Однак усе це справило сильне враження на няньку, тож з того часу вона почала уважно придивлятися до своєї господині й з особливим завзяттям оберігати дитину, яку ніжно любила. Але жінці здавалося, що якщо вона стежила за матір’ю, то мати, зі свого боку, стежила за нею. І щоразу, коли няньці доводилося залишати дитину, мати намагалася проникнути до неї. Вдень і вночі оберігала жінка свого вихованця — і вдень, і вночі мовчазна, пильна мати, здавалося, лише вичікувала на випадок, наче вовчиця, готова напасти на ягня. Вам це все здасться, вочевидь, невірогідним, але мушу попросити вас поставитися до цього серйозно, оскільки тут ідеться про життя маляти та здоров’я чоловіка.
Нарешті, настав сумний день, коли неможливо стало довше приховувати все від чоловіка. Нерви няньки не витримали, і вона щиросердно розповіла це батькові малюка. Йому все це видалося таким самим диким, яким це, імовірно, зараз здається вам. Він знав, що леді завжди була люблячою дружиною і, за винятком кількох її витівок щодо пасинка, також і люблячою матір’ю. З якого ж дива вона стала б кусати й ранити власну дитину! Господар припустив, що нянька просто спала, що її підозри навіжені і що він не може дозволити таких скарг на свою дружину. У цей час раптово почувся жалібний зойк. Чоловік і жінка разом кинулися в дитячу кімнату.
Уявіть собі, що вони відчували, містере Голмс, коли побачили леді на колінах перед колискою й помітили кров на шийці та на сорочечці дитини. З лементом жаху чоловік обернув обличчя дружини до світла та побачив, що її вуста були закривавлені. Сумнівів бути не могло! Вона пила кров бідного хлопчика!..
Ось такі справи. Зараз вона замкнулася в своєму покої. Жодних пояснень не дає. Її чоловік перебуває на межі божевілля. І він, і я дуже мало що знаємо про вампіризм. Вважаємо це дикою казкою... Хочете побачитися зі мною? Волієте допомогти зламаному горем чоловікові? Якщо згодні, будьте ласкаві повідомити мені за вказаною адресою, й я буду у вас о десятій годині.
Відданий вам Роберт Ферґюсон.
P. S. Я зустрічав вашого приятеля Ватсона під час регбі біля Річмонда. Це, на жаль, єдина особиста рекомендація, яку можу вам надати».
— Я справді пригадую його, — зауважив я.
Голмс у задумі поглянув на мене й підняв голову.
— Будьте ласкаві, надішліть йому телеграму: «Із задоволенням візьмемося за вашу справу».
— Вашу справу?
— Не треба, щоб він думав, що в нас — притулок для недоумків. Звісно, усе це сталося з ним самим. Надішліть йому телеграму й поглянемо, що принесе нам ранок.
Наступного ранку рівно о десятій годині Ферґюсон уже був у нас. Я пам’ятав його дужим, здоровим спортсменом. Немає, певна річ, нічого сумнішого в житті, ніж зустріти руїну колишнього атлета, котрого ви знали в розквіті сил. Щоки його запали, волосся поріділо, плечі зсутулилися. Боюся, що я викликав в нього такі ж відчуття.
— Ватсоне, друже, — звернувся він, а голос його звучав глухо й низько. — Ви добряче змінилися, любий! Імовірно, я також? Але мене зістарили лише останні дні. З вашої телеграми видно, містере Голмс, що мені немає потреби прикидатися чиїмось посланцем.
— Простіше говорити прямо, — порадив Голмс.
— Погоджуюся з вами! Але зважте, як важко розповідати все це про жінку, яку ви маєте оберігати та плекати. Що мені робити? Як звернутися в поліцію з такою оповідкою? Це шаленство, містере Голмс! Це передається в спадок? Чи траплялося вам зустріти щось подібне у вашій практиці? Заради Бога, дайте мені хоч якусь пораду, бо я в повному відчаї.
— Це цілком природно, містере Ферґюсон. А зараз сідайте ось сюди, зберіться з думками та дайте мені кілька чітких відповідей. Упевнений, ми знайдемо якесь рішення. Насамперед, до яких заходів ви вдалися? Чи перебуває ваша дружина, як і раніше, біля дітей?
— Між нами сталася жахлива сцена. Вона — неймовірно любляча жінка, містере Голмс. Якщо колись дружина любила чоловіка всім серцем і всією душею, то це вона. Жінка була вражена в саме серце тим, що я розкрив її жахливу та неймовірну таємницю. Вона навіть не захотіла спілкуватися. Нічого не відповідала на всі мої закиди й дивилася на мене диким, відчайдушним поглядом. Потім кинулася у свою кімнату та зачинилася там. З того часу відмовляється навіть бачити мене. Із нею — служниця, котра працювала в неї ще до її заміжжя. Жінку звати Долорес. Це швидше подруга, ніж покоївка. Вона приносить їй їжу.