— То Гуска у Штатах? — запитав Кевін.
— Саме так сказав мені Джеймісон, — відказав я.
— Ти не процитував йому зашифроване послання, — мовив Товстун.
Ми всі втупилися в нього спопеляючим поглядом.
— Залишимо зашифроване послання для Гуски, коли той зателефонує, — сказав Кевін.
— Коли, — повторив я.
— Якщо доведеться, ти можеш попросити свого агента сконтактуватися з його агентом, — сказав Кевін. Він почав ставитися до цієї справи серйозніше за самого Товстуна. Врешті-решт, саме Кевін першим дізнався про фільм «Валіс» і в такий спосіб заварив усю кашу.
— Такий фільм, — сказав Девід, — обов’язково приверне увагу багатьох навіжених. Тому Матінка Гуска зараз, мабуть, намагається поводитися доволі обережно.
— Дякую, — сказав Кевін.
— Я не маю на увазі нас, — мовив Девід.
— Він має рацію, — сказав я, згадуючи деякі з листів, які я отримував з приводу власних творів. — Мабуть, Гуска значно охочіше зв’яжеться з моїм агентом.
А про себе подумав: «Якщо він взагалі з нами зв’яжеться. Тобто його агент із моїм агентом. Розсудливі люди з врівноваженим розумом».
— Якщо Гуска все ж таки зателефонує тобі, — сказав Товстун спокійним, низьким і дуже напруженим голосом, що було для нього незвично, — обов’язково перекажи йому таємне послання з двох слів КОРОЛЬ ФЕЛІКС. Звісно ж, зроби це так, щоб все звучало природно; це ж не якісь шпигунські штучки. Скажи, що це альтернативна назва для сценарію.
— Якось дам раду, — роздратовано сказав я.
Однак було цілком імовірно, що мені взагалі не доведеться давати чомусь раду. Через тиждень я отримав листа від самого Матінки Гуски, тобто Екріка Лемптона. У ньому було всього одне слово. КОРОЛЬ. Після нього стояв знак питання і стрілка, яка вказувала праворуч від слова КОРОЛЬ.
Це мене перелякало до всирачки; я весь аж затремтів. А тоді вписав слово ФЕЛІКС і відправив листа назад Матінці Гусці.
Він надіслав із листом ще один конверт уже з маркою та зворотною адресою.
Сумнівів не лишалося. Ми встановили контакт.
Особа, про яку йшлося в таємному посланні з двох слів КОРОЛЬ ФЕЛІКС, була п’ятим Спасителем, який за словами Зебри — чи ВАЛІСА — або вже народився, або от-от народиться. Отримання листа від Матінки Гуски мене страшенно налякало. Мені було цікаво, як Гуска — Ерік Лемптон і його дружина Лінда — почуватиметься, коли одержить свого листа назад і побачить там правильне слово — ФЕЛІКС. Правильне, так, саме так. Тут могло підійти лише одне слово із сотень тисяч англійських слів; ні, не англійських: латинських. Англійською це ім’я, але латиною — слово.
Заможний, щасливий, плідний... Латинське слово Felix трапляється навіть у наказах самого Бога, який у Книзі Буття 1:21 каже всім живим істотам світу: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!»[49]. У цьому вся суть значення слова Felix, цього божого наказу, відданого з любов’ю, який втілює його бажання, щоб ми не просто жили, а жили щасливо й заможно.
FELIX. Плодоносний, плідний, родючий, продуктивний. Усі шляхетні види дерев, чиї фрукти підносять верховним божествам. Те, що приносить удачу, що є хорошою прикметою, пригожий, сприятливий, прихильний, удатний, заможний, доброзичливий. Удачливий, щасливий, той, кому сприяє доля. Благотворний. Щасливіший, більш успішний.
Це останнє значення мене зацікавило. «Більш успішний». Король, який є більш успішним у... У чому? Можливо, у поваленні тиранічного правління короля сліз, у тому, щоб замінити цього суворого і сповненого гіркоти короля власним законним правлінням щастя? Тобто йдеться про кінець віку Чорної Залізної В’язниці і початок віку Пальмового саду під гарячим сонцем Аравії (слово Felix також може використовуватися на позначення родючої частини Аравійського півострова).
Після отримання послання від Матінки Гуски наша невелика група зібралася на повноважне засідання.
— Товстуна охопив вогонь, — лаконічно сказав Кевін, однак його очі іскрилися від збудження й радості, радості, яку ми всі поділяли.
— А вас разом зі мною, — мовив Товстун.
Ми всі скинулися на пляшку коньяку Courvoisier Napoleon, розмістившись у вітальні Товстуна, ми зігрівали келихи, тручи їхні денця немов сірники, і почувалися доволі поважно.
— Було б цікаво, якби сюди раптом завалилися чоловіки в тісних чорних уніформах і всіх нас перестріляли, — сказав Кевін глухим голосом, не звертаючись до когось конкретно.— Через отой телефонний дзвінок Філа.
— Таке життя,— мовив я, з легкістю підхоплюючи жартівливий тон Кевіна. — Пропоную виставити Кевіна в коридор з кінчиком руків’я від мітли і перевірити, чи хтось відкриє по ньому вогонь.
— Це нічого не доведе,— сказав Девід.— Він вже встиг набриднути половині Санта-Ани.
Через три дні у другій ночі задзвонив телефон. Коли я відповів — я ще не спав, бо закінчував передмову до збірки оповідань, які охоплювали двадцять п’ять років моєї письменницької кар’єри[50],— у слухавці пролунав чоловічий голос із незначним британським акцентом.
— Скільки вас?
— Хто це? — спантеличено запитав я.
— Гуска.
«О Господи»,— подумав я і знову задрижав усім тілом.
— Четверо, — відказав я тремтячим голосом.
— Це щаслива нагода, — сказав Ерік Лемптон.
— Заможна, — мовив я.
Лемптон засміявся.
— Ні, король не багатий.
— Він... — я не міг продовжувати.
— Vivit, здається, — сказав Лемптон. — Чи Vivet? У будь-якому разі, він живе, думаю, ви будете раді це почути. Я не надто добре знаю латину.
— Де? — запитав я.
— А де ви перебуваєте? Бачу, місцевий код у вас 714.
— Санта-Ана. Це в окрузі Орендж.
— То ви біля Ферріса, — сказав Лемптон. — Трохи північніше від Феррісової садиби на березі океану.
— Маєте рацію, — сказав я.
— Можливо, нам варто зустрітися?
— Звісно, — мовив я, водночас голос у моїй голові промовив: «Це все відбувається насправді».
— Ви зможете прилетіти сюди, усі четверо? До Сономи?
— О так, безперечно, — сказав я.
— Летіть до аеропорту Окленда; він кращий за аеропорт Сан-Франциско. Ви бачили «Валіс»?
— Кілька разів, — мій голос і досі тремтів. — Містере Лемптон, скажіть, в усьому цьому задіяне дисфункціонування часу?
— Хіба можливе дисфункціонування того, що не існує? — запитав Ерік Лемптон і замовк на якийсь час, тоді додав: — Ви про таке не подумали.
— Ні, — визнав я. — Хочу вам сказати, що ми вважаємо «Валіс» одним із найкращих фільмів, які ми будь-коли бачили.
— Сподіваюся, мені колись вдасться випустити повну режисерську версію. Я покажу вам деякі уривки, коли приїдете. Насправді ми не хотіли нічого вирізати з фільму, але, як ви знаєте, є практичні обмеження... Ви ж письменник-фантаст? Ви знайомі з Томасом Дішем?
— Так, — сказав я.
— Він дуже талановитий.
— Так, — погодився я, задоволений тим, що Лемптон цінував творчість Діша. Це був хороший знак.
— У певному сенсі «Валіс» повне лайно,— сказав Лемптон.— Нам довелося так його зняти, щоб дистриб’ютори погодилися взяти його в прокат. Для любителів попкорну, що набиваються у кінотеатри під відкритим небом,— у його голосі відчувалася певна веселість, навіть якісь музичні нотки. — Знаєте, вони очікували, що я там співатиму. «Гей, містере Знаменитість! То коли ви до нас завітаєте?» Тому, гадаю, зрештою вони трохи розчарувалися, розумієте?
50