О, це перше повідомлення! Це щемливе, тривожне, непередбачуване, загадкове, так довго очікуване і водночас несподіване, а головне – фатальне. Воно таке безпорадне і водночас таке жорстоке, як вирок.
Здається, на нього можна було б і не звертати уваги – адже це крапля в морі. Тьху, та й годі. Нема на що дивитися. А от і ні.
Перше повідомлення – це знак. І від нього залежить, як усе піде далі.
Ось і в опікуваному нами з вами, дорогі читачі, виборчому штабі політичного аматора і якоюсь мірою авантюриста озивається телефон. Усі завмирають, бо нутром відчувають: це він. Цей дзвінок не можна ні з яким сплутати. Він якось по-особливому дзвенить. Так різко і бадьоро.
У трубці хрипить і шипить, і той, хто біля телефону, махає руками, щоб у кімнаті всі затихли. Але всі й без того мовчать, ба, навіть не дихають.
– Алло! – кричить Тетяна Віталіївна-Фрідріхівна, яку було призначено головним диспетчером. – Це хто? Закапелівка? Ну що там у вас? Що-що? Не чути! Говоріть голосніше! Так. Так. Так. Ви мені кількість голосів продиктуйте! Печеніг скільки? Сто двадцять? А Разін? Двадцять? А всього скільки? Двісті вісім? А решту голосів хто набрав? Колосальний – п'ятдесят? Не може бути! Перевірте! Все точно? Ну добре, вірю, вірю! Дякуємо!
Народ кинувся один одному в обійми. Усі були переконані, що ця забута Богом Закапелівка – це і є той самий знак Божий.
Через п'ять хвилин пролунав інший дзвінок. А за ним – ще і ще. І так без перерви. Картина по селах вимальовувалася приблизно однакова: Печеніг – 50 плюс-мінус десять відсотків. У гравців, тобто у членів виборчої команди, навіть почала закрадатися надія: а раптом він набере 50% і не треба буде йти на другий тур? Але намагалися вголос не обговорювати цю думку, аби не наврочити.
Найбільшою несподіванкою було те, як багато голосів набирає Колосальний. Усім здавалося, що він – політичний труп. І знову ж помилочка. Адже вибори якраз і цікаві своєю непередбачуваністю. За це Черчіль і любив політику.
Близько десятої подзвонив Калитка:
– У мене всьо чьотко! 90 процентів вам забабахав! А що в інших дільницях?
– Порядок! Стабільні 50 відсотків.
– Ну, всього вам!
Варфоломійович записував усе, що йому надиктовувала його Танька, переводив у проценти і коментував:
– Село Далекий Кут – 51 відсоток. Молодці! Нас тут так гарно приймали. Чугайвітрове – 35 процентів. Ми тут не були. Ось бачите! Все логічно. Галуни. Ми тут теж не були. Тут мало б бути мало. Дивно. Аж сорок три відсотки. Чим ти, Пашко, їх береш? Коперфільдством? Що таке?! Червоне – 1 – 2 проценти. Червоне – 2 – 4 проценти! Гади! Підробка! Явна підробка! Такого просто не може бути! Пухівка – те саме! Боже, а які привітні були на зустрічах! Чорна невдячність! Хто там? Венгерка? Рідне село Разіна? Ну, тут буде завал. Це точно. От невезуха! Що ти кажеш, Танько? Венгерка – двадцять відсотків у Разіна? Ні, це неможливо! Точно двадцять? А решта? Більшість – за Колосального? І то добре. Аби не за Разіна. Нікудишній з тебе політик, Разіне, якщо тебе в рідному селі не поважають! Що далі? Пішло місто? Ну, що там місто? Погано? Що таке? Ми ж тут усе охопили! Невже фальшують? Господи! Мамо рідна! Десять відсотків? Це крах!
Так. Місто підкачало. Не те, щоб зовсім підкачало. Просто тут голоси значно розпорошилися. Тут узяли своє і ліві уламки, і праві уламки, і комуніст багато набрав, і, як не дивно, Колосальний. А от з Разіним теж вийшла промашечка. Разін мав тут дуже малий відсоток. Адже його парафія – район, а не місто. Але в цьому було мало що втішного. Оскільки наш Печеніг теж більше тридцяти відсотків по місту не взяв. От лихо! Тут уже всі почали побоюватися за те, щоб потрапити у другий тур.
Виборчі дільниці закрилися. Рахували, сортували, пакували, писали, підписували, ставили печатки і везли в окружну комісію.
Атмосфера у штабі стала дуже напруженою. Варфоломійович пішов до окружної виборчої комісії як головна довірена особа.
Решта переживала біля телефону. Підрахунки взяв на себе Дядя Боря. Пашка ходив по кімнаті й уважно слухав, що йому Доповідають.
Тепер став надзвонювати Варфоломійович із окружної виборчої комісії. Він з мобільником дядечка Ґіві вів, можна сказати, прямий репортаж з місця подій. Причому новини чули всі, оскільки телефон увімкнули на режим «стенд бай». – Привезли бюлетені з агрофірми «Промінь». Кажуть, переміг Разін. І не дивно. Це ж його блюдолизи! Ось мікрорайон тягне мішки. Ну що там, дівчата? (Це він вже звертався до членів виборчої комісії, однак по телефону все було чути). Хто у вас переміг? Печеніг! Молодці, красунечки! А хто другий? Колосальний? Цікава ситуація! Ось якась каліка приїхала з одною фарою. Ага! Це ж наші давні друзі! Задрипанка! Що у вас, друзі? Печеніг – перший? А Разін другий? А чому мішки виваляні в грязюці? Ну, ви точнісінько як ваша назва! Все, кінець зв'язку, аби не розорити щелеповаятеля.
Добре, що дядечко Ґіві вже спав сном праведника, уткнувшись у пухкенькі волохаті ручки. Інакше він би вмер від розриву серця, уявивши, скільки йому доведеться платити за «прямий ефір» по своєму мобільнику. Але в нього ще все попереду. Крім того, йому б дуже не сподобалося нове прізвисько.
Тим часом Варфоломійович, зачекавши не більше п'яти хвилин, зателефонував знову.
– Танько! Скажи їм, що, здається, Разін у паніці. Він бігає туди-сюди і наділяє кожного, хто трапиться йому під руку, крутим слівцем. А пика в нього! Пика! Умора! Ой, іде до мене. Я тікаю. Все. Кінець зв'язку.
У штабі засікли час. Варфоломійовича вистачило рівно на п'ять хвилин. Педант та й годі.
– Слухайте! Ви чуєте? Колосальний з Разіним зчепилися. Чуєте? Колосальний каже: «Ви брудний підлотник!» А Разін йому на те: «А ти маразматик кончений! За мною знаєш, хто стоїть? Ось подивися. Телеграма від самого другого: підтримати Разіна! На, дивись.» Зараз підійду ближче, сховаюся за колону (вже Варфоломійович). Чуєте, що Колосальний сказав: «За тобою, гнидо, стоїть другий, а за мною – вся Україна!» Ну й загнув! Кінець зв'язку! Іде автобусик із заводу