— Оцього не треба. Куди це ми ще поїдемо! — відтяла Ружена.
— Усамітнимося.
— Якщо ти соромишся мене, то не треба було приїздити, — сказала Ружена, і її колега кивнула.
— Та не те я хотів сказати, — мовив Кліма. — Чекатиму на тебе о четвертій коло винарні.
— Чудово, — сказала худорлява, коли Ружена поклала слухавку. — Він хотів зустрітися з тобою потайки, а треба зробити так, щоб вас побачило якомога більше людей.
Ружена була й так схвильована, а майбутнє побачення ще дужче збурило її. Не могла вона уявити собі Кліму. Який він на вигляд, яка у нього усмішка, як тримається? Від тієї однісінької зустрічі у неї лишився невиразний спомин. Колеги тоді засипали її запитаннями про сурмача: який він, що казав, як виглядав, коли роздягнувся, як він кохався… Та вона нічого не могла сказати, тільки повторювала, що це було як сон.
І то була не заяложена фраза. Чоловік, що з ним вона пробула дві години в ліжку, спустився до неї з афіш. На якийсь час його світлина прибрала тривимірної реальності, тепла і ваги, а потім знову стала безбарвним і безтілесним образом, розтиражованим тисячами примірників, і від того ще абстрактнішим і нереальнішим.
І саме тому, що він так хутко втік від неї, знову обернувшись на графічний знак, у неї збереглося прикре враження його досконалості. Вона не могла згадати жодної подробиці, що принизила б його і наблизила. Коли він був далеко, її переповнювала войовнича енергія, але тепер, коли вона відчула його присутність, відвага покинула її.
— Тримайся, — сказала їй худорлява. — Я вболіватиму за тебе.
6
Коли Кліма розповів про свою балачку з Руженою, Бертлеф узяв його попід руку і попровадив у дім імені Карла Маркса, де мешкав і мав кабінет лікар Шкрета. У приймальні вже сиділо кілька жінок, але Бертлеф, не вагаючись, чотири рази гупнув кулаком у двері кабінету. За мить вони відчинилися, і звідти виглянув високий чолов’яга у білому халаті й в окулярах на довгому носі.
«Зачекайте хвилинку, будь ласка», — сказав він жінкам у приймальні й попровадив чоловіків у коридор, а відтіля й до свого помешкання, що містилося на горішньому поверсі.
— Як ся маєте, маестро? — спитав він сурмача, коли вони посідали втрьох. — Коли ми почуємо ваш новий концерт?
— Ніколи, — відказав Кліма, — бо на цьому курорті мене спіткала халепа.
Бертлеф пояснив, що за халепа спіткала сурмача, і Кліма додав:
— Я прийшов попросити у вас допомоги. Спершу я хотів би знати, чи вона справді вагітна. Може, це лише затримка. Або ж вона дурненьку клеїть. У мене якось таке було. І теж із білявкою.
— З білявками взагалі краще діла не мати, — сказав Шкрета.
— Атож, — підтвердив Кліма, — білявки — це моя згуба. Пане лікарю, це був жах якийсь. Я змусив, щоб вона пройшла медичне обстеження. Але на початку не можна з певністю сказати, вагітна жінка чи ні. Тоді я звелів, щоб вона відбула тест на мишах. Мишам упорскують сечу вагітної, і якщо у мишей набрякають яєчники…
— …то жінка вагітна, — завершив Шкрета.
— Вона взяла свою ранкову сечу у флаконі, я її супроводжував, аж раптом вона впустила той флакон на тротуар коло поліклініки. Я кинувся на ті друзки, щоб зібрати бодай кілька крапель! Якби ви побачили мене тоді, то подумали б, що вона впустила Святий Грааль. Вона це навмисне вчинила, тобто розбила флакон, бо знала, що не вагітна, і хотіла, щоб я страждав якомога довше.
— Типова поведінка білявки, — нітрохи не здивувавшись, сказав Шкрета.
— Ви гадаєте, між білявками і чорнявками є різниця? — поспитався Бертлеф, який трохи сумнівався у лікаревій обізнаності.
— Кажу вам! — вигукнув Шкрета. — Біляве й чорняве волосся — це два полюси людської натури. Чорні символізують мужність, хоробрість, щирість, дію, а біляві — жіночність, ніжність, слабкість і пасивність. Отож білявка вдвічі жінка. Принцеса може бути тільки білява. Тим-то жінки, щоб видаватися якомога жіночнішими, фарбуються білою барвою й ніколи не вдаються до темної.
— Цікаво було б знати, як це пігменти впливають на людський характер, — недовірливо сказав Бертлеф.
— Та не в пігментах річ. Білявка несамохіть пристосовується до кольору свого волосся. Надто ж коли це перефарбована чорнявка. Вона хоче відповідати своїй барві, тож поводиться як тендітна істота, як фривольна лялечка, вимагає, щоб ставилися до неї галантно, ніжно, послужливо, щоб усім забезпечували, сама вона не здатна щось робити, зовні — вишукана, а в душі — брутальна. Якби темне волосся стало світовою модою, то легше було б жити. Це була б найліпша суспільна реформа.