Ті квапливо кивнули й заметушилися за барикадами.
— Я прийшов до Бертока. Поспілкуватися, так би мовити, — процідив крізь зціплені зуби Віслав. — Але як його тут нема, то зачекаю.
— Він уже нічого не зробить, — заперечив Златан. — Щойно закляття з палацу знімуть...
— Не бійсь, суддя, я триматиму його на контролі, хай хоч скисне.
— Добре, — кивнув Златан і покликав Амброза та Алебарду. — Слухайте. Щойно угорці знімуть закляття і час рвоне, ви повинні затримати їх. Коли судді безпечно покинуть палац, то вирішать, що робити.
— Діло кажеш, — погодився незвично похмурий Амброз. — Алю, збери всіх сюди.
Той помчав по периметру, де темні й світлі алхіміки креслили свої плетива. Амброз попрямував до кількох чеських правлінців, котрі похмуро позирали на палацові стіни.
— Златане, — Варта нетерпляче смикнула його за рукав. — Тепер ти розумієш, що час звалювати?
Дівчина помітила, що руки Віслава посмикуються і напруга, написана на його обличчі, зростає. Проте Златан не поворухнувся.
— Я люблю тебе, Аґато Станіславівно. Я пропав того ж дня, як зустрів тебе вперше. І я не шкодую про це ні краплі, — прошепотів чех у відповідь і подивився на неї очима з гіркими вогниками. — Хочу, аби ти пам'ятала це надалі, що б не сталося. А тепер — мені час до наших кривавих друзів. Складеш компанію? Твоя сила може знадобитися, — він не став чекати на відповідь, сховав руки в кишені, відвернувся від Варти і рішуче попрямував до головного входу в Чернінський палац, який посмикувався, наче ілюзія, що танула в передсвітанковому повітрі.
— Куди ти преш, придурку? — Варта кинулася за Златаном і разом із ним перетнула межу щитів Віслава, за якою завмер у часі палац.
— Я їй у коханні зізнаюсь, а вона мене придурком величає... Хіба не очевидно? Кровопивці прийшли вбити тих, хто зірвав тіні їхніх друзів, — відповів Златан на диво безтурботно. — Я — вбивця самого принца. Мені спасу від помсти не буде ніколи й ніде. Піду до них. Коли не вдасться домовитися, то краще йди геть: не думаю, що тобі треба на це дивитися. Я б хотів залишитися в твоїй пам'яті крутим магом, а не закривавленими шматками плоті.
— Отже, ти усвідомлюєш: якщо прийдеш сам, тебе однаково вб'ють, — відповіла Варта, відчуваючи всю холодну вагу цих слів, які відлунювали порожнім коридором.
— Так. А якщо не прийду, то скоро розвидниться. Кровопивцям доведеться відступити. Але вони з'являться наступної ночі — так казав Маріан. Дякую, мені вже вистачило постійного тікання від прокляття та демона. Не хочу ще й цих від кривавих монстрів шукати спасу. Мені осточортіло таке життя.
— Тут є я й Амброз. Разом ми можемо вбити кровопивць, — не здавалася Варта, хоча внутрішній голос твердив, що легше повіситися, ніж переконати в чомусь Златана Богуміна. — Я вже поновила сили. А ці почвари мають бути слабшими за своїх очільників.
— Убити? Так, можемо. Троє чародіїв зі здатністю здирати тіні повинні пересилити це збіговисько. Тим паче, на нашому боці їхня непоінформованість про те, що Вартові повернулись.
— Я їх поінформувала, коли ми зіткнулися в парку. Але не певна, що вони повірили, — я була геть знесилена тоді. Тепер інша річ.
— Знаєш, Бертокові сподобався би твій кривавий хід думок. Але вб'ємо цих — прийдуть інші.
— А ти підеш, щоби просто їм здатися?
— Просто? Звісно, ні. Треба, щоби вони задовольнили своє бажання помсти і не заподіяли нічого іншим. Якщо вийде порозумітися, тоді все обійдеться. У мене є трохи аргументів та пропозицій. Я використаю всі.
— Гаразд. А я піду з тобою і повбиваю їх. Якщо аргументи та пропозиції не спрацюють, — похмуро відказала Варта, певна того, що перемовини з такими суперниками буде важко провести безкровно.
— Та і я не втрачу нагоди трохи поскубти тіні монстряків, — озвався позаду засапаний Амброз, наздоганяючи Варту й Златана. — Куди без мене рвонули? — він гнівно вирячив очі на брата.
— А з вас вийде непоганий дует. Обоє любите кидатися просто в серце небезпеки, — відповів чех без злості. — Ну ходімо вже, не витрачаймо фори, яку подарував Віслав.
Тут тиша палацу, застиглого в часі, раптом луснула, і звуки заповнили все. Стіни здригнулися: десь ліворуч прогримів вибух. Зі стелі посипалися шматки ліпнини. Шибки взялися тріщинами, як тонка крига.
— Здається, вони не встигли остаточно зняти закляття, — спохмурнів Амброз. — Онде гахнуло...
— Розберуться. Головне, що ми всі не злетіли в повітря.
У кінці коридору затупотіли кроки. Варта напружилась, але тоді пригадала безшумний рух кровопивць і зрозуміла, що попереду — лише люди. Створіння з плоті й крові.
Судді на чолі з Феліксом і група чеських магів поспішали вниз, до виходу.
— Суддя Златан! — австрієць, здавалось, дуже здивувався, побачивши їх тут. — І обоє Вартових. Що трапилось? Що зовні? Ми почули вибух...
— У лівому крилі щось бахнуло-таки. Але ми змусили угорців зняти закляття й потрапили сюди. Хочемо оглянути палац, щоб тут раптом не залишилося ще небезпечних сюрпризів. Це всі полонені?
— Так, — кивнув Фелікс.
— Тільки Якуб відстав, — похмуро озвався один із чехів.
— Ясно, — кивнув Златан. — Ми з Вартовими скоро приєднаємось до вас зовні. Унизу кандидат Віслав і глава світлих Алан, вони повинні затримати угорських заколотників. Чи ви раптом не зустрічали тут кровопивць?
— Кровопивць? — Емек кумедно кахикнув. — Ґдиби я їх побачив тут, то волів би ніколи більше не проводити зборів у Чернінському палаці.
Румунський суддя відділився від гурту, підійшов до Златана і суворо зміряв його поглядом:
— Якщо вони поруч, вам краще тікати. Матимете хоча б спокій до наступної ночі.
— А наступної ночі що? — гмикнув Златан. — Часником обвішатися?
Румун відповів не одразу.
— Ми не зможемо стати вашими заступниками перед кровопивською владою, — просипів він. — На них ще може справити враження статус судді, проте я не розраховував би на це занадто. Номінально ми не маємо договорів, які би регламентували співпрацю чи забезпечили вам шляхи до відступу.
— Знаю. Але в мене є недоторканність. Принаймні у світі магів. А ще — тут обоє Вартових. Як би ви оцінили наші шанси на перемогу в сутичці?
— Вельми високо. Тіньові, які не мають королівської крові, не володіють ані вмінням насилати туман, ані здатністю легко пробивати щити. Їхня сила суто в кількості. Найбільше остерігайтеся навіювання, та й воно може торкнутися лише когось одного. Проте якщо ви й переможете сьогодні, чутка про повернення повноцінних Вартових пошириться дуже швидко, і наступного разу по вашу душу прийдуть володарі непересічних сил, а не рядові воїни.
— Дякую за інформацію. Саме тому я хочу дійти з ними згоди сьогодні й не відкладати це до наступного разу, — відказав суддя чеський і підвищив голос, аби його почули й інші, а не лише Маріан: — До зустрічі внизу, панове. Сьогодні ж день виборів! Оце пекло буде!
Златан посміхнувся і рвонув сходами нагору. Варті здавалося, що йому просто горить якнайшвидше дістатися власної смерті.
«Але не діждуть, я не дозволю цього!» — пообіцяла собі чаклунка.
«І що ти зробиш?» — недовірливо допитував внутрішній голос.
«Все. Я зроблю все».
Коли нагорі сходів заворушилося повітря і в передсвітанковій сірості окреслилися тіні кровопивць, котрі перекривали їм шлях суцільною стіною, дівчина здригнулась. Але Златан не спинявся, піднімаючись їм назустріч. Тож і вона не мала права зволікати.
Чех завмер просто перед тіньовими, хоча поки що їх розмежовували невидимі щити. Варта й Амброз застигли на сходинку нижче.
— Я — Пожирач, панове, — голосно заявив Златан. — Я — чеський суддя. І я — вбивця принца Атанаса. Вислухаєте мене, перш ніж ми перейдемо до справи?
Штори на вікнах не пропускали навіть світанкової сірості, тому кімната, обрана для переговорів, потонула в темряві.
— Убивця може говорити, — прошипіли голоси, сплетені разом так міцно, як мотузка для петлі, яка от-от затягнеться смертельним вузлом.