Великов ще запальніше став переконувати нас, що його даремно підозрюють, що він був і залишається непримиренним ворогом комуністів і нинішнього режиму в Болгарії, що він готовий допомагати всіма силами…
— Слухайте, — скривившись, перебив його Кларк, — набридли мені ваші плаксиві пояснення. Коли запрошували вас до столу, ми не чекали, що зіпсуєте нам гарний вечір.
Ці слова були сигналом для Борсука. Він устав і рухом голови звелів іти Великову. Той продовжував сидіти, благально дивився на Кларка, але полковник з підкресленою ввічливістю побажав їм доброї ночі.
Вони вийшли, і ніхто з нас навіть поглядом не провів їх, Кларк запалив люльку, і крізь дим я почув його голос:
— Цей пан з Болгарії запевняв нас у дружбі. Приїхавши сюди, він заявив, що захищає нашу ідею, однак у той же час провалив операцію з тим поважним утікачем. Не ображайтесь, пане Тодоринов, але серед ваших земляків, здається, є люди, які служать і вашим, і нашим. Чавданов, Великов… і хтозна, скільки інших. Дехто з моїх колег любить працювати з такими авантюристами, я ж їх ненавиджу. Хай назвуть мене старомодним лицарем, але вважаю, що і в нашій діяльності треба мати принципи й етичні норми.
Це було щире кредо, але принаймні я можу сказати, що де-де, а в американській розвідці й говорити нічого про принципи й етичні норми.
Тепер я вже збагнув, навіщо Кларк запросив мене сюди. Він знав, що тут будуть Борсук і Великов, і хоча не давав жодних вказівок щодо допиту, передбачав, що вчинить Борсук. А я мусив чути його розмову з Великовим — аби зрозумів, що мені довіряють так, як довіряли досі.
Порушу хронологію, але вважаю, що треба закінчити історію з Великовим. Через два тижні після повернення з Альп ми з Наском Розвідником-першим прослухали один магнітофонний запис.
… Чути було сюрчання коників, далекий шум автомобіля. Певно, розмова точилася десь у лісі чи на галявині.
— Ну? — запитав хрипким голосом Борсук.
— Я вже пояснював стільки разів, — плаксиво відповів Великов. — Можете перевірити, мої документи у колишнього працівника американського посольства Валентайна Уорнера. Він наказав мені залишити Болгарію і з'явитись до полковника Кларка.
— Тобі наказала Державна безпека.
— Все можна перевірити, Кларк це добре знає. Він наказав мені провокувати Тодоринова, зблизитися з ним, бо гадав, що це болгарський агент.
— Не Наско, а ти болгарський агент. А що з тим, що думав залишитись на Заході й зник?
— І це вже пояснював.
— Брешеш, не все сказав. Ти повідомив спочатку болгарських розвідників, вони його захопили, а ми зосталися з носом. Стільки часу водив нас круг пальця.
— Але ж я… ви… зрозумійте ж ви…
— Усе ясно, нічого більше розуміти!
— Ні, не треба… Ви не маєте права!
— Назад! Ні кроку! І заткни свою пащеку, собако! Пролунали три пістолетні постріли…
Ранком гори побіліли — ніколи досі не бачив снігу в липні. Стояв на балконі, загорнувшись у халат, і споглядав білу пустелю.
Я стояв на засніженій верховині, огорнутій хмарами. Коли ще мені випаде побувати тут, не стикаючись із такими, як Великов!..
Почулося човгання капців, і на сусідній балкон вийшов Кларк.
— Яка краса! — захоплено заговорив він, навіть не привітавшись. — Сподіваюсь, ви не шкодуєте, що приїхали сюди?
— Що ви, можу тільки дякувати вам від усього серця. Шкода тільки, що не взяли лиж, але хто ж міг думати, що серед літа тут випаде сніг.
— Лижі візьмемо в готелі. Головне — добре відпочити. Я тут тільки одну ніч, але вже відчуваю себе відсвіженим. Ну, йдіть до своєї молодої дружини, не буду забирати у вас цінний час
Я повернувся до кімнати й присів на ліжко коло Дейвіс. Вона лежала, загорнувшись у ковдру до підборіддя.
— Не шкодуєш, що приїхали сюди, любий?
— Зайве запитання, люба. Я щасливий, що з тобою, що на цій верховині і що нам випала така чудова погода.
Але перш ніж я встиг поцілувати її, вона сказала:
— …і що прояснив ситуацію серед болгарських емігрантів. Я мала порадувати тебе аж в Арені, але не можу стриматись. Шеф наказав одразу після повернення підготувати наказ про твоє призначення на нову посаду.
Я міцно поцілував її і тільки тоді відповів:
— Звичайно, добре, що все з'ясувалось, але ти ж могла помітити: мене особисто ніщо не бентежило. І тому я щасливий, що з тобою, що ми разом — на засніженій альпійській верховині!
ЗМІСТ
ВАРІАНТ № 1
НА АЛЬПІЙСЬКІЙ ВЕРХОВИНІ