірний сценарій, який називався «Зебра», а також сказав, що бачив їхній приголомшливий фільм «Валіс» і тому подумав, що Матінка Гуска був би ідеальним кандидатом на головну роль; навіть кращим, ніж Роберт Редфорд, якого ми також розглядаємо і який висловив зацікавлення.
— Ось що я можу зробити,— сказав Джеймісон.— Я можу зв’язатися з містером Лемптоном і передати йому ваш американський номер. Якщо він зацікавиться, то він або його агент вийде на зв’язок із вами або вашим агентом.
Я зробив, все що міг. Більше мені нічого не лишалося.
Побалакавши з ним ще трохи, я повісив слухавку з відчуттям марноти. Також мене мучило легке відчуття провини через те, що довелося хитрувати, але я знав, що воно минеться.
Чи був Ерік Лемптон тим п’ятим Спасителем, якого шукав Товстун?
Дивно, як пов’язані між собою реальність та ідеал. Товстун був готовий видертися на найвищу гору в Тибеті, щоб зустріти там двохсотлітнього монаха, який би сказав: «Сину мій, усе це означає...». Я подумав: «Тут, сину мій, час перетворюється на простір». Однак нічого не сказав вголос; мозок Товстуна і так уже був перевантажений інформацією. Додаткова інформація — це останнє, що йому було потрібне; насправді Товстун потребував когось, хто б забрав хоч трохи інформації від нього.
48
В оригіналі автор вдається до гри слів, яку складно зберегти у перекладі. Англійську фразу