Кількома помахами я наздогнав її. Вона задихалась, губи її посиніли.
— Я розсерджусь на тебе… ти… просто невихований і… Це просто…
Я поцілував її й нічого не відповів. Підтримував її лівою рукою, а правою загрібав. Коли ми дісталися берега, я підняв її на руки й побіг по каменях.
— Ти мене впустиш! Прошу тебе, Огняне!
Я майже впустив. Кажу майже, бо встиг притиснути її до грудей, а сам упав на коліна, ліва нога потрапила між двох каменів, і моє обличчя — то було обличчя людини, яку пропороли ножем.
Вона скочила на ноги й запитала, що зі мною. Я тяжко дихав, уп'явшись зубами в руку, щоб не закричати від болю. Вивільнив ногу і уважно обдивився її. Дейвіс заметушилася коло мене, питала, де болить, цілувала й голубила мене. Допомогла мені піднятись. Я обійняв її за плечі і закульгав.
КІНЕЦЬ БЕЗРУКОГО І КИРПАТОГО
Ми повернулися на віллу. Було близько третьої години. На дверях стояв розлючений Кирпатий. Він підійшов і запитав:
— Що сталося?
— Неприємність, — пояснила Дейвіс. — Будь ласка, допоможіть йому дійти до спальні, а я викличу лікаря.
Кирпатий підхопив мене й роздратовано запитав:
— Ну, то що з тобою?
— Та купались, і ногу… чи то зламав, чи то підвернув.
— Це все заживе… минеться… Інше тобі не минеться.
За цим тоном мені вчулося велике лихо. Але не став розпитувати, хай сам розповість.
— Полковник Кларк шукав тебе. Лютує, не знає, куди ти подівся.
Я знову промовчав — хай сам усе викладе.
— Безрукий… Безрукий погорів! Цього ранку була сутичка. Його, мабуть, убито чи затримано.
Ми дійшли до спальні. Я вхопився за ручку дверей, але не поспішав відчиняти. Даремно підвернув ногу. Не слід було, та звідки ж знати, що можна обійтися без цієї хитрості, внаслідок якої можу закривіти, якщо вже не закривів.
Тільки я впав на ліжко, як у дверях з'явився сам Кларк.
— Будь ласка, залишіть нас наодинці, — звелів він Кирпатому й сів навпроти мене.
— Я вже знаю, що з вами сталось, але це швидко минеться. Дейвіс викликала лікаря, і він прийде за п'ятнадцять хвилин. Як ви пояснюєте невдачу Алекса?
— Я ще не знаю, що саме трапилось.
— Минулої ночі в районі, де мала відбутися зустріч, виникла перестрілка. Хто ще брав участь у ній, невідомо, але Алекс напевно був там. Його або затримано, або вбито.
Він не припускав, що Безрукий міг зрадити. І я не припускав цього. Цікаво, що в такому разі він скаже мені?
— Крім того, двох наших агентів затримано в першому ж селі, у яке він мав прийти.
Звичайно Кларк говорив «наші люди» або «болгарські патріоти», а тепер — «наші агенти».
— Що ж можу знати я, пане полковнику?
— Я не кажу, що знаєте, а питаю, що думаєте.
— Невдача. Скоріше всього агентів заарештували по підозрінню, а на допиті вони виказали Алекса.
— Певно, що так, — замислено проказав полковник, — але провалено всю операцію.
— Це ясно, — погодився я. — Тепер найрозумніше виждати.
— Ваша теза про комітети й організації…
— Це ще не означає, що теза скомпрометована. Ніхто не твердив, що провали виключені. Крім того, ви добре знаєте, що це не тільки моя теза. Алекс заходився організовувати зустріч, а моя думка була досить категорична — необхідна обережність, щоб не натрапити на непевних людей. Цю обережність Кирпатий вважав боягузтвом.
— Не гарячкуйте, ніхто вас не обвинувачує.
Ніхто? Коли так — добре, але я не міг залишатися спокійним під його недовірливим поглядом.
Коли Кларк вийшов, до кімнати ввійшов чи швидше влетів Кирпатий. Він явно не міг знайти собі місця, й також ясно було, чого він лютує, — жадоба помсти робила його безрозсудливим.
Перш ніж він заговорив, я сказав тихо, щоб не чути було з-за дверей:
— Ми не можемо залишити це так. Якщо ми складемо руки, комуністи подумають, що ми налякані й безсилі. Саме тепер наспів час для відплати!
Мені нічого не коштувало дати таку пораду. Зі своєю кульгавою ногою не зможу йти до Болгарії, піде Кирпатий, а саме цього я й хотів. Тільки 6 Кларк не завагався та не заборонив йому.
— Я… я теж так думаю… Саме зараз настав час!
Він не міг говорити, просто задихався.
Тієї ж ночі Кирпатий перейшов кордон. Ранком Кларк прийшов до мене і сказав:
— Ще одне нещастя. Не треба було його випускати. Саме тепер не слід було його пускати!
А я думав: добре, що він пішов саме тепер, коли там чекали приходу, і добре, що я закривів, бо інакше як би я міг пояснити своє небажання йти з ним!..