Це з вірша Вона «Людина». Наскільки я міг оцінити ситуацію, Товстун вже встиг опуститися до рівня цих поетів і перетворитися на анахронізм. Всесвіт схильний знищувати анахронізми. Я бачив, що саме це й трапиться з Товстуном, якщо він не розгребе завали у своїй голові.
З усіх порад, які давали Товстуну, та, що обіцяла найбільше, належала Шеррі, яка й досі була поряд із нами у стані ремісії.
— Тобі варто,— сказала вона йому під час одного з його більш похмурих періодів, — взятися за вивчення характеристик Т-34.
Товстун запитав, що це таке. Виявилося, що Шеррі якось читала книжку про російські броньовані машини, які використовували у Другій світовій війні. Танк Т-34 був рятівником Радянського Союзу, а отже, і рятівником усіх союзних сил, що, зокрема, робило його й рятівником Конолюба-Товстуна, оскільки без Т-34 він розмовляв би не англійською, латиною або койне, а... німецькою.
— Т-34, — пояснила Шеррі, — рухався дуже швидко. Під час Курської битви вони знищували навіть танки «Елефант», які виготовляла компанія Porsche. Ти навіть не уявляєш, що вони зробили з Четвертою танковою армією.
Тут вона почала схематично змальовувати ситуацію під Курськом у 1943 році, наводячи точні цифри. Товстун і всі ми були просто приголомшені. Це була та частина особистості Шеррі, про яку ми навіть не здогадувалися.
— Знадобився аж сам Жуков, щоб повернути долю битви проти німецьких танків, — вела далі Шеррі своїм хрипуватим голосом. — Ватутін облажався. Пізніше його вбили партизани, які підтримували нацистів. А тепер погляньте на танки «Тигр», які були в нацистів, а також на їхні «Пантери».
Вона показала нам фото різноманітних танків і почала із захопленням розповідати, як генерал Конєв до двадцять шостого березня успішно форсував річки Дністер і Прут.
По суті, ідея Шеррі полягала в тому, щоб відволікти свідомість Товстуна від космічного й абстрактного рівня та звернути її до рівня конкретного. І тут їй спала на гадку цілком резонна ідея, що ніщо не є більш реальним, аніж великий радянський танк часів Другої світової війни. Вона хотіла надати Товстуну антитоксин до його божевілля. Однак її натхненна розповідь, яку доповнювали карти й фотографії, лише нагадала йому про той вечір, коли вони з Бобом переглядали фільм «Петтон», перш ніж податися вранці на похорон Глорії. Зрозуміло, що Шеррі нічого про це не знала.
— Я думаю, тобі варто взятися за шиття,— сказав Кевін. — Шеррі, у тебе ж була десь швейна машинка, хіба ні? Навчи його нею користуватися.
Шеррі, виказуючи надзвичайну впертість, продовжувала.
— У танковій битві під Курськом взяло участь понад чотири тисячі броньованих машин. Це була найбільша танкова битва в історії. Усі знають про Сталінград, а от про Курськ майже ніхто не знає. Справжню перемогу Радянський Союз здобув під Курськом. Якщо взяти до уваги...
— Кевіне, — перебив її Девід, — німцям треба було показати росіянам мертвого кота й попросити їх пояснити його смерть.
— Це б одразу зупинило радянський наступ, — промовив я. — Жуков і досі намагався б знайти пояснення смерті кота.
— Зважаючи на приголомшливу перемогу хороших хлопців під Курськом, як можна нарікати на долю одного кота? — запитала Шеррі в Кевіна.
— Десь у Біблії сказано про падіння горобців[16], — мовив Кевін. — Про те, що він не спускає їх з ока. Ось у чому проблема Бога; у нього тільки одне око.
— Хіба у битві під Курськом переміг Бог? — запитав я в Шеррі. — Це неабияк здивувало б росіян, особливо тих, хто збудував ці танки, хто на них їздив і хто там загинув.
— Бог використовує нас як інструменти, за допомогою яких він діє на світ, — терпляче відповіла Шеррі.
— Що ж, — сказав Кевін, — у випадку Коня Богу дістався несправний інструмент. Або, можливо, вони обоє несправні, мов та вісімдесятилітня пані, яка роз’їжджає «фордом» Pinto з опущеним газовим баком.
— Німцям довелося б показати росіянам мертвого кота Кевіна, — мовив Товстун. — А не просто будь-якого мертвого кота. Кевіну йдеться лише про цього конкретного кота.
— Той кіт, — сказав Кевін, — не існував під час Другої світової війни.
— А ти тоді за ним побивався? — запитав Товстун.
— Як я міг це робити? — мовив Кевін. — Він же в той час не існував.
— Тоді його стан був точнісінько таким самим, як і зараз, — сказав Товстун.
— Ось тут ти помиляєшся, — відказав Кевін.
— Помиляюся в чому? — запитав Товстун. — Як його неіснування тоді відрізняється від його теперішнього неіснування?
— Тепер у Кевіна є його труп, — мовив Девід, — який він може продемонструвати. У цьому й полягав увесь сенс існування цього кота. Він жив, щоби перетворитися на труп, за допомогою якого Кевін може заперечити милість Бога.
— Кевіне,— сказав Товстун,— хто створив твого кота?
— Бог, — відповів Кевін.
— Отже, за твоєю логікою Бог створив заперечення власної доброти, — сказала Шеррі.
— Бог — недоумок, — мовив Кевін. — Нам дісталося недоумкувате божество. Я вам це вже казав.
— Чи потрібно бути вправним, щоб створити кота? — запитала Шеррі.
— Треба просто мати двох котів, — відповів Кевін. — Тобто кота й кицьку.
Але, вочевидь, він розумів, до чого вона вела.
— Потрібна... — він зробив паузу й вишкірився. — Гаразд, для цього потрібна вправність, якщо ми припускаємо, що у всесвіті існує певна цілеспрямованість.
— А ти її не бачиш? — запитала Шеррі.
— Живі істоти наділені цілеспрямованістю, — відповів Кевін, трохи повагавшись.
— А хто її в них вкладає?
— Вони... — Кевін знову завагався. — Вони є метою для самих себе. Їх і їхню цілеспрямованість неможливо відділити.
— Отже, тварина є вираженням цілеспрямованості, — сказала Шеррі. — Відповідно, вона таки існує у всесвіті.
— У невеликій його частині.
— І нецілеспрямованість породжує цілеспрямованість.
Кевін пильно на неї поглянув.
— Знаєш, йди до біса, — сказав він.
На мою думку, цинічні погляди Кевіна зробили більше для усталення божевілля Товстуна, аніж будь-який інший фактор, тобто будь-який інший, за винятком самої першопричини, хоч якою вона була. Кевін став мимовільним інструментом цієї першопричини, і Товстун не міг цього не зауважити. Кевіна в жодному разі і з жодного погляду не можна було б назвати життєздатною альтернативою психічній хворобі. У його цинічному вишкірі було щось від вишкіру самої смерті; він шкірився, мов череп, що тріумфально святкує перемогу. Кевін жив для того, щоб перемогти життя. Спочатку мене неабияк дивувало, що Товстун терпів його товариство, однак пізніше я зрозумів, чому він так чинив. Щоразу, коли Кевін розносив на друзки якусь із систем маячних ідей Товстуна, — безжалісно їх висміюючи й глузуючи над ними, — Товстун ставав сильнішим. Якщо глумлення було єдиним антидотом до його недуги, то для нього було значно краще, щоб все відбувалося саме так. Навіть попри те, що в нього добряче поїхав дах, Товстун не міг цього не зауважити. Власне, правда в тому, що й Кевін це бачив. Однак, очевидно, у його голові спрацьовувала якась система зворотного зв’язку, яка змушувала його посилювати свої нападки, замість того, що від них відмовитись. Невдачі лише збільшували зусилля, які він докладав. Тому напади ставали дедалі сильнішими, і відповідно сильнішим ставав Товстун. Це було схоже на давньогрецький міф.
16
Євангеліє від Матвія 10:29: «Хіба не продають двох горобців за одну дрібну монету? Однак жоден з них не впаде на землю без відома вашого Батька».