Битва, яку ви вели до цього, не закінчилася, хоча й настав день цілющого сонця. Зло не вмирає саме по собі, адже вважає, що говорить від імені бога. Багато хто стверджує, що говорить від імені бога, однак існує лише один бог і цей бог людина.
Саме тому житимуть лише ті провідники, які захищатимуть і оберігатимуть, а інші помруть. Тиранію було повалено чотири роки тому, але ненадовго вона повернеться. Будьте в цей час терплячими; для вас це буде період випробувань, але я вас не полишу, і коли час випробувань закінчиться, я возсяду на престолі й вершитиму суд. Одні впадуть, а інші стоятимуть далі відповідно до моєї волі, волі, яка походить від батька, до якого ми всі повернемося, усі разом.
Я не бог, я — людина. Я дитя, дитя мого батька, який є Самою Мудрістю. Тепер ви несете в собі голос і владу Мудрості; отже, ви також Мудрість, навіть коли ви про це забуваєте. Але ви не забудете про це надовго. Я буду поруч і нагадаю вам.
Настав день мудрості і правління Мудрості. День сили, яка є ворогом Мудрості, завершується. Сила та Мудрість є двома принципами цього світу. Сила вже своє відцарювала й тепер повертається в темряву, з якої прийшла, і надалі правитиме тільки Мудрість.
Ті, що слухаються сили, поступляться, як поступиться і сама сила.
Ті, хто любить Мудрість і слідує її волі, розквітнуть під сонцем. Пам’ятайте, я буду з вами, відтепер я буду в кожному з вас. Якщо знадобиться, я піду слідом за вами у в’язницю; я промовлятиму в судових залах, щоб захистити вас; мій голос лунатиме по всій країні, хоч якою потужною буде тиранія.
Не бійтеся; говоріть правду, і Мудрість направлятиме вас. Якщо замовкнете через страх, Мудрість вас полишить. Однак ви не знатимете страху, оскільки у вас міститься сама Мудрість, і ви з нею одне ціле.
Раніше ви були на самоті в собі; раніше ви були самотніми людьми. Відтепер у вас є супутник, який ніколи не хворіє, не підводить і не помирає; ви поєднані з вічним і сяятимете, мов саме цілюще сонце.
Коли ви знову вирушите у світ, я щодня направлятиму вас. А коли ви помрете, я зауважу це й прийду, щоб забрати вас; я віднесу вас назад на руках до вашого дому, з якого ви прийшли й до якого повернетесь.
Ви тут чужинці, але ви зовсім не чужинці для мене; я знаю вас від самого початку. Це не був ваш світ, але я зроблю його вашим світом; я зміню його для вас. Не бійтеся. Те, що загрожує вам, загине, а ви процвітатимете.
Все буде так, як я кажу, адже я говорю від імені свого батька. Ви істинний бог і ви торжествуватимете.
Тоді настала мовчанка. Софія більше не промовляла до нас.
— Що ти читаєш,— запитав Кевін, вказавши на книжку.
— «СЕФЕР ЄЦІРА»,— сказала дівчинка.— Я процитую вам уривок, слухайте.
Вона згорнула книжку й поклала її на землю.
— «Бог також протиставив одне іншому; добро злу, а зло добру; добро походить від добра, а зло від зла; добро очищає лихе, а лихе — добро; добро призначене для благочесних, а зло для лихих». — Софія спинилася на мить і сказала: — Це означає, що добро перетворить зло на те, чим зло не хоче бути; однак зло не зможе перетворити добро на те, чим воно не хоче бути. Зло служить добру, попри всі свої хитрощі.
Сказавши це, вона замовкла й просто сиділа разом із нами та тваринами.
— Можеш розповісти нам про своїх батьків? — запитав я. — Хочу сказати, що якщо ми маємо знати, як діяти далі...
— Ідіть туди, куди я вас послала, і ви знатимете, що робити. Немає місця, де б мене не було. Коли ви підете звідси, то більше мене не бачитимете, однак згодом побачите знову. Ви не будете мене бачити, але я вас завжди бачитиму; і завжди про вас думатиму. Тож я буду з вами, знатимете ви це чи ні. Тому я кажу вам: знайте, що я супроводжуватиму вас, супроводжуватиму навіть у в’язницю, якщо тиран вас туди посадить. Це все. Повертайтеся додому, а я дам вам свої настанови в слушний час.
Вона усміхнулася до нас.
— Скільки тобі років? — запитав я.
— Два.
— Іти читаєш книжку? — мовив Кевін.
— Істинно кажу вам, що жоден із вас мене не забуде, — сказала Софія. — А ще я кажу, що всі ви побачите мене знову. Не ви обрали мене; це я обрала вас. І покликала сюди. Я покликала вас чотири роки тому.
— Гаразд, — сказав я. — Отже, її поклик пролунав у 1974 році.
— Якщо Лемптони запитають, що я вам розповіла, скажіть їм, що ми розмовляли про організацію комуни, — мовила Софія. — Не кажіть їм, що я наказала вам йти геть від них. Але ви й справді маєте піти від них. Ось вам і відповідь, яку ви шукали. Ви більше не матимете з ними жодних справ.
Кевін вказав рукою на магнітофон, який і досі працював.
— Коли вони прослухають запис, — мовила Софія, — то почують тільки уривки з «СЕФЕР ЄЦІРА», і більше нічого.
«Оце так-так», — подумав я.
Я їй вірив.
— Я вас не підведу,— повторила Софія, посміхаючись до нас.
У це я також вірив.
Коли ми всі троє поверталися до будинку, Кевін запитав:
— Усе те, що вона сказала, було просто цитатами з Біблії?
— Ні,— мовив я.
— Ні, — погодився зі мною Девід. — Там було і щось нове; ота частина, де йшлося про те, що відтепер ми свої власні боги. Що настав час, коли нам більше не потрібно вірити в якесь інше божество, окрім нас самих.
— Яка гарна дитина, — сказав я, думаючи про те, наскільки вона нагадувала мені мого сина Крістофера.
— Нам дуже поталанило, що ми зустрілися з нею, — сказав Девід хрипким голосом. Повернувшись до мене, він додав: — Вона буде з нами, так вона сказала. Я в це вірю. Вона буде всередині нас, ми не будемо самі. Я ніколи не усвідомлював цього раніше, але ми самотні. Всі ми самотні... Тобто, я хотів сказати, були. Аж до сьогодні. Вона пошириться на весь світ, еге ж? Врешті-решт вона увійде в кожного, розпочинаючи з нас.
— До «Товариства Ріпідон» належать четверо, — сказав я. — Софія і ми троє.
— Все одно це доволі мало, — сказав Кевін.
— Гірчичне насіння, — сказав я. — Яке виросте й стане таким великим деревом, що там зможуть гніздитися птахи.
— Та годі вже, попустись, — сказав Кевін.
— У чому річ? — запитав я.
— Нам треба зібрати речі й забиратися звідси, — мовив Кевін. — Так вона сказала. Лемптони ненормальні, хворі на голову чудила. Вони можуть нас вколошкати будь-якої миті.
— Софія нас захистить, — сказав Девід.
— Дворічна дитина? — запитав Кевін.
Ми обоє поглянули на нього.
— Гаразд, двотисячолітня дитина, — сказав Кевін.
— Ти єдина людина, яка може жартувати про Спасителя, — мовив Девід. — Я здивований, що ти не запитав її про свого мертвого кота.
Кевін зупинився. На його обличчі з’явився вираз неприхованого здивування та гніву; очевидно, він забув про своє запитання, проґавив шанс.
— Я повертаюся, — сказав він.
Ми з Девідом підхопили його під руки й потягли вперед.
— Я не жартую! — розлючено мовив Кевін.
— Що трапилося? — запитав я. Ми зупинилися.
— Хочу ще трохи з нею побалакати. Я не збираюся просто так піти звідси; дідька лисого, я повертаюся... Та відпустіть мене, біс би вас побрав!
— Слухай, — сказав я, — вона сказала нам іти звідси.
— І вона буде всередині нас і розмовлятиме з нами, — мовив Девід.
— Ми чутимемо те, що я називаю голосом штучного інтелекту, — сказав я.
— А ще навколо дзюркотітимуть фонтани з лимонадом і ростимуть желатинові дерева, — лютим тоном мовив Кевін.— Я повертаюся.
Попереду з просторого будинку вийшов Ерік Лемптон і рушив до нас.
— Ось і настав час протистояння, — сказав я.
— От лайно, — розпачливо мовив Кевін. — Я все одно повертаюся.
Він вирвався й квапливо закрокував у напрямку, з якого ми прийшли.
— Усе пройшло добре? — запитала Лінда Лемптон, коли вони з чоловіком підійшли до нас із Девідом.
— Чудово, — сказав я.
— Про що ви говорили? — запитав Ерік.
— Про комуну, — сказав я.
— Прекрасно, — сказала Лінда. — Чому Кевін знову пішов туди? Що він хоче сказати Софії?