— Ти, — сказав Філ чи, може, Джордж, — позбувся свого сповненого любові розуму. Може, ми й напідпитку, але знаємо, до якого готелю заселилися.
— Не знаю, як це сталося,— переконував Мішкін, — але ви не там, де, по-вашому, ви є.
— Ми що, на дошці над ущелиною, га? — запитав Філ.
— Саме так.
— Тож як ми дійшли думки, що ми в кімнаті № 2212 готелю Sheraton-Hilton?
— Не знаю, — відповів Мішкін. — Тут, здається, сталося щось дуже дивне.
— Авжеж, звісно, — кивнув Берт. — З твоєю головою. Ти божевільний.
— Якщо тут хтось божевільний, — сказав Мішкін, — то божевільні ви.
Гравці в покер засміялися.
— Психічне здоров'я,— заявив Джордж, — це справа консенсусу. Ми кажемо, що це готельний номер, і беремо гору над тобою чотирма голосами проти одного. У такому разі божевільний ти.
— У цьому клятому місті, — озвався Філ, — повно йолопів. Тепер вони вже приходять до тебе в номер і кажуть, що він балансує на дошці над ущелиною.
— Так ви дасте мені пройти чи ні? — запитав Мішкін.
— Думаю, дам. Куди ти хочеш піти?
— На інший край ущелини.
— Якщо ти підеш навколо нас, — мовив Філ, — то дійдеш тільки до іншого краю кімнати.
— Не думаю, — заперечив Мішкін. — Хоча я прагну бути толерантним до ваших думок, я бачу, що вони спираються на хибний засновок. Дайте мені пройти — і самі пересвідчитесь.
Філ позіхнув і підвівся:
— Хай там як, я збирався в туалет, тож можеш пройти повз мене. Та, коли дійдеш до іншого краю кімнати, то чи розвернешся, як добрий хлопчик, і вийдеш звідси до біса?
— Якщо це кімната, я обіцяю одразу вийти.
Філ підвівся, ступив два кроки назад від столуі впав в ущелину. Його зойк відлунював і відлунював, поки він падав углиб.
— Ці кляті поліцейські сирени діють мені на нерви, — роздратувався Джордж.
Мішкін пройшов повз стіл, тримаючись за його край, і опинився на іншому краї ущелини. Услід за ним проскочив робот. Тільки-но вони обидва опинилися в безпеці, Мішкін крикнув:
— Ви бачили? Це ущелина.
— Якщо Філ уже в туалеті, — озвався Джордж, — то вижене звідти Тома. Він там уже, мабуть, півгодини.
— Гей, — гукнув Берт, — куди подівся той йолоп?
Картярі роззирнулися.
— Десь зник, — відповів Джордж. — Може, заліз у шафу?
— Ні, — буркнув Берт. — Я дивився на шафу.
— Може, вискочив у вікно?
— Вікна не відчиняються.
— Це вже занадто, — зітхнув Джордж. — Хоч у книжках пиши... Гей, Філе, поквапся!
— Та ти ніколи не виманиш його з туалету, — махнув рукою Берт. — Як щодо маленької партії в кункен?
— Роби ставку, — мовив Берт і заходився тасувати карти.
Мішкін спостерігав за ними кілька хвилин, потім пішов далі в ліс.
15
— Що це було? — запитав Мішкін робота.
— Я якраз переглядаю інформацію, — відповів робот і кілька хвилин мовчав. Потім сказав: — Вони роблять це із дзеркалами.
— Це неймовірно.
— Усі гіпотези, пов'язані з теперішньою послідовністю подій, неймовірні,— зауважив робот.— Чи ти хочеш, щоб я сказав, що ми й картярі зустрілися в точці розриву неперервності просторово-часового континууму, у якій перетнулися дві площини реальності?
— Думаю, я б волів почути таку відповідь.
— Простодушний ідіот. То що, йдемо далі?
— Ходімо. Я лише сподіваюсь, що машина на ходу.
— І то ще на якому, — мовив робот. — Я три години перемотував генератор.
Їхня машина — білий Citroen із грибовидними колесами й гідравлічною системою габаритних задніх ліхтарів — стояла просто попереду них на галявинці. Мішкін сів і завів двигун. Робот улігся на задньому сидінні.
— Що ти робиш? — запитав Мішкін.
— Подумав, що треба трохи подрімати.
— Роботи ніколи не сплять.
— Вибач, я мав на увазі, що я збираюсь удатися до коротенької псевдодрімоти.
— Гаразд, — кивнув головою Мішкін, увімкнувши передачу й рушивши.
16
Мішкін кілька годин їхав по зеленій і гарній луці. Зрештою виїхав на вузький брудний путівець, що тягнувся між гігантськими вербами, а потім на під'їзну алею. Перед ним стояв замок. Мішкін розбудив робота з його псевдосну.
— Цікаво, — здивувався робот. — Ти помітив табличку?
Перед замком на молодій ялині висіла табличка зі словами: «УЯВНИЙ ЗАМОК».
— Що це означає? — запитав Мішкін.
— Означає, що декому не бракує порядності сказати просту правду, а отже, і не бентежити перехожих. Уявний замок — це той, який не має відповідника в об'єктивній реальності.
— Ходімо й огляньмо його, — запропонував Мішкін.
— Та ж я пояснив тобі. Замок не реальний. Там буквально нема на що дивитися.
— Я однаково хочу побачити,— наполягав Мішкін.
— Ти ж уже прочитав табличку.
— А може, це тільки брехня або жарт.
— Якщо не можеш повірити тому, що написано ясно як день, — сказав робот, — тоді як ти можеш повірити взагалі чому-небудь? Ти, сподіваюся, помітив, що табличку виготовлено напрочуд добре, що літери виразні, прямі, а не вигадливі. У правому кутку стоїть печать Управління громадських робіт, цієї бездоганної ділової організації, девіз якої — Noli те tangere, тобто — «Не чіпай мене». Річ очевидна: вони як державна служба класифікували цей замок, щоб ніхто не хотів зайти в нього, думаючи, ніби це реальний замок. Невже, по-твоєму, Управління громадських робіт не надійна служба?
— Таке пояснення цілком прийнятне, — погодився Мішкін, — але, можливо, печать фальшива.
— Це типово параноїдальне мислення, — дорікнув робот. По-перше, попри властиву табличці солідну й банальну подобу реальності, ти вважаєш, мовляв, табличка — брехня або жарт (це, власне, те саме). Потім, коли ти дізнався про джерело цього так званого жарту, ти думаєш, що це, можливо, фальшивка. Припустімо, я спромігся довести тобі автентичність і щирість виробників таблички. Думаю, ти тоді наполягатимеш, попри визнаний принцип бритви Оккама, що виробники таблички уявні або введені в оману, а замок реальний.
— Просто це досить незвичайна річ: натрапити на замок, про який кажуть, що він уявний.
— Я не бачу тут нічого незвичайного, — мовив робот. — Адже, згідно з останнім переглядом законів про правдивість рекламних оголошень, десять богів, чотири головні релігії й тисяча вісімсот дванадцять дотеперішніх сект оголошено уявними відповідно до закону.
17
У супроводі дяка — невисокого приязного старигана із сивою бородою й дерев'яною ногою — Мішкін і робот оглядали уявний замок. Ходили по довгих затхлих коридорах і коротких поперечних хідниках із протягами, повз фабрично зістарені лицарські обладунки й попередньо вицвілі, попередньо зморщені гобелени із зображенням дів та єдинорогів у двозначних позах. Оглядали камери-катівні, де начебто в'язні нібито страждали від оманливих диб, ерзац-лещат, начебто гвинтів для пальців, якими орудували згорблені кати, чиї звичайні окуляри в роговій оправі позбавляли їх будь-якої претензії на вірогідність. (Реальною була тільки пастеризована кров, але навіть вона була не дуже переконливою.) Мішкін і робот проминули зброярню, де кирпаті мадемуазелі друкували в трьох примірниках заявки на останню модель мечів Святого Ґрааля і списи Великого Варвара.
Потім піднялися на зубчасті мури й побачили бочки з поліненасиченою олією Smith & Wesson, придатною для низькотемпературного помазання або високотемпературного кип'ятіння. Зазирнули до каплиці, де хлопчакуватий рудоволосий священик жартував санскритом перед конгрегацією перуанських гірників з олов'яних копалень, а Іуда, розіпнутий на хресті внаслідок неприродної клерикальної помилки, поглядав, приголомшений, униз із символістського хреста з деревини рідкісних порід, навмисне дібраних з огляду на духовну чутливість їхньої текстури.