47. КОСМОЛОГІЯ ДВОХ ДЖЕРЕЛ: Єдиний заразом був та не-був і прагнув відділити не-був від був. Тож він сотворив диплоїдний мішок, який, немов шкаралупа яйця, містив пару близнюків, кожен з яких був андрогіном, що вертілися в протилежних напрямках (Інь та Ян таоїзму, де Єдиний був Тао). План Єдиного полягав у тому, що обоє близнюків пробудяться до буття (бувності) одночасно; однак, заохочений бажанням бути (яке Єдиний початково вклав в обох близнюків), той близнюк, що крутився проти годинникової стрілки, прорвався крізь мішок і вийшов з нього передчасно; тобто до того, як минув повний термін. Це був темний, або ж Інь-близнюк. Саме тому він був дефектним. Коли минув повний термін, з мішка вийшов і мудріший близнюк. Кожен близнюк сформував унітарну ентелехію, єдиний живий організм, що складався з психо та соми, і вони й далі вертілися в протилежних напрямках. Близнюк, який визрівав повний термін, що його називають Форма І Парменіда, правильно проходив усі етапи розвитку, тоді як передчасно народжений близнюк, якого називають Форма II, зачахав.
Наступний крок у плані Єдиного передбачав, що ці Двоє завдяки їхній діалектичній взаємодії перетворяться на Багатьох. З себе як із гіпервсесвітів вони проектували схожий на голограму інтерфейс, який і є тим плюриформним всесвітом, що його населяють такі істоти, як ми. За задумом обидва цих джерела мали перемежовуватися між собою рівною мірою, щоб підтримувати існування нашого всесвіту, однак Форма II і далі чахла, впадаючи у хворобу, божевілля та хаос. Саме ці аспекти вона й проектувала в наш всесвіт.
Мета Єдиного полягала в тому, щоб наш голограматичний всесвіт слугував навчальним інструментом, за допомогою якого розвивалася б ціла низка нових життів, аж поки вони врешті не ставали б ізоморфними з Єдиним. Однак стан дедалі більшого занепаду гіпервсесвіту II вніс фактори дисфункціональності, які пошкодили наш голограматичний всесвіт. Це джерело ентропії, незаслуженого страждання, хаосу та смерті, а також Імперії, Чорної Залізної В’язниці; по суті, будь-якого підриву правильного здоров’я та розвитку живих форм у межах голограматичного всесвіту. Його здатність навчати також була суттєво пошкоджена, адже багатим на інформацію був лише сигнал із гіпервсесвіту І; а той, що виходив з форми II, перетворився на шум.
У намаганні його зцілити, психо гіпервсесвіту І відправила мікроформу себе в гіпервсесвіт II. Ця мікроформа проявилася в нашому голограматичному всесвіті як Ісус Христос. Втім, через свою схибленість гіпервсесвіт II одразу ж взявся піддавати тортурам, принижувати та відкидати мікроформу цілющої психо свого здорового близнюка і врешті вбив її. Після цього гіпервсесвіт II продовжив свій занепад, розпадаючись на сліпі, механістичні, позбавлені мети причинно-наслідкові процеси. Тоді завданням Христа (точніше Святого Духа) стало або врятувати живі форми голограматичного всесвіту, або ж зробити так, щоб унеможливити будь-який вплив на них, що йшов від форми II. Підходячи до цього завдання з надзвичайною обережністю, він приготувався вбити свою схиблену близнючку, оскільки її неможливо зцілити; тобто вона не дозволить, щоб її зцілили, адже не розуміє, що вона хвора. Ця хвороба й божевілля пронизують нас і перетворюють нас на ідіотів, що живуть у своїх приватних, нереальних світах. Початковий план Єдиного тепер можливо реалізувати, лише поділивши гіпервсесвіт І на два здорових гіпервсесвіти, що перетворить голограматичний всесвіт на успішну машину для навчання, якою він і мав бути. Ми сприйматимемо це як «Царство Боже».
У межах часу гіпервсесвіт II залишається живим: «Імперія ніколи не закінчилася». Однак у вічності, де й існують гіпервсесвіти, її вбив, не маючи іншого вибору, здоровий близнюк, тобто гіпервсесвіт І, який бореться за нас. Єдиний оплакує цю смерть, адже Єдиний любив обох близнюків; саме тому інформація Розуму складається з трагічної оповіді про смерть жінки, й напівтони цієї оповіді викликають тугу та біль в усіх істот голограматичного всесвіту, хоч вони й не розуміють, чому так відбувається. Ця скорбота зникне, коли здоровий близнюк розділиться надвоє й настане «Царство Боже». Процес цієї трансформації — перехід у часі від Епохи Заліза до Епохи Золота — відбувається прямо зараз; у вічності ж він уже завершився.
48. ПРО НАШУ ПРИРОДУ. Слушно сказати: здається, ми котушки пам’яті (носії ДНК, які здатні переживати різноманітний досвід) у подібній до комп’ютера мислячій системі, яка, попри те, що ми коректно записали й зберігали інформацію про пережитий досвід тисячі років, до того ж кожен із нас володіє трохи інакшим набором даних, аніж будь-яка інша форма життя, є збоєм у функціонуванні — невдачею у відтворенні пам’яті. Саме в цьому полягає проблема нашої особливої підсхеми. «Спасіння» за допомогою gnosis — точніше анамнезу (втрати амнезії),— хоч воно й індивідуально важливе для кожного з нас, — це квантовий стрибок у сприйнятті, ідентичності, пізнанні, розуміння, сприйнятті світу та себе, включно із безсмертям — однак має ще більше та далекосяжніше значення для всієї системи, оскільки ці спогади є даними, яких вона потребує і які мають для неї неабияку цінність, цінність для її загального функціонування.
Відтак вона перебуває в процесі самовідновлення, який включає: відбудовування нашої підсхеми за допомогою лінеарних та ортогональних часових змін, а також повсякчасне сигналізування нам, яке має на меті стимулювати заблоковані бази даних пам’яті всередині нас, щоб у такий спосіб надіслати, а отже, й отримати те, що там міститься.
Таким чином зовнішня інформація, або gnosis, складається з диінгібіторних інструкцій, основна частина вмісту яких є, власне, внутрішньою щодо нас — тобто уже наявною (вперше це зауважив Платон; viz: те, що навчання є формою пригадування).
Стародавні народи володіли техніками (таїнствами та ритуалами), що застосовувались переважно в греко-романських містичних релігіях, включно з раннім християнством, щоб викликати надсилання та отримання інформації, здебільшого з розумінням її ретроактивної цінності для індивідів; натомість гностики бачили онтологічну цінність у тому, що вони називали Саме Божество, у тотальній сутності.
48. Існує два світи, верхній та нижній. Верхній, який походить від гіпервсесвіту І або Ян, Форма І Парменіда, сприйнятливий та цілеспрямований. Нижній світ, або ж Інь, Форма II Парменіда, — механічний: ним рухає сліпа та дієва причина, він детерміністський і позбавлений інтелекту, оскільки походить від мертвого джерела. У стародавні часи це називали «астральним детермінізмом». Великою мірою нас спіймано в пастку нижнього світу, однак завдяки таїнствам, за допомогою плазмати, нас врятовано. Допоки астральний детермінізм не поборено, ми його навіть не помічаємо, настільки сильно введені в оману. «Імперія ніколи не закінчилася».
49. Здоровий близнюк, гіпервсесвіт І, називається Номмо[63]. Хворий близнюк, або ж гіпервсесвіт II, називається Юруґу. Ці імена відомі племені доґонів у західному Судані в Африці.
50. Предковічне джерело усіх наших релігій міститься в прародителях племені доґонів, які отримали свою космогонію та космологію безпосередньо від триоких прибульців-загарбників, що відвідували нас дуже давно. Триокі прибульці були німими, глухими й володіли телепатичними здібностями. Вони не могли дихати нашою атмосферою, мали продовгуваті деформовані черепи на кшталт того, який був в Ехнатона, і походили з планети в зоряній системі Сіріус. Хоча вони й не мали рук (а мали натомість клішні, як у крабів), вони були великими будівельниками. Вони таємно вплинули на нашу історію, щоб забезпечити їй плідний кінець.
51. Ехнатон написав: