— Коли з’являється ВАЛІС, завжди є інформація,— сказав Міні, киваючи головою й посміхаючись. — Він і є інформацією. Живою інформацією.
— Він зцілив мого сина, — сказав Товстун. — Чи принаймні спрямував на мене медичну інформацію, яка допомогла його зцілити. А ще ВАЛІС сказав мені, що Свята Софія та Будда і те, що він або воно назвало «Головним Аполлоном», невдовзі знову народиться і що...
— ...час, на який ти чекав, — пробурмотів Міні.
— Так, — сказав Товстун.
— Як ти дізнався таємний код? — запитав Ерік Лемптон Товстуна.
— Я побачив доріжку, що вела до дверей, — сказав Товстун.
— Він їх побачив, — жваво сказала Лінда. — Яким було співвідношення? Співвідношення сторін дверей?
— Це була константа Фібоначчі,— мовив Товстун.
— Це ще один наш код, — сказала Лінда. — Ми розміщуємо рекламу по всьому світу. Один, кома, шість, один, вісім, нуль, три, чотири. І просто кажемо: «Завершіть цю послідовність: один, кома, шість». Якщо хтось зрозуміє, що це константа Фібоначчі, то зможе завершити послідовність.
— Або ж ми використовуємо числа Фібоначчі, — сказав Ерік. — 1, 2, 3, 5, 8, 13 і так далі. Ті двері ведуть в Інший Світ.
— У вищий? — запитав Товстун.
— Ми називаємо його просто Іншим, — мовив Ерік.
— Крізь двері я бачив якісь сяйливі письмена, — сказав Товстун.
— Не може такого бути, — сказав Міні, посміхаючись. — За тими дверима Крит.
— Лемнос, — мовив Товстун, трохи помовчавши.
— Інколи Лемнос. Інколи Крит. Приблизно та місцевість.
Корчачись від болю, Міні випрямився в інвалідному візку.
— Я бачив на стіні гебрейські літери, — сказав Товстун.
— Так, — сказав Міні, і далі посміхаючись. — Це Кабала. І гебрейські літери змінювалися, аж поки не утворили слова, які ти зміг прочитати.
— Вони утворили фразу «КОРОЛЬ ФЕЛІКС»,— сказав Товстун.
— Чому ви збрехали про двері? — запитала Лінда без ворожості в голосі; схоже, їй було просто цікаво.
— Думав, що ви мені не повірите, — сказав Товстун.
— Отже, ви не надто обізнані з Кабалою, — сказав Міні.— Це система кодування, яку використовує ВАЛІС; уся його вербальна інформація зберігається в Кабалі. Це найбільш економний спосіб, оскільки всі голосні позначаються просто крапками. Як ви усвідомлюєте, вам було надано розшифровувач. Зазвичай ми не можемо відрізнити будову від основи; для цього ВАЛІС має спрямувати вам розшифровувач. Це схема. Звісно ж, ви побачили будову як колір.
— Так, — Товстун ствердно кивнув головою. — А основу як поєднання чорного та білого.
— Це для того, щоб ви могли побачити фальшиве творіння.
— Перепрошую? — сказав Товстун.
— Фальшиве творіння, яке змішалося з реальним світом.
— Ах, — сказав Товстун. — Так, я розумію. У мене було таке враження, ніби певні речі було забрано...
— А інші додано, — сказав Міні.
Товстун кивнув.
— Ви чуєте зараз у голові якийсь голос? — запитав Міні. — Голос штучного інтелекту?
Після довгої мовчанки Товстун поглянув на мене, Кевіна та Девіда, а тоді сказав:
— Це нейтральний голос. Він не чоловічий і не жіночий. І він не звучить так, немов це голос штучного інтелекту.
— Це міжсистемна комунікаційна мережа, — сказав Міні.— Вона простягається в космосі, поєднуючи всі зоряні системи з Альбемутом.
— З Альбемутом? — запитав Товстун, втупившись у нього пильним поглядом. — Це зірка?
— Ви чули це слово, однак...
— Я бачив його в письмовій формі,— мовив Товстун, — але не знав, що воно означає. Я думав, що воно пов’язане з алхімією, через те, що починається на «аль».
— Префікс «аль» — арабський, — сказав Міні. — Це просто означений артикль. Такий префікс часто використовується в назвах зірок. Це була ваша підказка. У будь-якому разі, схоже, що ви й справді бачили сторінки з писаннями.
— Так,— сказав Товстун.— Багато сторінок. Мені було повідомлено, що зі мною трапиться. Наприклад... — він завагався. — Про те, що я спробую накласти на себе руки. Мені сказали грецьке слово апапке, яке я не зрозумів, а тоді додали: «Поступове потьмарення світу; стенання серпом». Пізніше я збагнув, що це означало: щось погане, хворобу, вчинок, який я мав здійснити. Однак я таки вижив.
— Причина моєї хвороби,— сказав Міні,— близькість до ВАЛІСА, до його енергії. Мені дуже прикро, що так трапилося, але ви ж знаєте, що ми безсмертні, хоча й не фізично. Ми народимося знову і все пам’ятатимемо.
— Мої домашні тварини померли від раку, — сказав Товстун.
— Так,— мовив Міні.— Радіація інколи може сягати просто неймовірного рівня. Надто великого для нас.
«Ось чому ти помираєш, — подумав я. — Твій бог тебе вбив, але ти все одно щасливий. Потрібно швидше вшиватися звідси. Ці люди граються зі смертю».
— Що ж тоді таке ВАЛІС? — запитав Кевін у Міні. — Який він бог або деміург? Шива? Осіріс? Гор? Я читав «Космічний спусковий гачок» і Роберт Антон Вілсон каже...
— ВАЛІС — це конструкція, — сказав Міні. — Артефакт. Він стоїть на якорі на Землі, буквально на якорі. Але оскільки простір і час для нього не існують, Валіс може бути будь-де й у будь-якому часовому проміжку. Вони збудували його, щоб запрограмовувати нас при народженні; зазвичай він спрямовує на немовлят надзвичайно короткі інформаційні імпульси, вкладаючи в них інструкції, які потроху проникатимуть у решту мозку з правої півкулі у встановлені інтервали впродовж усього їхнього життя, коли виникатимуть відповідні ситуації.
— У нього є суперник? — запитав Кевін.
— Лише патологія цієї планети, — мовив Ерік. — Через атмосферу. Ми не можемо просто так дихати цією атмосферою. Для нашої раси вона токсична.
— «Нашої»? — запитав я.
— Для нас усіх, — сказала Лінда. — Ми всі з Альбемута. Тутешня атмосфера нас отруює та сповнює божевіллям. Тож вони — ті, хто залишився в системі Альбемут, — збудували ВАЛІС і відправили його сюди, щоб він надсилав нам раціональні інструкції, завдання яких — протидіяти патології, спричиненій токсичністю атмосфери.
— Тоді ВАЛІС раціональний, — сказав я.
— Це єдина раціональність, яка в нас є, — мовила Лінда.
— Коли ми діємо раціонально, ми під його юрисдикцією, — сказав Міні. — Я не маю на увазі нас у цій кімнаті; я маю на увазі всіх. Не всіх людей, а всіх, хто чинить раціонально.
— Тоді по суті ВАЛІС проводить детоксикацію людей,— сказав я.
— Саме так, — мовив Міні. — Він — інформаційний антитоксин. Однак його вплив може спричиняти... таку хворобу, як у мене.
«Надто велика доза ліків,— подумав я, згадавши Парацельса — стає отрутою. Цього чоловіка зцілили на смерть».
— Я хотів якомога краще пізнати ВАЛІС,— сказав Міні, побачивши вираз мого обличчя. — Я благав, щоб він повернувся й наша комунікація продовжилася. Він не хотів, бо знав, як на мене вплине його радіація, якщо він повернеться. Однак він зробив, як я просив. Я не шкодую. Нова зустріч із ВАЛІСОМ було того варта. Ви знаєте, що я маю на увазі,— сказав він до Товстуна.— Звук дзвонів...
— Так, — мовив Товстун. — Великодніх дзвонів.
— Ви говорите про Христа? — запитав Девід. — Христос — це штучна конструкція, яку збудували, щоб вона спрямовувала інформацію, яка діє на нас підсвідомо?
— Від самої миті народження, — сказав Міні. — Нам поталанило. Нам, яких він обрав. Його отарі. ВАЛІС повернеться, перш ніж я помру. Він мені обіцяв. ВАЛІС прийде і забере мене з собою. І я назавжди стану його частиною.
На очах Міні виступили сльози.
Пізніше ми розмістилися зручно у вітальні й завели більш спокійну розмову.
Око Шиви — це, звісно, був спосіб, у який стародавні люди зображували ВАЛІС, що спрямовує інформацію. Вони знали, що він може знищувати: йдеться про шкідливу радіацію, яка необхідна як носій інформації. Міні сказав нам, що ВАЛІС насправді не перебуває поряд, коли спрямовує на когось інформацію; він може бути буквально за мільйони миль від цієї особи. Саме тому у фільмі «Валіс» вони зобразили його як супутник, дуже древній супутник, а не щось, що вивели на орбіту люди.