Раптово Варті здалося, що ця заувага з боку Евереста прозвучала більш товарисько, ніж мала би.
— Мені настільки фіолетово, як чорниці, які ти, до слова, вже мав би дістати й розморозити, — різко відповіла дівчина. — О, здається, Церберова суне сюди!
Еверест звів брови, а тоді мовчки кивнув і кинувся до холодильника швидко, мов тінь. Більше він не розмовляв з нею до кінця зміни.
А під вечір Дикоросла написала, що Тайфун здурів, і довелося якнайшвидше йти до відьом.
— А тепер, дорога подруго, нам насправді потрібно дізнатися, хто жертва, — вибачливо проспівала Ружичка, вливаючи до рота Аллі правдовод.
Алхімея сіпалась, проте Тайфун і Ад тримали її міцно за обидві руки і вдавлювали в спинку дивану.
— Не зобижайся, — додала голова відьом, спостерігаючи за Аллі зі схрещеними на грудях руками.
Алхімея гаркнула і виплюнула зілля.
— По-хорошому вона не хоче, — констатував Тайфун холодно.
— Коли алхіміки дізнаються...— Аллі клацнула зубами, але не договорила, бо Адова павутина здушила її горло.
— Таю, що тут в бісової мамці за катавасія? — Варта щойно переступила поріг — дверей відьми не замикали — і ще ззовні відчула, як аури магів горять злістю.
— Переговори йдуть, відвали! — огризнувся Тайфун, надто зайнятий спробою напоїти Аллі зіллям.
Варті не сподобався цей метод переговорів з алхіміками. Та нікому не хотілося, щоб четверте очко дісталося світлякам. А вчора Люсент потрапила в петлю неподалік від точки. І суперники можуть повернутися цієї ночі, щоб продовжити пошуки. Точніше, вони обов’язково повернуться.
Алхімея блиснула злісним поглядом, коли правдовод таки вплинув на неї.
— Ґайра. Наша жертва — Ґайра!
— Молодець, Аллі, — Тайфун відпустив її, і алхімея впала на диван позаду неї.
— Ти труп, гаде, — видавила вона, відпльовуючись. — Ти труп, Таю! Я б сама пішла й допомогла тобі влити цю твань в горлянку нашого старого друга Люцема, якби покликав. Але ти натомість вирі, шив виступити проти мене. Тому тобі кінець, тобі...
— Спокійно, Аллі, — Варта виступила вперед і вирішила спробувати себе в ролі того, хто примирить усіх, якщо вже вона не встигла спинити Тайфуна. — Це нікому не подобається. Але ми повинні отримати наступне очко.
— О так, ти повинна! Ти-и-и! — Аллі осміхнулась до неї. — Молібден сказав мені, що...
Варта вся напружилась. Проте вони так і не дізналися, що сказав брат Аллі. Алхімея зайшлася кашлем і схопилася за горло, ніби її знову щось здушило.
— Дік, це нормально? — спитала чаклунка.
— Правдовод не дуже приємна штука, — знизала плечима відьма і підсунула до дивану яскраво-рожеву балію. — Аллі, якщо тебе знудить, то ось.
— Здохни, відьмо! — вичавила із себе алхімея. Вона розчервонілася, проте стала дихати легше. — Здохніть ви всі!
— Та заткнися ти, гнидо крейдяна! — гаркнув на неї Тайфун. — Як би я поперся на Люцема? Хіба не знаєш, скільки з ним зараз охорони? А стало б ще більше. То ж велике цабе. А нам треба діяти швидко — програємо.
У його голові вже пробивалися ноти провини, проте мало хто бачив голову темних, який насправді просив би у когось вибачення за свої дії.
— Ти за кого взагалі, магіцький виродку? — запитала Аллі злісно.
— За львівських темних, щоб тобі!
— Тоді ти більше не представлятимеш львівських темних. Я тобі це обіцяю...
У двері загупали з такою силою, ніби хотіли їх висадити.
— Відчинено! — гукнула Дикоросла.
Хрипнула ручка.
— Що у вас за фігня? — Макс влетів до кімнати першим. За ним увійшов Молібден.
Варта відчула розсипи мурашок на шкірі, коли алхімік ковзнув по ній поглядом. Востаннє алхімік бачився з нею й Златаном у геть нехорошому настрої.
Максиміліан помітив почервонілу й злу, мов чорт, Аллі на дивані. Тоді зиркнув на Тайфуна, Ада, відьом... І не питаючи більше нічого, кинувся на голову темних із кулаками.
— Що ти їй зробив, гаде? — Максова правиця бухнула вогнем — і Тайфун полетів спиною на журнальний столик.
Затріскотіло скло. Посипалися іскри льоду.
— Ану, геть від моїх меблів! — крикнула Ружичка, проте її ніхто не послухав.
— Тобі зовсім клепку відбило? — маг духопелив Тайфуна так відчайдушно, що благенький стіл під ними тріснув.
Ад кинувся відтягнути Макса, але Молібден дістав крейду і прокреслив щось у повітрі, відштовхнувши іншого чародія до вікна.
— Тільки спробуйте, — процідив він, переводячи крейду з Ружички на Дикорослу і тоді на Варту.
— Годі! — врешті владно кинула Аллі.
Макс, стираючи кров з обличчя, сплюнув на підлогу і грубо стягнув алхімею з дивана.
— Темні алхіміки більше не беруть участі у Грі з вами, — кинув він. — І я не беру. Молю, пішли.
— То ти зрадиш своїх? Через бабу, так? — Тайфун, кректячи, почав підводитись зі скляних уламків столу. Його руки й обличчя нагадували криваве полотно когось із імпресіоністів.
— Скажеш про Аллі ще хоч слово, і я тебе знищу, — відповів Макс найчорнішим своїм тоном. — А від тебе, Варто, ми такого не очікували.
Маг і двоє алхіміків швидко пішли до дверей. Ніхто їх не спиняв.
— Чума на ваші два роди, — прошепотіла Ружичка роздратовано. — Ще й до середини Гри не дійшли, а маги з алхіміками вже перегризлися. І де — на моєму столі! У моїй вітальні.
— Хай тепер хоч згорять. Щойно ми почнемо перемагати, самі прибіжать, — Тайфун харкнув кров’ю і важко заточився. — Бляха! Макс!..
— Про що казав Максиміліан? — шепнула Дикоросла до Варти, поки Ружичка з Адом допомагала Тайфунові дійти до ванної, а Ромашка почала визбирувати уламки скла. — Чого це вони від тебе не очікували?
— Біс їх знає, — відповіла Варта відверто.
Варіантів небагато: або ж Моль якось пригадав, що бачив її зі Златаном, і розпатякав усім, що, бачте, Варта Тарновецька тусується зі світлим, який бився проти Аллі; або ж хтось бачив її з Еверестом, коли той урятував її від нападу? І придумав щось для повноти картини. Або ж...
— Дідько... — прошипіла дівчина, розуміючи, що при достатньому бажанні та при тій напрузі, яка зараз панує у місті, дуже легко знайти причини звинуватити її в чомусь.
— Я пас. Я їду в гори, — Дикоросла осміхнулася стомлено. — А Моль, здається, дахом їде.
— Здається, — погодилась Варта. Її телефон завібрував.
«Падлюка» висвітлювалося на екрані. Дівчина вирішила, що назве його саме так, щоб у випадку, якщо хтось ненароком побачить її мобільний, він не здогадався про особу Златана.
Чаклунка вислизнула на балкон і прошепотіла у слухавку:
— Зараз зовсім невдалий час для розмови...
— Я бачив, як ваші алхіміки здиміли щойно, — реготнув чех. — Спускайся. Чекаю внизу в сусідньому під’їзді.
— Я потрібна тут.
— Ні, не потрібна.
Звичний безапеляційний тон Златана, певного у власній правоті. Варта замислилась, чи не володіє падлючий чех ще й умінням навіювати бажане на додачу до інших непересічних талантів. Проте зараз він таки мав рацію: про точку вже відомо, ім’я жертви для потенційного обміну темні дізналися, хоча й таким неприємним шляхом.
— Дік, мені треба піти, — чаклунка смикнула подругу.
— Овва! То тепер я без тебе маю давати раду цим психам?
— Я впевнена у твоїх силах, — осміхнулась вона.
— Та я у твоїх теж. Тільки будь обережною, — відьма наблизилась і зашепотіла просто у вухо: — Здається мені, твоє везіння зі знаходженням міток викликає занадто багато інтересу...
Варта кивнула й пішла геть, поки не повернувся Тайфун.
— Усе так погано, що ти навіть не кидаєшся злісними коментарями? — спитав Златан замість вітання.
— Маги посварилися з алхіміками. Сильно. Дуже невчасно. А тобі що треба?
— Треба перевірити дещо. Не мені, а нам обом.
— Нам — і не лише обом, а всім темним — треба знайти світляну жертву і перемогти в цьому турі.