Оскільки грецькою такий віялоподібний плавець називається rhipidos — наприклад, це слово вжито у назві родини плазунів Rhiptoglossa, — ми врешті-решт зійшлися на назві «Товариство Ріпідон», бо вона опосередковано вказувала на християнську рибу. Товстуна це також порадувало, адже така назва натякала на африканське плем’я доґонів і символ риби, яким вони позначали доброзичливе божество.
Тож тепер ми могли зустрітися з Лемптонами — з Еріком та Ліндою Лемптонами — як офіційна організація. Хоч вона й була невеликою. Мабуть, у цю мить ми були перестрашені. Хоча, можливо, тут краще пасувало б слово залякані.
Відвівши мене вбік, Товстун запитав тихим голосом:
— Ерік Лемптон і справді сказав, що ми можемо більше не думати про її смерть?
— Все скінчилося, — мовив я, поклавши руку Товстунові на плече.— Так він мені сказав. Вік тиранії закінчився в серпні 1974 року; а тепер починає завершуватися і вік скорботи. Розумієш?
— Розумію, — відказав Товстун із ледь помітною посмішкою, так немов він не міг повірити в те, що чув, але дуже хотів у це повірити.
— І ти не божевільний, — сказав я Товстунові. — Пам’ятай це. Відтепер вже не можеш використовувати це як відмовку.
— І він живий? Уже? Він справді живий?
— Так каже Лемптон.
— Тоді це правда.
— Мабуть, правда, — сказав я.
— Ти в це віриш.
— Думаю, що так,— сказав я.— Незабаром дізнаємося.
— Він буде старим? Чи дитиною? Мабуть, він і досі дитина. Філе... — Товстун перелякано вп’явся в мене поглядом. — А раптом він не людина?
— Що ж, — сказав я, — матимемо з цим справу, коли і якщо така проблема постане.
А про себе подумав: «Мабуть, він прибув сюди з майбутнього; це найімовірніше. Тому в деяких аспектах він не буде людиною, зате в інших буде. Наша безсмертна дитина... Життєва форма, яка прийшла з майбутнього, що, можливо, на мільйони років випереджає наш час. Зебра, подумав я. Тепер я тебе побачу. Ми всі побачимо.
Король і суддя, — подумав я. — Які було обіцяно. Аж від часів Заратустри.
Власне, від самого Осіріса. А тоді від Єгипту до племені доґонів, а звідти вже до зірок».
— Хильнемо по чарці коньяку, — сказав Кевін, заходячи з пляшкою до вітальні. — І виголосимо тост.
— Дідько, Кевін, — запротестував Девід. — Не можна виголошувати тост на честь Спасителя, і вже точно не з чаркою коньяку.
— Можу запропонувати Ripple[52], — сказав Кевін.
Ми всі взяли по склянці коньяку Courvoisier Napoleon, включно з Девідом.
— Вип’ємо за «Товариство Ріпідон»,— сказав Товстун.
Ми цокнулися.
— І за наш девіз, — мовив я.
— У нас є девіз? — запитав Кевін.
— «Риби не можуть носити зброю», — відказав я.
За це ми й випили.
Розділ 11
Уже багато років я не був у Сономі, штат Каліфорнія, що розташована в самому серці виноробської місцевості й оточена з трьох боків мальовничими пагорбами. Найпривабливішою місциною тут є парк у самісінькому центрі міста зі старою кам’яною будівлею суду, ставком, у якому плавають качки, і стародавніми гарматами, що залишилися від минулих війн.
У численні невеликі крамнички, розташовані навколо квадратного парку, зазирають переважно нерозважливі туристи, що прибувають сюди на вихідні, яким продавці нахабно втюхують різноманітний непотріб, однак тут залишилося й кілька справді історично важливих будівель з часів мексиканського правління, що стоять охайно пофарбовані і з меморіальними дощечками, які розповідають про їхнє минуле.
Повітря приємно пахло,— особливо якщо ви прибули сюди з півдня, — і хоча був уже вечір, ми спочатку трохи прогулялися містом, після чого зайшли до бару, що називався «Джино», і зателефонували Лемптонам.
Подружжя Ерік і Лінда Лемптони приїхали по нас білим «фольксвагеном» Rabbit; ми зустрілися у «Джино», де наша четвірка розсілася за столиком, попиваючи напій, який називався «Сепаратор» і яким славився цей бар.
— Перепрошую, що не могли зустріти вас в аеропорту, — сказав Ерік Лемптон, коли вони з дружиною підійшли до нашого столика; очевидно, він упізнав мене по фотографіях у пресі.
Ерік Лемптон був струнким і мав довге біляве волосся; він був одягнутий у брюки-кльош і футболку з написом: «ВРЯТУЙТЕ КИТІВ». Звісно, що Кевін одразу його впізнав, як і багато інших людей у барі; на Лемптонів одразу посипалася лавина із вигуків, криків та привітань, і вони відповіли на них, усміхнено роззираючись довкола; було очевидно, що всі ці люди їхні друзі. Поряд із Еріком жваво крокувала його дружина Лінда, також струнка, із зубами, що нагадували зуби Еммілу Гарріс. Вона була стрункою як і її чоловік, однак мала темне, довге і доволі пухке волосся. Одягнута вона була у вилинялі від прання шорти, які зробила власноруч, підрізавши штани, а також картату сорочку; її шию прикрашала бандана. Обоє були в чоботах — Ерік у шкіряних з еластичними вставками з боків, а Лінда в так званих «чоботах бабусі».
Незабаром ми вже сиділи в тісній автівці і їхали житловими кварталами, забудованими відносно сучасними будинками з широкими газонами.
— Ми — «Товариство Ріпідон»,— сказав Товстун.
— А ми «Друзі Бога», — відказав Ерік Лемптон.
Приголомшений Кевін не зміг приховати бурхливу реакцію й витріщився на Еріка Лемптона. Ми не могли зрозуміти чому.
— Отже, вам знайома ця назва, — мовив Ерік.
— Gottesfreunde[53],— сказав Кевін.— Ваша історія розпочалася ще в чотирнадцятому столітті!
— Саме так, — сказала Лінда Лемптон. — Від самого початку «Друзі Бога» сформувалися в Базелі. Тоді поширили свою діяльність на Німеччину й Нідерланди. Вам, мабуть, відомо про Майстра Екгарта.
— Він перша людина, яка помислила Божественність окремо від Бога. Найвеличніший із християнських містиків. У своєму вченні він стверджував, що людина може досягнути єдності з Божественним. Він вважав, що поняття Бога існує в людській душі! — ми ще ніколи не чули, щоб Кевін говорив так гарячково. — Душа справді здатна пізнати Бога таким, яким він є! Сьогодні жодне вчення про таке не говорить! І, і, — Кевін почав заїкатися, ми ще ніколи не чули, щоб він заїкався,— Санкара в Індії в дев’ятому столітті говорив про те саме. Це транс-християнський містицизм, у якому людина може сягнути за межі Бога або ж зливається в одне ціле з Богом як із певною іскрою, що ще не створена. Брахман. Саме тому Зебра...
— ВАЛІС,— сказав Лемптон.
— Так чи інакше,— мовив Кевін, а тоді, повернувшись до мене, гарячково додав: — Це б пояснило одкровення про Будду, а також про Святу Софію чи Христа. Це не обмежується якоюсь однією країною, культурою або релігією. Мені шкода, Девіде.
Девід привітно кивнув, однак, схоже, сказане його приголомшило. Він знав, що це далеко не ортодоксальні погляди.
— Шанкара та Екгарт — це одна особа, яка жила у двох різних місцях і в різний час.
— «Він робить так, щоб речі виглядали інакше, аби здавалося, ніби минув час», — пробурмотів Товстун собі під ніс.
— Як час, так і простір, — сказала Лінда.
— Що таке ВАЛІС? — запитав я.
— Неосяжна активна жива розумна система, — мовив Ерік.
— Це опис, — сказав я.
— Це все, що в нас є, — сказав Ерік. — Що ще тут можна додати? Ви хочете ім’я? Так як Бог сказав людині назвати всіх тварин? ВАЛІС і є ім’ям; вдовольніться ним і так його й називайте.
— ВАЛІС — людина? — запитав я.— Чи Бог? Чи ще щось інше?
Ерік з Ліндою обоє посміхнулися.
— Він прибув із зірок? — не вгавав я.
— Місце, де ми зараз перебуваємо, — мовив Ерік, — є однією з зірок, наше Сонце — зірка.
— Одні загадки, — сказав я.
— ВАЛІС це Спаситель? — запитав Товстун.
Якусь мить Ерік і Лінда нічого не відповідали, а тоді Лінда сказала:
— Ми — «Друзі Бога».
Після чого знову замовкла.
Девід обережно поглянув на мене, упіймав мій погляд і запитально поворушив очима: «Ці люди взагалі на рівні?».
53