— Вони представники дуже древньої групи, — сказав я. — Я вважав, що вона зникла багато століть тому.
— Вона ніколи не зникала й вона старіша, ніж ви собі уявляєте, — сказав Ерік. — Старіша, ніж вам казали. І навіть старіша, ніж ми скажемо, якщо ви нас запитаєте.
— Тоді ваша група старіша за Екгарта,— різко мовив Кевін.
— Саме так, — сказала Лінда.
— На кілька століть? — запитав Кевін.
Але відповіді не пролунало.
— На тисячоліття? — нарешті запитав я.
— «Високі пагорби для гірського козла, — сказала Лінда,— а валуни сховище для гірського борсука»[54].
— Що це означає? — запитав я. Кевін також не стримався, і ми сказали це в унісон.
— Я знаю, що це означає,— сказав Девід.
— Не може бути,— сказав Товстун; очевидно, він також впізнав слова, які процитувала Лінда.
— «Лелека зводить гніздо у верховітті»[55],— сказав Ерік, якийсь час помовчавши.
— Вони з раси Ехнатона,— сказав Товстун.— Це псалм 104, в основі якого лежить гімн Ехнатона; він увійшов у Біблію, але він древніший за нашу Біблію.
— Ми бридкі будівельники зі схожими на клешні руками. Ми ховаємося від сорому. Разом із Гефестом ми звели величні стіни й домівки для самих богів.
— Так, — сказав Кевін. — Гефест також був бридким. Бог-будівельник. Ви вбили Асклепія.
— Вони — циклопи, — ледь чутно сказав Товстун.
— Це слово означає «круглоокий»,— мовив Кевін.
— Однак у нас три ока, — сказав Ерік. — Тож в історичні аннали закралася помилка.
— Навмисна? — запитав Кевін.
— Так, — сказала Лінда.
— Ви дуже древні, — мовив Товстун.
— Так, це правда, — сказав Ерік, а Лінда ствердно похитала головою. — Дуже древні. Але час не реальний. Принаймні не для нас.
— Господи, — вигукнув Товстун, немов вражений громом. — Це первісні будівельники.
— Ми ніколи не припиняли будувати, — сказав Ерік, — будуємо й досі. Ми збудували цей світ, цю часопросторову матрицю.
— Ви наші творці, — сказав Товстун.
Лемптони ствердно кивнули.
— Ви й справді друзі Бога, — сказав Кевін. — Буквально.
— Не бійтесь,— сказав Ерік.— Знаєте, як у Шиви одна рука зведена вгору, щоб показати, що немає чого боятися.
— Але нам є чого боятися, — сказав Товстун. — Шива — руйнівник. Його третє око знищує.
— Однак він також той, хто відновлює,— сказала Лінда.
Нахилившись до мене, Девід прошепотів мені на вухо:
— Вони божевільні?
«Вони боги, — сказав я сам до себе. — Вони — Шива, який заразом і руйнує і оберігає. Вони судді».
Можливо, я мав би відчувати страх. Але не відчував. Вони вже все знищили — повалили Ферріса Ф. Фремонта, як і було показано у фільмі «Валіс».
Тепер почався період Шиви-відновлювача. «Відновлення всього, що ми втратили,— подумав я.— Двох мертвих дівчат».
Як і у фільмі «Валіс», Лінда Лемптон могла за потреби скеровувати час навспак і повертати все до життя.
Я починав розуміти цей фільм.
«„Товариство Ріпідон“ — подумав я,— хоч воно й риба, але явно потрапило на глибину, що завелика для нього».
Юнґ стверджував, що вторгнення з колективного несвідомого може повністю знищити крихке індивідуальне еґо. У глибинах колективного спочивають у напівсні архетипи; якщо їх звідти підняти, вони можуть як зцілити, так і знищити. Ось чим архетипи небезпечні; протилежні риси в них ще не відокремлені. Біполяризація на парні протилежності не відбувається, доки не виникне свідомість.
Тож для богів життя і смерть — захист і знищення — є одним і тим самим. Це таємне партнерство існує поза межами часу та простору.
Воно може тебе добряче налякати, і не без причини. Врешті-решт ідеться про твоє існування.
Справжня небезпека, найбільший жах трапляється тоді, коли спершу йдуть створення, опіка та захист, а за ними слідує знищення. Адже в такій послідовності усе створене завершується смертю.
За кожною релігією криється смерть.
І вона може виринути на поверхню в будь-яку мить, несучи на своїх крилах не зцілення, а отруту, те, що наносить рану.
Однак ми розпочали свій шлях уже зраненими. І BAЛІС спрямував на нас цілющу інформацію, медичну інформацію. ВАЛІС прийшов до нас у формі лікаря, і вік ушкодження, Епоха Заліза, токсичної залізної скалки, закінчився.
А втім... потенційний ризик існуватиме завжди.
Це схоже на якусь жахливу гру. Яка може повернути як в один, так і в інший бік.
«Libera те, Domine, — сказав я про себе. — In die ilia[56]». Спаси мене, захисти мене, Боже, у цей день гніву. У всесвіті є певна ірраціональна жила, і нас, невелике, але сповнене надії та довіри «Товариство Ріпідон», можливо, туди вже затягнуло, і там ми й загинемо.
Як багато хто згинув до нас.
Я згадав дещо, що відкрив великий лікар періоду Відродження. У малих дозах отрута стає ліками; Парацельс першим використав метали, як-от ртуть, для лікування. Цим своїм відкриттям — використанням отруйних металів у невеликих дозах як лікувального засобу — він увійшов у наші підручники з історії. Однак життя цього великого лікаря закінчилося трагічно.
Він помер від отруєння металами.
Тож, якщо сформулювати це іншими словами, ліки також можуть бути отруйними, вони можуть вбивати. І це може трапитися будь-якої миті.
«Час — це дитина, що грається, вона грає в шахи; ця дитина — царство». Так написав Геракліт дві з половиною тисячі років тому. З багатьох поглядів це жахлива думка. Найжахливіша з усіх. Дитина, що грає в гру... з усім живим, будь-де.
Я б надав перевагу чомусь іншому. Тепер я бачив виняткову важливість нашого гасла, гасла нашого невеликого Товариства, яке було обов’язковим для усіх випадків як сама суть християнства, від якого ми ніколи не змогли б відійти.
РИБИ НЕ МОЖУТЬ НОСИТИ ЗБРОЮ!
Якби ми відмовилися від цього принципу, то заплуталися б у парадоксах і врешті-решт у смерті. Хоч наше гасло й звучало недоумкувато, ми змогли відтворити в ньому те прозріння, якого потребували. Не залишилося більше нічого, що ще потрібно було б дізнатись.
У чудернацькому короткому сні Товстуна, у якому він випустив з рук гвинтівку М-16, до нас звернулося Божественне. МА/7 Obstat. Ми занурилися в любов і знайшли для себе землю.
Однак божественне й жахливе такі близькі одне до одного. Номмо і Юруґу партнери — вони обоє необхідні. Те саме стосується Осіріса й Сета. У Книзі Йова Ягве та Сатана співпрацюють. Втім, аби ми могли жити, ці партнери мають розділитися. Їхнє залаштункове співробітництво має завершитися, щойно з’являться час, простір і всі живі істоти.
Торжествувати має не Бог чи боги, а мудрість, Свята Мудрість. Я сподівався, що п’ятий Спаситель буде ось чим: що він розділить біполярності й постане як певна єдність. Не як три особи чи дві, а як одна. Не як Брахма-творець, Вішну-підтримувач і Шива-руйнівник, а як те що Заратустра називав Мудрою Свідомістю.
Бог може бути добрим і жахливим, і не в певній послідовності, а одночасно. Саме тому ми шукаємо посередника між ним і нами; ми звертаємося до нього через священників і погамовуємо й обмежуємо за допомогою таїнств. Ми робимо це заради власної безпеки; намагаємося помістити його в певні межі, які зроблять його безпечним. Однак зараз, як переконався Товстун, Бог звільнився від цих обмежень і почав переосутнювати світ; Бог став вільним.
Мета лагідного співу хору, який повторює «амінь, амінь» полягає не в тому, щоб заспокоїти вірян, а в тому, щоб умиротворити бога.
Якщо ви це розумієте, то осягнули найглибшу суть релігії. А найгіршим є те, що бог може вирватися назовні й накинутися на вірян ще до того, як стане ними. Ви поклоняєтесь богу, а він відплачує вам тим, що поглинає вас. Грецькою це називається enthousiasmos, що буквально означає «бути одержимим богом». З усіх грецьких богів найбільше такого можна було очікувати від Діоніса. До того ж, на жаль, Діоніс був божевільним.
54
Цитата з Біблії, Псалми 104:18. В українському перекладі І. Огієнка: «Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам».