— Твоя сестра просила підтримки на дуелі, — Вартина темрява озвалася у відповідь. — Я не відмовила їй. Тому тепер заткни рота і слухай сюди. Усі слухайте, — вона розправила карту. — Ми дамо згоду. Проведемо обмін. Зіб’ємо світляків зі свого сліду. І поїдемо туди, куди я скажу. До мітки.
— Що? Звідки ти знаєш? — недовірливо спитав Максиміліан.
— Не втрачаю часу, — Варта добре пам’ятала Златанове бажання залишатися в тіні. — Сподіваюся, такий варіант шановних алхіміків влаштує?
— Якби це сказала не ти, я б послав вас, — буркнув Ферум. — Але...
— Добре, що я такий авторитет, — перебила Варта примирливо. — Це не жарт. Сьогодні ми переможемо.
— Відьми з вами, поки нам це нічим не загрожує, — повідомила Ружичка без звичної усмішки.
— Як завжди, — хмикнув Тайфун.
Голова молодшого шабашу склала руки на грудях.
— Так, темний чаклунче! Хоч ми й не можемо смикати за ваші стихійні ниточки, але поки приходиш до нас по цілительське зілля і всіляку пораду, не смій проявляти зневагу! Ще й у моєму домі! На моєму дивані...
— І на моїх подушках, — докинула Дикоросла, осміхаючись. — Гаразд-гаразд, годі сваритися. У нас же є точка! А у світляків? — відьма скрутила дулю. — А фіг їм!
— ...Ми обіцяємо провести чесний обмін...
— Бла-бла-бла, — Тайфун неквапом вийшов наперед і встав навпроти Люцема. — Завали, валянок, триндіти, тут тобі не трибуна Верховної Ради. Де жертва?
Представник світляків спохмурнів, але тоді махнув рукою до своїх — вони вивели наперед молодого цілителя на ім’я Мілен. Варта впізнала його одразу: кілька років тому в нього загинула вся сім’я. Молодик тоді дуже наполегливо шукав і собі смерті, у тому числі нариваючись на темних. Але згодом минулося...
— Свідчення? — гаркнув Тайфун.
Мілен задер рукав сорочки вгору...
Дівчина подалася вперед зі свого сховку, щоби роздивитися сяючий візерунок вище ліктя цілителя.
— Он воно яке... — видихнула Дикоросла. — От йому, певне, лячно зараз, — вона зміряла Мілена уважним поглядом. — Якби то була я, то сіла б на першу ж електричку до Мукачева і махнула до бабки, поки все не закінчиться. Хай краще мене там вморить, ніж тут здихати. Та ще й від рук світляних!
— Жертви не можуть покидати місто, — нагадала Варта і тут же відчула зашморг загрози на власній шиї.
— А хто мене спинить? — реготнула відьма.
Варта не знала.
— Кажуть, померти можна, якщо ризикнути, — додала вона.
— Померти завжди можна, — Дикоросла смикнула худорлявими плечима, мовби правила Гри й настанови шановних суддів не були для неї достатньо переконливим аргументом.
Дівчина ще здивувалась, що жертва — цілитель. Адже Златан вважав, що Люцем шукав заміну на дуель саме Міленові, а ті, хто заживляв рани, рідко мали гарні вміння для сутички. Але Дикоросла гортанно зареготала й сказала, що талантів у того світляка більше, ніж здається.
Тим часом Мілен підійшов до Тайфуна. Хоч лідери темних і світлих мали зустрітися з мінімумом охорони, та чаклунка чітко відчувала численні аури світляків, які ховалися поруч. Їхніх теж зібралось багато.
— О, йде! — з боку темних відділилась тінь, і Варта побачила її лише зі спини, їхню другу жертву.
— Ерран, магічка, — повідомила Дикоросла. — Вона сама зізналась?
— Так, — Варта провела її поглядом.
За рівною, як струна, Ерран вийшли Ферум і Неф, обоє надміру похмурі.
— Це що таке? — Люцем зміряв їх поглядом.
— Це, шановний світляче, охорона нашої жертви, — Тайфун зробив крок до голови світлих. — Оскільки вона потрібна нам живою (а ви вже проявили себе як ті, кому не можна довіряти), ми вирішили, що з Ерран буде наша охорона. Від початку і до кінця туру.
— Вони можуть завадити нам. Чи навіть викрасти жертву, — заперечив Люцем холодно.
— А нам насрати, — процідив Тайфун і стиснув кулаки. — Софікоду вбив хтось із вашого кодла.
Він не чекав на відповідь і першим розвернувся до гурту темних.
— Ходу, — шепнув голова, пірнаючи в темряву під’їзду, де на нього чекали інші.
Варта глибоко вдихнула. Час почав цокотіти у неї в голові.
— Зв’яжіть його, — кивнув Максиміліан на Мілена.
Той криво усміхнувся, але тоді виставив обидві руки вперед. Ад крутнув пальцем, викликаючи невидимі пута. Лампочка в під’їзді світила слабко і відкидала на обличчя друзів химерні тіні.
— Перша і друга групи, розділилися! — гаркнув Тайфун і повернувся до світлого: — Виклич свою тінь.
Цілитель звів брови. Постукав носком по візерунчастих кахлях на підлозі. Проте не сказав нічого. Тоді заплющив очі — і за мить з тіні, що тягнулася від його ніг, виступив другий Мілен — точна копія першого. Кілька секунд він бовванів напівпрозорим силуетом, але після того набув тілесності й зовні не відрізнявся від «оригіналу».
Варта посміхнулася, оцінюючи їхню схожість. Тіні, які повністю повторювали своїх господарів, могли гарно збити з пантелику. Щоправда, силами володіли мізерними. І зникали швидко — рідкісний маг умів підтримувати свою тінь окремо від себе довше ніж годину. А поруч із господарем така примара зникала ще швидше.
— Максе, ходу, — Варта підштовхнула тіньового світляка до мага.
Той вчепився в його плече і кивнув.
Вони вийшли з під’їзду. За ними швидко вислизнули Аллі й ще двоє темних. Перша група розчинилась в юрбі туристів, які гуляли нічним містом.
— Хвилина — і на вихід, — наказав Тайфун, засікаючи час на годиннику.
Варта з Дикорослою підштовхнули справжнього Мілена вперед і вийшли з під’їзду, проте не на вулицю, а у внутрішній двір. Тайфун і Ад вислизнули за ними.
Вони перетнули подвір’я. Відчинили пошерхлі двері на іншому боці. І опинилися на сусідній вулиці.
— Чисто, — видихнув Тайфун. — Ходу, ходу. Транспорт уже тут, — він схвально зиркнув на повідомлення на мобілці.
Тут же з повороту вилетів темно-синій бусик. Варта впізнала Таєвого сусіда за кермом. Він посміхнувся широко і крикнув:
— Ану, ворушіться, пройдисвіти!
Дівчина застрибнула на переднє сидіння.
— На Підголоско. До гуртожитків Академії, — видихнула вона.
— У ту бісову прірву? — здивувався водій. — А воно точно там?
Варта зиркнула на заднє сидіння, де сидів Мілен, затиснутий іншими з обох боків. Він прислухався уважно.
— Таю, Дік, — кинула дівчина, — подивіться, аби в нашого гостя не було нічого, що нас видасть.
Мілен відповів їй стриманою посмішкою. Дикоросла підсіла до нього і з хижим оскалом запустила руки світлякові під сорочку.
— Ти що, справдечки по лісах всю ніч бігала? — Дикоросла швидко відгортала кущі на шляху, поспішаючи за Вартою.
— Не питай, — осміхнулась та, концентруючись на шпильці маячка, який горів усе ближче.
Жодної аури світляків довкола — в такій порожнечі відчути наближення легше, ніж на залюднених вулицях. Отож, чех не видав точку іншим. Отож...
— Прийшли! — видихнула дівчина і вихопила крихітну галявину світлом ліхтаря. — Це тут.
Вона негайно знайшла люк на землі й вдала, що відгортає з нього траву і листя, щоб стерти сліди того, що вчора тут вже хтось потоптався. Хтозна, як відреагують на те, що вона знала про цю мітку до офіційного початку другого туру.
— Фух... — видихнув Тайфун, який однією рукою тримав Мілена за комір сорочки. — Ну й забіг. Варта звар’ювала!
— Цікаво, як ми мали б взагалі знайти це місце, — Ад криво подивився на люк на землі.
— Ще один учорашні збори прогуляв... — реготнув голова. — Усі ті кляті точки мають свою ауру. Ми б знайшли цю фігню швидко, — маг з інтересом підійшов до люка і наступив на нього. — Бада-бум! — видав він, але нічого не сталося.
— Чесць! — фігура відділилась від найближчих стовбурів дерев так швидко і безшумно, що Варта на мить злякалась: світляки викрили!
Але новоприбулий не мав ані темної, ані світлої аури.
— Доброї ніченьки, вельмишановні... темні браття й сестри? — спитав повновидий дядько з посмішкою, що сяяла, як липневе сонце. — Єстем Емануель, суддя польські. Але можете називач мне панусьо Емек.