— Красно дякую, що попередив!
— Ну, я ж тебе витягнув. Якби не зробив ЦЬОГО, то сидіти б тобі в петлі аж до сходу сонця. — Маг раптом розсміявся. — Уявляю, якщо якийсь із ваших світлих туди таки потрапить!
— Дивись, аби ти сам не потрапив, — буркнула Варта.
Вона спробувала звільнити руку, але маг стиснув тільки сильніше.
— Петлі ще є попереду. У мене нема бажання бігати й шукати, окрім мітки, й тебе теж, — кинув він.
Дівчина хотіла спитати про медальйон, але зрозуміла, що навряд чи Златан відкриє їй правду. Якби хотів, то вже точно сказав би, щоб тримала прикрасу від нього подалі. Тож вона вирішила поки що приділити всю увагу мітці, котра має ховатися десь поруч.
Відійшовши від цвинтаря, вони нарешті вибралися з лісу на широку просіку, що піднімалася вгору.
— Ого. Парк контрастів просто! — зауважив маг, задерши голову.
Просікою спиналися темні поночі ворота-опори лижного підйомника. Ще одні кістки монстра. Порожні й темні ворота, де хиталися поодинокі поламані бугелі, виглядали гнітюче.
— Пропоную звідси швидше піти, — видавила із себе Варта.
— Нехороша темна боїться? — з іронією спитав маг.
— Тільки за свого надмірно балакучого друга, — відповіла та. — Боїться, аби він тут не перечепився об її ногу і не розтрощив свого горбатого носа об старий бугель. Випадково.
— Ваша турбота здатна звести в могилу, — відповів маг і тут же напружився — Варта відчула це через його дотик за мить до того, як Златан спинився.
— Світлі, — повідомив він. — Кілька. Близько.
— Вони помітять нас. Треба напасти раптово, — Варта хотіла рвонути назад, але рука чеха нагадувала незворушні лещата.
— Стій і мовчи.
Чаклунка знала, що це не допоможе. Надто відкрите місце. Надто сильні аури. Вона вдарила Златана ногою під коліно і водночас вколола павутиною. Вивільнилась.
За дві секунди здолала відстань до дерев і причаїлась там, гасячи дихання.
Златан озирнувся в її бік. Але залишився на місці. Біля опори підйомника.
З іншого боку на просіку вийшли троє. Варта впізнала їх одразу, навіть здалеку. Люсент знову в білому, мовби напрошується на роль мішені, Арман, посередній маг, і... і Морт.
Якого біса Морт робив у компанії світляків, дівчина не знала. Вона на мить подумала, що він — жертва темних. Проте виглядало на те, що його ніхто не зв’язував, і рухався маг вільно та швидко.
Варта стиснула кулаки. Ще кілька секунд — і її ауру помітять. Якщо ще не помітили. Першою треба напасти на Люсент. Сестра голови світляків сильна і небезпечна. Далі — Арман. Він теж не останній маг, проте слабший і має гіршу реакцію. З Мортом вона сподівалась поспілкуватися наприкінці.
Три.
Варта напружилась, перебираючи пальцями напружену павутину. Сил мало вистачити.
Два.
Вона подалась уперед.
О...
— Стій, — шепнув Златан їй просто у вухо.
— Трясця! — дівчина з несподіванки зойкнула.
Вона вже вирішила, що то хтось зі світляків зайшов з іншого боку і побачив її.
— Що ти...
— Цить.
Проклятий чех розвернув її до просіки — Люсент, Армана і Морта там не було.
— Вони потрапили акурат до петлі. Як я і розраховував. А ти, — руки на плечах Варти на мить стиснулись, але тут же відпустили, — може, перестанеш нападати на мене?
— Якби я знала, на що ти розраховував...
— Ти не знала. Якби я почав пояснювати, вони могли б нас почути.
— Ні, я не згодна.
— З тим, що нас могли б почути?
— З твоїми методами. Можливо, тобі й відомо щось більше, ніж нам усім. Можливо, ти і сильний чародій, але, трясця, Златане, я думок не читаю. І більше покладаюся на власну силу, ніж на ідеї, котрих ти не озвучуєш. Хочеш працювати разом — то навчися працювати разом, а не очікуй від мене сліпого розуміння. Я через це вже провалилась у твою кляту петлю. А нема великого задоволення гуляти цвинтарем у парку Знесіння поночі!
— Гаразд, — маг зробив крок назад, закинув голову вгору і глибоко вдихнув. — Гаразд, Варто Тарновецька. Урочисто обіцяю, що відкриватиму тобі більше зі своїх планів.
— Чудово. Але там був Морт зі світляками...
— Ну, співпраця не заборонена. Ви ж обмінялись другими жертвами. Утім, до ранку він нікуди звідси не подінеться. Мої петлі надійні.
— Тоді ми можемо поспілкуватися з Мортом, якщо йому й так не втекти.
— Ні. Я все ще не хочу спалити свою персону та ще й на вашому боці.
— Я сама можу.
— Одна проти цих трьох? Гадаєш, вони налаштовані на спокійну розмову? Я так не думаю. Узагалі, справи з іншими учасниками можна вирішити за денного світла. А зараз нам краще зосередитися на Грі. Тому тепер, анемічна панно, пропоную повернутися до цвинтаря. Точка десь у тому напрямку, якщо вже світляки нічого не знайшли там, звідки їх принесло.
— Анемічна панна не має бажання знову гуляти цвинтарем сама, — фиркнула Варта і першою взяла Златана за руку.
Розділ 6
На кораблі, що тоне
Варті хотілося вбивати. Розпочати з алхіміків. Безперечно, з алхіміків. Адже вчора вони зі Златаном знайшли-таки четверту точку. Але у них не було жертви.
— І не буде, — роздратовано шепотіла Дикоросла, розмішуючи заспокійливе в глиняному глеку. — Бо алхіміки — бовдури.
— Вони мають на це право, — Варта спрагло вдихала аромат заспокійливого, бо темрява накотилась на неї і не відпускала.
— Бути бовдурами?
— І це теж. Але якщо ми скажемо, що знайшли точку, може, погодяться.
— Ой, не думаю. Моль казав, що вони однаково не підуть на обмін зі світляками, — хмикнула відьма і вихлюпнула вміст глека в горнятко. — На, пий! Вони ж злющі, бо друга жертва вижила, тож із помстою не склалось. Третя точка світляцька. А Софі досі мертва.
— Ох, щоб їм добре було! Крейдоголові думають, що ситуацію покращило б убивство Мілена? Чи відсторонення Тайфуна за порушення? — чаклунка, попри звичну прихильність до алхіміків, сьогодні не могла себе опанувати.
— Ти ж знаєш їх, — Дикоросла скептично подивилась на подругу. — Їм що Гра, що якісь правила, що кінець світу — однаково! Як образяться, то вже управу не знайти.
— Тоді ми не підемо на цей обмін! — Варта хряснула горнятком по столу. — Пошлемо під три чорти алхіміків, пошлемо Люцема і знайдемо жертву самі. І постараємось зробити це швидше, ніж світляче кодло. Та й усе.
— Як варіант, — відьма похитала головою з боку на бік. — Слухай, Варто, я тут думаю поїхати в гори. На тижні два. На випадок, якщо алхіміки і маги таки зіткнуться лобами — мовчу вже про світляків. Не хочеш зі мною?
Варта заперечно похитала головою. За інших умов вона б із задоволенням рвонула з міста на всі чотири сторони. Але роль жертви не дасть їй зробити цього. І домовленість зі Златаном теж. І бажання перемогти світляків. Надто багато...
— Як бажаєш, — Дикоросла підійшла до вікна й визирнула назовні. — Мені тут гарно. Але ти ж знаєш відьом. Ми — сильне насіння. Де сипнеш, там і проросте. А я не люблю війни водити. Але спочатку Софі! Потім те, що з Таєм стало на мітці. Теперки оно алхіміки збунтувалися. Зараз чуюся так, мовби світ піді мною розверзнеться й проковтне. А Я не хочу.
— Знаю, — кивнула Варта, швидко допиваючи зілля. — Я теж не хочу.
— Не знаю я, хто наша жертва. Навіть не питай, — сказав Еверест замість вітання. Він вправно витискав гірку вершків на каву по-віденськи.
— Я б змінила свою думку про тебе, якби ти здав своїх отак просто, — хмикнула Варта, поправляючи серветки на таці.
— Хах! Можна подумати, в тебе дуже хороша думка про мене.
— Краща, ніж про більшість ваших.
Блакитні очі зиркнули в її бік.
— Мені подобається, що, навіть роблячи комплімент, ти намагаєшся вдавати дуже нехорошу темну, — осміхнувся маг. — Але я теж кращої думки про тебе, ніж ти думаєш.