На одному з телеканалів показували рекламу мережі супермаркетів; на екрані з’явилися слова КОРОЛЬ ЇЖІ, які одразу ж зникли, а тоді рекламні ролики почали слідувати один за одним з неймовірною швидкістю, так немов вони намагалися втиснути у відведений проміжок часу якомога більше рекламних повідомлень; потім розпочався мультфільм про кота Фелікса, старий чорно-білий мультик. Тож спочатку на екрані з’явилися слова КОРОЛЬ ЇЖІ, а тоді, майже миттєво гігантськими літерами — КІТ ФЕЛІКС.
Тож ось воно, складене з двох частин таємне повідомлення, до того ж у правильному порядку.
КОРОЛЬ ФЕЛІКС
Однак ви помічали його лише підсвідомо. І хто звернув би увагу на таке випадкове, цілком випадкове зіставлення? Це могли зробити лише діти, маленькі дітлахи Південної Каліфорнії. Для них воно б нічого не означало; вони б не розгледіли в ньому таємне повідомлення з двох слів, а навіть якби й розгледіли, то не зрозуміли б, що воно означає або про кого в ньому йдеться.
Втім, його побачив я, і я знав, про кого там ішлося. «Мабуть, це просто синхронічність, як називав це Юнґ, — подумав я. — Ненавмисний збіг».
Чи, можливо, сигнал було відправлено навмисне? Він з’явився в ефірі одного з найбільших телеканалів у світі, лос-анджелеського відділення NBC, передавши багатьом тисячам дітей цю миттєву інформацію, яка буде оброблена правими півкулями їхнього мозку: отримана, збережена й, можливо, розшифрована за порогом свідомості, де в напівдрімотному стані зберігається багато речей. І Ерік та Лінда Лемптони були до цього зовсім непричетні. Просто якомусь співробітнику телекомпанії, якомусь технічному спеціалісту NBC потрібно було показати цілу купу рекламних роликів, у будь-якому порядку, який видавався йому доречним. У такому разі, якщо цей збіг був влаштований навмисне, то це мала бути справа рук самого ВАЛІСА, ВАЛІСА, який і сам був інформацією.
Можливо, я щойно побачив ВАЛІС, який використав для цього рекламний ролик, а тоді дитячий мультфільм.
«Повідомлення було надіслане знову», — сказав я сам до себе.
Через два дні мені зателефонувала Лінда Лемптон; Лемптони не зв’язувалися зі мною, відколи трапилася трагедія. Голос Лінди бринів від радісного збудження.
— Я вагітна,— сказала вона.
— Чудово, — мовив я. — На якому ви місяці?
— На восьмому.
— Це ж треба,— сказав я, а про себе подумав: «Чекати лишилося недовго».
— Тепер чекати лишилося недовго,— мовила Лінда.
— Сподіваєтеся, цього разу буде хлопчик? — запитав я.
— ВАЛІС каже, що знову буде дівчинка,— сказала Лінда.
— А Міні...
— Мені дуже шкода, але він помер. Він не мав шансів із такою хворобою. Хіба не чудово? Що народиться ще одна дитина?
— Ви вже обрали ім’я? — запитав я.
— Ще ні, — відказала Лінда.
Того вечора я випадково побачив по телевізору рекламу корму для собак. Корм для собак! У самому кінці, коли були перераховані різноманітні види тварин, для яких ця компанія виробляла корм,— назва компанії вилетіла мені з голови,— прозвучала фінальна фраза:
«Для пастуха і його овець».
Зліва з’явилася велика німецька вівчарка[60], а справа — велетенська вівця; після цього одразу ж почалася інша реклама: по екрану повільно й нечутно рухався човен. На його білому вітрилі я розгледів невелику чорну емблему. Навіть не приглядаючись до неї пильніше, я вже знав, що там було зображено. Будівничі човна розмістили на вітрилі знак риби.
Пастух, вівці, а тоді риба, зіставлені так само, як і слова КОРОЛЬ ФЕЛІКС. Навіть не знаю, що сказати. Мені бракує для цього віри Кевіна й божевілля Товстуна. Чи й справді я свідомо сприйняв два короткі повідомлення, які ВАЛІС швидко відправив одне за одним і які мали вплинути на нас підсвідомо, власне, одне повідомлення, яке сповіщало нас, що час настав? Правду кажучи, не знаю, що мені й думати. Можливо, мені й не потрібно ні про що думати чи мати віру, або бути божевільним; можливо, все, що мені треба зробити, — все що від мене вимагається, — це чекати. Чекати та бути напоготові.
Я чекав, і одного дня мені зателефонував Конолюб-Товстун. Він дзвонив із Токіо. У його голосі вчувались бадьорість, радісне збудження та надмір енергії. Також його, схоже, трохи потішило те, що мене здивував його дзвінок.
— Мікронезія,— сказав він.
— Що? — запитав я, гадаючи, що він знову почав розмовляти грецьким койне. Тоді я зрозумів, що він має на увазі групу невеликих островів у Тихому океані. — Ах, так,— мовив я.— Ти там побував. На Каролінських та Маршаллових островах.
— Ще не побував. Тільки планую, — сказав Товстун. — Голос штучного інтелекту, який звучить у моїй голові... Він сказав мені, що шукати варто на островах Мікронезії.
— Хіба вони не крихітні? — запитав я.
— Саме тому їх так і назвали, — розсміявся він.
— Скільки їх там? — запитав я, гадаючи, що їх десять чи двадцять.
— Більше двох тисяч.
— Більше двох тисяч! — мене охопив розпач.— Пошуки можуть тривати цілу вічність. Невже цей голос штучного інтелекту не може сказати конкретніше?
— Сподіваюся, він так і зробить. Можливо, на Ґуамі. Я планую полетіти на Гуам і розпочати там. Поки шукатиму, побачу багато з тих місць, де відбувалася Друга світова.
— Цікаво, що цей голос штучного інтелекту знову почав використовувати грецькі слова,— сказав я.
— Mikros означає «маленькі»,— мовив Товстун,— nesoi — «острови». Можливо, ти маєш рацію; можливо, все це й справді пояснюється його схильністю вживати давньогрецьку. Але варто спробувати.
— Ти ж знаєш, що сказав би Кевін, — мовив я. — Про простих, незіпсутих дівчат-аборигенок на тих двох тисячах островів.
— Це я сам перевірю, — сказав Товстун.
Він закінчив розмову, і я поклав слухавку, відчуваючи полегшення; було приємно з ним порозмовляти й пересвідчитися, що він у бадьорому настрої.
Цими днями мене не полишає відчуття праведності в людях. Не знаю, звідки воно у мене взялося, — хіба що його спричинив телефонний дзвінок Товстуна,— але я його відчуваю. Зараз знову березень. Я запитую себе, чи Товстун переживає ще один зі своїх візіонерських досвідів? Можливо, промінь рожевого світла повернувся і знову спрямовує на нього нову та значно об’ємнішу інформацію? Чи допомагає вона йому звузити пошуки?
Його перший містичний досвід трапився в березні, у день весняного рівнодення або ж vernal equinox. Vernal, звісно ж, означає «весняний». A equinox позначає момент, коли центр сонця перебуває над екватором, тому день і ніч усюди тривають однакову кількість часу. Тож Конолюб-Товстун зустрівся з Богом, Зеброю, ВАЛІСОМ, або ж зі своєю власною безсмертною самістю, у перший день року, коли світлий період довший за період темряви. Також, на думку деяких учених, саме цього дня насправді народився Христос.
Всівшись у вітальні, я дивився телевізор і чекав на нове повідомлення, я, один із членів крихітного «Товариства Ріпідон», яке для мене й досі існувало. Як і мініатюрний супутник у фільмі «Валіс», мікроформу якого переїхало таксі, так немов він був порожньою бляшанкою з-під пива, що покотилася в каналізацію, символи божественного спершу проявляються в нашому світі на рівні непотребу. Чи принаймні я так собі казав. Ця думка належить Кевіну. Божественне втручається тоді, коли його найменше очікують.
— Шукай там, де найменше очікуєш його знайти, — якось сказав Кевін Товстунові.
Однак як це зробити? Це суперечність.
Одного дня мені наснилося, що в мене є невелика хатина прямо на березі водойми, цього разу океану. Вода простягалася вдалечінь, скільки сягало око. Сама хатина не була схожа на жодну, яку я будь-коли справді бачив; вона більше нагадувала одну з тих халуп, які я бачив у фільмах про острови південної частини Тихого океану. Коли я прокинувся, у моїй свідомості зринула чітка думка:
Гірлянди з квітів, співи та танці, й урочисте декламування міфів, переказів та поезії.