Цього дня Стойно наче притих. Мені здавалося, що він намагається виглядати бадьорим і тому весь час усміхається, але через силу й з ледь помітним посмикуванням під лівим оком, що виникає внаслідок нервових криз чи потрясінь.
Повечерявши, я пішов на своє звичне місце покурити. Вже посутеніло. З горішнього поверху долинав галас американців. У тихому й теплому повітрі дзижчали комарі.
За будинком вибухнув постріл. Йому відповіла автоматна черга, озвалися й інші автомати. Я кинувся в будинок, але він спорожнів.
Стрілянина вщухла. На задньому дворі серед дерев я почув болгарську мову. Побіг туди. Безрукий тримав пістолет, а Кирпатий і ще один — автомати.
У траві долілиць лежав Стойно, ще стискуючи правицею автомат.
— Собака! Брудний собака! — крізь зуби процідив Безрукий. — Ми помітили, що він хоче втекти й перейти до тих. Сьогодні після вечері я звелів йому прийти до мене. Він зрозумів, про що йдеться, схопив автомат і вирішив перестрибнути через огорожу. Добре, що Кирпатий вчасно його побачив.
— Я дивився за ним два дні, — пояснив Кирпатий, — щось він невеселий, наче його зсередини хробак точить, а коли сумнів такий виник, чекай лиха. Тому весь час тримав його на мушці.
Певно, й мене постійно тримає на прицілі. Чи дам я йому підстави думати, що й мене «хробак точить»? Чи він стежить просто через те, що я новий, до того ж — як він висловився, — «з інтелігенції, од якої іде всяка біда»? Я не ходив до Болгарії два-три рази, щоб зарекомендувати себе, і найголовніше: не був закривавлений!..
Прибіг Кемпбел. Безрукий пояснив йому, що сталося. Вбитого кудись однесли.
Ми розійшлися мовчазні й пригнічені. Безрукий аж зігнувся, й сліду не лишилося від його офіцерської постави. Кирпатий кашляв і відпльовувався, наче чимось удавився.
ЗАПИТАННЯ НЕТЕРПЛЯЧОЇ ДІВЧИНИ
Мені було неприємно повертатися на віллу, і я пішов в альтанку. Так заглибився в свої думки, що аж здригнувся, побачивши на алеї «опель».
— Доброго вечора, пане Огняне. Чи не хочете прогулятися?
Не знаючи, що відповісти, я мовчки підвівся.
— Чи вам неприємно бути зі мною?
— Відверто кажучи, хоч це може здатися вам не ввічливим, мені зараз не до прогулянок, але, може, саме ваше товариство мені й необхідне.
— Мені добре відома без… Як це називається? Ага, так… добре відома безцеремонність болгар, так що ви нічим мене не здивуєте.
Цього разу ми пішли до казино на Босфорі. Вона сказала, що їй хочеться чогось міцного, але не рому й віскі, а замовила джин і лимонний сік. Відпила ковток, поставила лікті на стіл, наче мужчина, і втупилася в мене. Дивилася своїми хитруватими й задерикуватими очима. Той, хто не знає Дейвіс, міг би вирішити саме завдяки її пустотливим очам, що це легкодоступна жінка. Однак мені вони промовляли інше — те, що я добре знав, але чого ніколи не спостерігав у жінок, — чоловіче прагнення балансувати на лезі бритви, тримати свого співрозмовника на долоні.
— Ну, пане Огняне, ви бачите, куди може завести заперечення засилки груп до Болгарії? Шановний Стойно розвивав ваші думки, і, коли б ви були тут уже довше, ми могло б подумати, що це ви їх втовкмачили йому.
— А чому саме я?
— А тому, що будь-хто, хоч раз поговоривши з вами обома, зрозуміє: не він на вас, а ви на нього маєте вплив. А до того ж — ви й жили в одній кімнаті.
— Те, що трапилося із Стойном, просто наслідок відступу перед труднощами. Слабкі нерви.
— Так і ми пояснюємо це, але поштовхом стала зневі… Як це кажуть? Так, зневіра в успіху нашої спільної справи проти режиму в Болгарії.
— Ви не маєте підстав приписувати мені такий гріх.
— Труднощі — це одна справа, а сумніви — то зовсім інше.
— Що ви хочете сказати?. — запитав я.
— Нічого. Просто розбазікалася більше, ніж слід. Цей заклад не годиться для обговорення таких справ. Чи не будете ви ласкаві запросити мене до танцю?
Я одразу підвівся й подав руку.
Може, ця жінка розпатякалася справді тому, що доручення стежити за мною не дає їй спокою? Або ж, дідько забирай, це жінка радиста, з якою я мушу зустрітись? Вона знає, хто я, і намагається тримати якнайближче до себе, щоб не муляв очі іншим? Але це був би сенсаційний успіх нашої розвідки: своя людина — секретарка шефа американського розвідувального центру!
Я відчув її гнучке тіло, але не захотів пригорнути її. Вона ображено глянула на мене: «Нумо, ви зовсім не такий холоднокровний, яким хочете здатися цього вечора».