Я додав темпераменту у танок.
Потім, за столиком, говорили про Стамбул, знову танцювали, пили джин, перейшли на «скоч»[8].
— Нам не можна запізнюватись, — нагадала вона.
— Хіба полковник Кларк ревнує?
— Я дуже добре знаю, ревнощі це чи щось інше.
Я подумав:
«І я добре розумію, що це означає».
Коли ми рушили, я незчувся, як замовк. Певно, втомився од ролі Огняна чи, ймовірніше, випив забагато.
— Гей! — засміялася Дейвіс, пригальмовуючи машину. — Знову вас охопила ностальгія. Може, ви все-таки відкриєте душу й скажете, що вас пригнічує.
— Скажу, але в машині це незручно.
— Гаразд. Знайдемо собі романтичний ку… як це називається? Ага, куточок для такої розмови. Дякую, що ви допомагаєте мені поглиблювати знання вашої мови. Тільки ви не будете зізнаватись мені в коханні.
За кілька хвилин вона знайшла таке романтичне місце — скелю на березі Золотого Рога. Взяла з машини ковдру, акуратно розстелила її на землі. Лягла й жестом запросила влаштовуватись поруч.
— Слухаю вас. Болгари полюбляють сидіти на траві, милуватися зорями. Тут оці… Як це називається? Так, згадала, атрибути. Атрибути патріархальної романтики.
— Я недовго був із Стойном, — заговорив я. — Але мені здавалось, що я розумію його муку. Перш за все — це розчарування у своїй власній поведінці після втечі з Болгарії. Ви повинні трохи реальніше дивитися на нас. Ми перебуваємо між молотком і ковадлом. Ті, хто прагне бачити свій народ вільним від червоного терору, мусять іти в Болгарію. А пішовши туди, не знають, чи повернуться. Усі ми тут вирішили, що іншого шляху для нас нема. Тоді навіщо ви продовжуєте переслідувати нас?
— Що ви маєте на увазі?
— Скажу вам. Облишмо те, що ви робите зі мною…
— Що робили, — поправила вона.
— Гаразд, хай так. До певної міри це виправдано, але ваші люди сильно перебільшують, підозрюючи в нас агентів. І тому, наприклад, як я здогадуюсь, Кирпатому доручено стежити за мною, іншому — стежити за Кирпатим, а мені накажуть стежити за тим третім. Отак, як наказали й вам…
— Що?
— Стежити за мною, контролювати мої настрої. Мені здається, я говорю ясно.
— А може, ви надто багато говорите?
Я нахилився до неї і промовив грудним голосом:
— Мила Дейвіс, ви не тільки красива дівчинка, ви надзвичайно добра людина, знаєте болгар, з вами я був і завжди буду відвертим. Через те все це й кажу. Інакше можна легко відхилитись і завести мову про зірки й шепіт моря.
— Не вважайте мене сліпою. Саме оцю відвертість я найбільше ціную у вас. Ви не уявляєте собі, як тяжко дівчині працювати в такому ось центрі. Боїшся довіритися фальшивому другові, боїшся підлості чужого агента під маскою доброзичливця, та мало чого іншого. А за помилку доводиться платити життям. Мрієш про одне-єдине — подружитися з відвертою людиною. Отже, не звинувачуйте мене в короткозорості, я ціную вашу відвертість. Це — між іншим. А тепер — наша тема. Припустимо, що ми всі так, як ви кажете, — стежимо одне за одним. Але хіба можна обійтися без цього?
— Можна. До колишнього офіцера, позбавленого чину, виключеного з університету студента, засудженого, який утік від нового арешту, не можна виявляти такі сумніви. Аз іншого боку: чому, наприклад, інтелігентній людині треба вбивати комуністів, щоб завоювати довір'я?
— Та невже од вас вимагають щось подібне?
— Принаймні дотепер ніхто не виставляв мені таких умов, але для тутешніх болгар ця вимога стоїть на першому місці — керівництво центру довірятиме тобі лише тоді, коли ти заплямував себе кров'ю.
— Облиште, Огняне. Такі речі важать для людей, подібних до Кирпатого. Од вас містер Кларк сподівається іншого — політичної діяльності проти режиму в Болгарії.
— Саме це і я вважаю своїм головним завданням!
Вона провадила далі сухим тоном. Щонайменше, це був не той голос, яким вона говорила хвилину тому. Здалося мені, що оцей службовий голос не личить їй.
— Може, ви й маєте підстави скаржитись на переслідування, але повинні зрозуміти, що й ті, кого ви звинувачуєте, діють не без підстав…
Вона глянула на мене впритул і заговорила вже іншим, іронічним, визивним тоном:
— І як це комусь може спасти на думку сумніватись у вас! З Болгарії тікає інколи хіба що шантрапа… Вкрав гроші на складі чи в магазині й хоче, щоб засипали його доларами, бо він розповідає, скільки старих рушниць є в сільській общині та скільки тракторів працює в якомусь колгоспі. А з вами — інше. Слухайте, а скажіть-но мені, чому цей генерал… Як його звуть? Так, він. Чому він виявляє такий інтерес до вас?