Чи то завдяки колишній практиці у студентському театрі, чи завдяки вродженим артистичним здібностям, але здивування пані Чавданової справді тривало лише мить. Вона одразу запросила мене до квартири, наче друга, якого давно не бачила й чекала кожного дня.
Тепер Євгеній спантеличено дивився вже не на мене, а на неї. Певно, тому, що й вона переконувала його стерегтися небезпечного комуніста Нешева, а зараз мало не радіє з приходу того самого Нешева.
Мене ввели в простору вітальню, про яку не скажеш, що вона розкішно умебльована, але й не бідно. Господиня запропонувала сідати й попросила вибачити, що вийде на кілька хвилин перевдягтись, а синові доручила розважати гостя.
Від цього високого доручення хлопчак одразу перемінився — заметушився, дістав з бара дві пляшки й запитав мене, що я питиму.
— Дякую, Євгене, але хай уже прийде твоя мати, тоді й вип'ємо. А ти краще розкажи, як справи в школі.
Говорив з ним, а сам дослухався — чи не почую голосу його матері. Може, вона телефонує чоловікові. Але нічого не почув.
Євгеній сів навпроти мене й махнув рукою, наче дорослий:
— Нема чого й говорити про ту школу. Там одні фашисти!
— Отакої! Які там фашисти, звідки?
— Бо говорять, що ми, слов'яни, тільки гній для вищих рас. Одному, який найбільше заїдався зі мною, я зіпсував портрет. Тільки, прошу вас, не кажіть моїм, бо потім…
Я по-змовницькому підморгнув йому — мовляв, ми ж чоловіки, можеш розраховувати на мене. Він прислухався і, переконавшись, що мати його не почує, довірливо зашепотів:
— Пане Нешев, хочу щось запитати, тільки відверто, як між чоловіками, добре?
— Слово честі, буду відвертий.
— Можете й обдурити мене, але то вже буде на вашій совісті.
— Прошу тебе, Євгене, я не давав тобі підстав сумніватись у моїй відвертості.
— Гаразд, побачимо. Якщо я поїду до Болгарії, мене заарештують?
Хлопець затаїв дихання, як щойно у дворі, коли зрозумів, хто стоїть перед ним.
— А чому тебе мають заарештовувати?
— Через мого батька й матір.
— Не тільки тебе, а й їх, якщо вони захочуть приїхати на місяць чи назавжди до Болгарії, ніхто не може заарештувати.
— Вибачте, але цьому я вже не вірю.
— Слово честі, Євгене! Ніхто й пальцем не зачепить ні тебе, ні їх!
Почувши кроки матері, він притулив палець до вуст. І цього разу я підморгнув йому, як спільник, — звісно, таємниця залишиться між нами.
Чавданова уся світилась, наче входила до бального залу. Хотілося мені думати, що її бажання змінити туалет свідчить на добре.
— Євгене, — сказала вона, — іди, дитино, пограй.
— Але, мамо…
— Йди, мій хлопчику, йди.
Сказано було хоч і ввічливо, але категорично, і Євгеній — хочеш не хочеш — вийшов. У дверях озирнувся й кинув мені змовницький погляд, з якого треба було розуміти, що це не остання наша розмова.
Чавданова налила по чарці «метакси»[11], поставила вазу з цукерками й горішками. Ми випили, й вона заговорила:
— Вибачте, пане Нешев, я несамохіть підслухала кінець вашої розмови з Євгенієм.
Я не відповів, тільки знизав плечима — у цій розмові не було секретів і взагалі нічого такого, чого я мав би соромитись.
— Хочу вам де в чому зізнатись, — вела вона далі. — Іноді я й сама думала зайти до вас, почути вашу думку про те, про що питав Євгеній. Не знаю, навіщо ви прийшли, припускаю, що це не звичайний візит, але я хочу завершити розпочату розмову.
З деяких відомостей і спостережень у мене склалося враження, що вона любить позувати. Але оцей вступ до нашої розмови навів мене на думку, що в її поводженні й словах немає ніякої пози, і я висловив готовність найуважніше вислухати її.
— Євгенію тут справді тяжко. Взагалі, не знаю, чи маєте ви про це уявлення, але дітям іноземців завжди тяжко. Він одержує листи від своїх дідів і бабусь, від двоюрідних братів і сестер, усі запрошують в гості, умовляють нас відпустити його.
Вона закусила губу й одвела очі вбік: на повіки набігли сльози. Помовчавши, запитала:
— Можу я розраховувати на ваше лицарство?
— Навряд чи є необхідність у такому запитанні.
— Все-таки…
— Прошу вас, коли я вже прийшов, то для важливої розмови, і вона дасть наслідки тільки тоді, коли ми будемо відверті — і ви, і я.
— Гаразд… Чи заарештують хлопця, коли він приїде до Болгарії?
— Одразу мушу сказати, що я прийшов сюди, бо довідався про це ваше бажання.