Я збирався йти на обід, коли до мого кабінету ввійшов Борсук. Відколи він у місті, оце вперше зайшов до бюро. Не привітавшись, неначе ми бачилися п'ять хвилин тому, він заговорив:
— Скажу тобі, що я вирішив. І не думай мене відмовляти, бо я не поради прошу, а інформую тебе, щоб ти знав. По-перше — ранком говорив з дочкою.
— Ти бачився з нею?
— Ні, подзвонила. Приїхала з тургрупою, мати доручила їй знайти мене й умовити повернутися до Болгарії. Коли б я знав, що мені нічого не буде, щиро тобі кажу, повернувся б, але комуністи віддадуть мене до суду вже на другий день по приїзді. Тут мені більше нічого робити, й за два дні я буду на курорті Гарміш.
— Поїдеш у відпустку?
— Там відпочивають буржуї, а не такі, як я. їду в справах.
— Начальство тебе відряджає?
— Не допитуйся. Сказав же — в справах. Однак хочу взяти з собою Великова.
— Як так узяти?
— Дуже просто. Він ще не має постійної роботи, а я пообіцяв йому там житло і харч, потім заведу його в школу, а там ми прослухаємо його на апаратурі — і баста!
— А Кларк знає?
— Здогадується. Це наші, емігрантські справи, і ми не можемо чекати склавши руки, коли отакий гад намагається втертись у наші лави і вже показує нам фокуси.
— Хоч ти й маєш рацію щодо Великова, боюся, вклепаєшся в халепу.
— Не пробуй одмовляти, бо — ти знаєш мене — я ще тут виконаю присуд тому недолугому професорчукові.
— І все-таки подумай.
— Я вже думав і вирішив: комуністичним агентам у нашому середовищі пощади не буде! Зразу тобі кажу — як встановлю беззаперечно, що він чужий, заведу на Цугшпіц — 2900 метрів! — а там один удар в спину, і він порозсипає свої кістки по скелях.
На тому ми й попрощались.
З точки зору загальноприйнятих норм роботи з переміщеними особами Борсук явно свавільничав. Але саме йому такі-от вихватки завжди можуть пробачити — як він сам казав, накопичив надто багато доказів, аби можна було припустити, що він працює проти Кларка.
У цій ситуації було й дещо інше, що становило інтерес для мене. Борсук не раз підказував дещо Наскові Нешеву. Він не належав до людей, які з далеким прицілом служать двом господарям. Просто Нешев зворушив його як людина, а для Борсука це багато важило.
Так чи інакше, він боявся розкрити своє знайомство з Нешевим, хоча досі не дав жодного приводу підозрювати існування цього знайомства. І попри це він протягом останніх років різко й скрізь виступав проти «комуністичних агентів» і вивергав сотні погроз на їхню адресу. Видно, зчиняв цей галас, аби задавити в собі той крик чи муки сумління, які терзали його через те, що він передавав відомості, хоч і незначні, болгарському розвідникові.
НА АЛЬПІЙСЬКІЙ ВЕРХОВИНІ
Повернувшись додому, я задрімав, але мене відразу збудив телефон. Кларк просив негайно приїхати до нього. Він рідко викликав мене так спішно, і, поки я добирався до служби, напружено пригадував свої вчинки й слова протягом останніх днів — чи не прохопився, бува, чи не підставив сам собі ніжку.
Звичайно стриманий, скупий у рухах, Кларк цього разу навдивовижу нервував. Коли я ввійшов, він стояв посеред кабінету, неначе тільки мене й чекав, щоб прийняти якесь фатальне рішення. Був такий збуджений, що — завжди бездоганно ввічливий — навіть не запросив мене сісти.
— Тодоринов, чи не могли б ви сказати мені, що знаєте про Чавданова?
Мені здалося, що я збагнув причину його тривоги, й постарався виглядати спокійним і впевненим. Навіть більше — я мав підстави радіти від ходу справ.
— Я знаю те, що — здається мені — знаєте й ви, містер Кларк. Він давно утік з Болгарії, спочатку працював на англійців, потім на західних німців. Мене особисто ніколи не полишало враження, що людина, яка так легко може міняти своїх політичних друзів, напевно, зв'язана з болгарами. Кепсько лише, що це відчуття я не можу довести переконливими аргументами. Розмови такого плану я не раз чув серед болгарських емігрантів.
— А чому ви досі не поділилися зі мною вашими підозрами?
— Бо мені бракує аргументів, щоб підкріпити їх, і, коли я помилюсь, може вийти наклеп, а крім того, — оце ми вперше говоримо про Чавданова.
Він помовчав й урочисто проказав:
— Тепер ви маєте аргументи для підтвердження ваших підозр.
— Як вас розуміти?
— Цієї ночі Чавданов виїхав до Болгарії…
— Виїхав?! Може, ваші відомості…
— Тодоринов, хіба ви досі не зауважили, що коли я щось стверджую, то лише на підставі точних відомостей? Саме так, виїхав. Учора по обіді він навантажив дещо з меблів у вагон, записаний на інше ім'я, і вночі зник разом з дружиною й сином. Уже проминув прикордонний пункт. Чи не допомогли б ви мені зрозуміти, що це все означає?