Рух на вулицях порідшав, і, коли ми виїхали на шосе до «Американського курорту», Дейвіс погнала машину швидше, ніж на гонках, у які вклала все.
Мовчали всю дорогу. Попрощалися в холі перед картиною Вешина.
Ранком прокинувся від кпинів моїх співжильців.
— Вставай, коханцю! — бурмотів Кирпатий.
— Як його не підняти, спатиме до обіду, — сонним голосом промимрив Стойно.
Я зіперся на лікоть.
— Ти наче поласував звечора? — вишкірився усмішкою Кирпатий. — Вперше бачу, щоб вона на когось око поклала. Кожному з нас вона дарувала лише перший вечір, а тобі вже й другий. З-поміж нас ти наймолодший, науки знаєш… Пощастило тобі, хлопче, пощастило!
— Гаразд, як підемо сьогодні в місто, я частую, хоча й нема за що.
СТРІЛЯНИНА У ВІЛЛІ
По обіді ми втрьох вийшли в місто й забрели в рибальську корчму на стамбульському березі між двох мостів. Замовили мастику. Я спробував схитрувати, щоб підпоїти Кирпатого. Він пив, але не напивався. Трохи згодом я пішов, сказавши, що втомився і хочу раніше лягти спати.
— Раз ти такий слабак, іди собі, — сказав Кирпатий. — А ми ще хильнем за твоє здоров'я.
Я пішов і на першому ж розі зупинився. Кирпатий вийшов з корчми й подався слідом. Дійшовши до мосту Ата-тюрка, я скочив у тролейбус. Помітив, що мій переслідувач затаївся за кіоском.
Перевірка з усіх боків… Перевірка незакривавлених…
Нічого, й не забруднюючи рук, я примушу вас повірити мені!
Тільки-но повечеряв, як обоє повернулись. Кирпатий ледве ворушив язиком, немов сильно п'яний.
— А ми добре погуляли! Під саму зав'язочку!
Як завжди, я сів в альтанці, щоб мене без жодних зусиль могли спостерігати з усіх боків. Хай бачать, що я роблю у свій вільний час.
Дейвіс не прийшла. Кинув сигарету. Зауважив, що починаю нервувати, й зрозумів, що чекаю марно. Може, саме цього од мене й чекали. Те, що вона не прийшла, могло бути кільцем того ланцюга, яким вона хотіла мене скувати — за власною ініціативою чи за стороннім наказом. Якщо за наказом, то чому ж не прийти? Очевидно, за власною ініціативою. Щоб подивитись, як я реагуватиму на її відсутність.
Я відреагую так, щоб розпалити її цікавість і честолюбність. Те, чого вона чекає від мене, я дочекаюся від неї.
Пішов до клубу, сів грати в нарди із Стойном. Кирпатий ліг спати, інші ще не повернулися з міста. Чувся лише стукіт костей. Може, я занадто підозріливий, але тиша в цьому домі завжди здавалася мені оманливою. Я все чекав якогось несподіваного пострілу, крику чи, найменше, грюкоту зачинених дверей.
— Це правда, що ти був офіцером?
Відповів, продовжуючи грати, — так, між іншим.
— І тебе звільнили?
Підтвердив так само байдуже.
— Сидів у тюрмі?
— Сидів. А ти чого тут?
— Посварився з сільським начальством. Наше село близько до кордону — то я й махнув. Потім утрапив у це хоро, аж поки десь не сконаю.
— Ти наче шкодуєш?
— Хто, я? Жалкувати вже пізно. Проти комуністів я на життя або смерть, тільки од нашого ходіння до Болгарії ніякого зиску. Треба щось інше. Щоб американці притиснули росіян там, у великій політиці, інакше вся наша робота на вітер піде. Я говорив це і Кларкові, і Безрукому, а вони кажуть, що я боягуз і хочу спекатися роботи.
Я неуважливо кидав кості і все озирався — чи не ввійде охоронець і не скаже, що міс Дейвіс просить до її кабінету.
Ліг спати, не дочекавшись запрошення. Стойно спав неспокійно. Чи й цієї ночі чекають повернення якоїсь групи з Болгарії?
Ранком усе пішло за звичним розкладом. Але із Стойном щось коїлося. Надто піднесеним був його тон, коли увечері переконував мене у своїй вірності американцям. І надто підозрілим був його неспокій уночі. Чи міг би я використати цю людину?. А з іншого боку, чи не було все це новою перевіркою, як ото перегляд листів і переслідування після виходу з корчми. Але чому тоді за мною стежили не обидва, а тільки Кирпатий?
Протягом дня ніхто мене не питав. Ніхто не шукав мене й після вечері, коли я знову пішов до альтанки. Ранком я побачив двох нових. Вони щойно повернулися з Болгарії. З чотирьох — двох убито.
Прибулі одразу лягли спати. Близько десятої години охоронець збудив молодшого, кволого тридцятирічного селянина з-під Ямбола.
Об одинадцятій охоронець звелів мені прийти до кабінету полковника. Кабінет Кларка нічим особливим не виділявся. Письмовий стіл, досить старомодний, на відміну від його столу в інформаційному центрі. В одному з кутків — маленький столик і крісла із старою, порепаною шкірою.