Справді, в її кімнаті були всякі дрібні дерев'яні прикраси, різні сувеніри, старі болгарські свічники.
— Навіть коли й не працює в інформаційному центрі, ви можете послати їй подарунки туди.
— Так і зроблю. Мері заслуговує на те, щоб заради неї зробити все можливе!
Він проказав це мало не з пафосом, в очах його зблиснули сльози. Схаменувшись, певно, що виказує інтимні таємниці, він захлинувся сигаретним димом.
— Дякую…
Доктор допитливо подивився на мене — хотів почути моє прізвище.
— Мене звуть Філіпов.
Він подав мені руку.
Виходячи, помітив у нього на столі фотографію три-чотирирічного хлопчика, котрий — як і годиться — був схожий на свого батька.
Я йшов і думав, що взнав справжнє ім'я «міс Дейвіс» і одну маленьку таємницю її дівочих років у Софії. Цей бонвіван не тільки надішле їй подарунки, але може й сам податися до Стамбула. Видно, спомини ці дуже дорогі, і йому закортить пережити їх знову.
«ДО ТЕБЕ СПРАВДІ ВАЖКО ДОХОДИТЬ»
Я знав, що не можу чекати жодної несподіванки у квартирі, і все-таки мені дуже хотілося кого-небудь застати в ній. Однак не застав нікого.
Обоє прийшли увечері третього дня. Насо скидався на дитину, яка потрапила в «Дитячий світ». Як то кажуть, од іскор у його очах можна було припалити сигарету. Полковник — у своїй звичній броні. Ще не сів, як заявив:
— Ми не знайшли слідів ні одного, ні другого. Чим це пояснити?
— А ви вважаєте, що одразу викриваєте агентів і диверсантів?
— Облиште цей тон і відповідайте на моє запитання.
— Ви не знайшли їх, бо вони не раз бували в Болгарії і вміють замітати сліди.
— Ось член колишньої змовницької офіцерської організації — майор Анто Ніколаєв. Це його адреса і пароль. Запам'ятайте, а тоді знищіть записку. Агенти американського центру можуть розраховувати на нього при створенні комітету колишніх офіцерів, незадоволених народною владою. Завтра вирушайте до Русе, до людини, адресу якої вам дав Кларк. За нашими відомостями, він закінчив американський коледж у Симеоновому, і Кларк, мабуть, знає його звідти. Видушіть з нього все, що зможете, а ми згодом знайдемо спосіб тримати його на оці.
Того ж вечора я виїхав у Русе. Знайшов того, кого шукав, перед його виходом на роботу. Певно, це глибоко законспірований агент Кларка, але я не знав, навіщо мені зустрічатися з ним. А може, тут нема й ніякого зв'язку. Просто мені дали його ім'я, щоб у якийсь свій спосіб перевірити, чи був я у Русе, де мусив зібрати відомості про воєнну флотилію і торговельний флот. Якщо це агент Кларка, він одразу доповість про мій приїзд. Якщо вже перестав працювати на нього і я прийду зі старим паролем, він видасть мене міліції або промовчить. В обох випадках це може дійти до Кларка через третю особу.
Я підійшов до будинку трохи збентежений. Знайшов прізвище й подзвонив. Відчинив чоловік років за тридцять, щойно виголений, з подряпиною від леза на правій щоці. На мене війнуло запахом лавандового спирту.
— Вибачте, мені потрібен Найден Панамський.
— Це я.
— Я чув, що ви продаєте мотор для човна.
Виголене обличчя скривилось од здивування.
— Що?
— У вас нема мотора для човна? А мені казали…
Очевидно, він не пам'ятав цього пароля. Тоді я вирішив спробувати інший.
— Прийміть особливий привіт від бая Янакі. Він послав мене до вас.
— Бай Янакі?.. Хто це такий?
Придивився до нього — він не прикидався, справді не пам'ятав такого імені. Я поквапився піти.
— Вибачте, що потурбував вас. Певно, щось наплутав.
— Пусте, — засміявся він, — буває. — І покрутив головою: — Що це за бай Янакі? Зовсім випало з голови.
Мені не лишалося нічого іншого, як із першим же поїздом вернутися до Софії. Я мав ключі від квартири й поспішав, поки на кухні чекала вечеря. Не встиг поїсти, як прийшов Насо. В його очах не було вже того блиску. Мені навіть здалося, що він якось надто допитливо дивиться на мене.
Розповів йому про те, що відбувалось у Русе. Не знати чому, але в мене лишилося враження, що йому все це вже відомо. Невже він стежив за мною? Чи послали іншого? Я запитав, чи не привезуть сюди моїх батьків або принаймні матір побачитися зі мною. Він не відповів, пильно подивився на мене й запитав:
— Навіщо ти виходив минулого вечора, коли тобі було наказано сидіти вдома?
— Ви стежили за мною?
— Ех, земляче, земляче! З тобою справді каші не звариш. Даєш-таки підстави думати бозна-що. І тим, і цим… і взагалі… Мабуть, ти залишишся в Болгарії, не повернешся більше в американський центр. Це питання вирішиться завтра. Тому ми й відклали приїзд твоїх батьків. Але… нічичирк, від мене ти нічого не чув. І — добраніч.