— Так, — в унісон повторили за ним Лінда та Ерік. — Це Поклик, на який людство чекало багато століть. Прочитайте Об’явлення Івана Богослова; подивіться, що там сказано про Обраних. Ми — Обранці Божі!
— Мабуть, — сказав я, коли вони висадили нас біля авто, яке ми взяли напрокат; ми припаркували його біля бару «Джино», на бічній вулиці Сономи, де можна було залишити автомобіль на довший час.
Підійшовши до мене, Лінда Лемптон поклала руки мені на плечі й поцілувала мене в губи, поцілувала палко, з певною, власне, з великою пристрастю.
— Приїжджайте до нас знову, — прошепотіла вона мені на вухо. — Обіцяєте? Це наше майбутнє; воно належить тільки небагатьом, дуже й дуже небагатьом.
У відповідь я подумав: «Ти навіть сама не розумієш, наскільки помиляєшся, крихітко, воно належить усім».
Тож тепер ми були майже вдома. Допомога ВАЛІСА в цьому була критично важливою. Або ж, як мені більше подобалося думати, Святої Софії. Таке формулювання допомагало мені зосереджуватися на образі в моїй голові, на дівчинці Софії, яка сиділа з книжкою в оточенні звірів.
— Вони були не зовсім відвертими з нами, — сказав я, коли ми стояли в терміналі аеропорту округу Орендж, очікуючи на свій багаж. — Наприклад, вони сказали нам, що все, що Софія говорить і робить, записується на аудіо- й відеоплівку. Але це не так.
— Щодо цього ти можеш і помилятися, — мовив Кевін. — Зараз існують високотехнологічні моніторингові системи, які працюють на віддалі. Вона могла бути в межах їхньої досяжності, хоча ми їх і не помітили. Міні не збрехав, він і справді чудово знається на електронному обладнанні.
«Міні,— подумав я,— який був готовий померти, аби ще раз зустрітися з ВАЛІСОМ». Чи був я на це готовий? Я зустрівся з ним уперше в 1974 році, і відтоді мене не полишало прагнення, щоб він повернувся. Прагнення, від якого боліли навіть кістки; моє тіло відчувало його не менше, аніж розум, можливо, навіть більше. Однак ВАЛІС мав рацію, що утримувався від цього. Його небажання знову постати переді мною було проявом турботи про людське життя.
Врешті-решт та перша зустріч ледь мене не вбила. Я міг би знову побачити ВАЛІС, однак, як і у випадку Міні, це означало б для мене смерть. А цього я не хотів; у мене було ще надто багато справ.
Яких саме справ? Я не знав. Ніхто з нас не знав. У моїй голові вже лунав голос штучного інтелекту, і незабаром інші також його почують, все більше й більше людей. ВАЛІС як жива інформація просочиться у світ, відтворюючись у мозку людей, поєднуючись із ними, допомагаючи й направляючи їх на несвідомому рівні, іншими словами — лишаючись невидимим. Жодна людина не зможе бути певною, чи вона вже поєднана з ним, аж поки симбіоз не сягне точки вибуху. У спілкуванні з іншими певна особа ніколи не знатиме, коли вона має справу з іншою гомоплазматою, а коли зі звичайною людиною.
Можливо, повернуться стародавні знаки для таємного розпізнавання; хоча більш імовірно, що вони вже повернулися. Під час потиску рук пальцем подається знак двох дуг, що перетинаються: схематичне зображення символу риби, який залишається непомітним для всіх, окрім тих двох людей, які ним обмінюються.
Я згадав один інцидент — навіть більше, ніж інцидент,— пов’язаний із моїм сином Крістофером. У березні 1974 року, коли я був під владою ВАЛІСА, коли він контролював мою свідомість, я належним чином провів складну ініціацію Крістофера в лави безсмертних. Медична інформація, яку повідомив мені ВАЛІС, врятувала фізичне життя Крістофера, однак ВАЛІС на цьому не зупинився.
Це був досвід, який я неймовірно цінував. Я виконав ритуал цілком таємно, приховавши все навіть від матері мого сина.
Спершу я зварив какао з молоком. Тоді приготував хот-дог зі звичними інгредієнтами; хоч Крістофер був ще дуже маленьким, він обожнював хот-доги та какао.
Коли ми всілися на підлозі в кімнаті Крістофера, я — або радше ВАЛІС у мені, який був мною, — розпочав одну гру. Спочатку я жартома підняв горня з какао над головою сина; тоді, немов ненавмисне, я вилив трохи какао йому на голову, прямо на волосся. Регочучи, Крістофер взявся витирати рідину; звісно, я почав йому допомагати. Нахилившись до нього, я прошепотів:
— В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Ніхто, окрім Крістофера, не чув, як я це сказав. Витираючи тепле какао з його волосся, я намалював йому на лобі знак хреста. Тепер я його охрестив і здійснив ритуал миропомазання; я зробив це не від імені церкви, а від імені живої плазмати в мені: самого ВАЛІСА. Тоді я сказав сину: «Твоє таємне ім’я, твоє християнське ім’я...» Потім я йому його назвав. Ніхто, окрім нас, не повинен його знати; окрім мене, Крістофера і ВАЛІСА.
Тоді я відірвав шматочок хліба від булочки з хот-догом і простягнув його вперед; син — власне, досі дитина — відкрив рота, немов маленька пташка, і я вклав шматочок хліба в нього. Здавалося, ніби ми просто ділимо одну страву на двох: звичайну, щонайбуденнішу страву.
Чомусь мені здавалося вкрай важливо — критично важливо — щоб він не торкався самого хот-дога. За цих обставин свинину не можна було їсти; це надважливе знання мені повідомив ВАЛІС.
Коли Крістофер почав закривати рот, щоб прожувати шматочок хліба, я простягнув йому горня з гарячим какао. На мій подив — він був таким маленьким, що зазвичай пив ще зі своєї пляшечки, а не з чашки — Крістофер енергійно простягнув руки, щоб взяти горня. Коли він вже взяв його, підніс до рота й почав пити, я сказав:
— Це моя кров і моє тіло.
Мій маленький син допив какао і я забрав горня назад. Велике таїнство було завершене. Хрещення, тоді миропомазання, а потім найсвятіше таїнство з усіх — святе причастя, таїнство вечері Господньої.
«Нехай Кров Господа нашого Ісуса Христа, яка пролилася заради вас, збереже ваше тіло і душу у вічному житті. Пийте її в пам’ять про те, що Кров Христа пролилася заради вас, і будьте вдячними».
Це найурочистіший момент. Сам священник перетворюється на Христа; це Христос, творячи божественне диво, офірує вірянам свої тіло і кров.
Більшість людей розуміють, що в диві переосутнення вино (або ж гаряче какао) перетворюється на Священну Кров, а проскура (чи шматочок булочки для хот-дога) — на Священне Тіло, однак мало хто навіть зі служителів церков усвідомлює, що особа, яка стоїть перед ними й тримає чашу в руках — це їхній Господь, який є живим прямо зараз. Час подолано. Ми повернулися майже на дві тисячі років назад; ми перебуваємо не в Санта-Ані, штат Каліфорнія, США, а в Єрусалимі, приблизно в 35 році н.е.
Те, чому я став свідком у березні 1974 року, коли побачив накладені один на одну стародавній Рим та сучасну Каліфорнію, було буквальним сприйняттям того, що зазвичай можна розгледіти лише внутрішнім оком віри.
Взаємонакладення, свідком якого я став, підтвердило буквальну — а не лише метафоричну — істину дива Богослужіння.
Як я вже казав, якщо вжити технічний термін, то це називається анамнез: втрата забуття; іншими словами, процес пригадування Господа й Вечері Господньої.
Я був там того дня, коли апостоли востаннє сиділи за столом. Вірити мені чи ні, справа ваша. Sedper spiritum sanctum dico; haec veritas est. Mini crede et mecum in aeternitate vivebis[58].
Моя латина, мабуть, не бездоганна, але ось що я незграбно намагаюся сказати: «Однак я говорю через Святого Духа, і це правда. Повірте мені і житимете зі мною у вічності».
Підвезли наш багаж; ми передали квитанції полісмену в уніформі і за десять хвилин уже їхали по шосе на північ до Санта-Ани, їхали додому.
Розділ 13
— Я втомився, — промовив Кевін, поки ми їхали. — Страшенно втомився. Якого хуя тут стільки машин! Хто всі ці люди, що пруться 55-м шосе? Звідки вони їдуть? І куди?
«А куди їдемо ми? — подумав я про себе. — Ми побачили спасителя і після восьми років божевілля мене було зцілено».
Що ж, подумалось мені, некепсько досягнути такого за один вікенд... Не згадуючи вже про те, що нам вдалося втекти неушкодженими від трьох найнавіженіших людей на планеті.
Дивовижно, що коли хтось інший починає нести якусь фігню, тобі здається, ніби ти можеш заввиграшки зрозуміти, що це фігня. Коли я сидів у «фольксвагені» Rabbit і слухав Лінду та Еріка, які розпатякували про те, що вони триокі прибульці з іншої планети, я одразу збагнув, що в них протікає дах. Від цього в мене й самого почало протікати. Це усвідомлення мене налякало: усвідомлення того, що і вони, і я божевільні.
58
Але заради Святого Духа кажу тобі: це правда. Вір мені і житимеш зі мною вічно.