А тоді австрійський суддя Фелікс засвідчив, що все відбулося згідно з правилами, зняв постефекти з Ружички, яка позначила мітку, і залишив їх святкувати здобуття наступного очка.
Дикоросла, яка спочатку дуже поривалася сама зайнятися жертвою, ледь не рвонула геть услід за суддею, щойно все закінчилось.
— Мені так паскудно, я не маю сили сьогодні тусити, — виправдовувалась вона. — Так що погуляйте і за мене!
— Я теж пас, — додала Варта на здивування друзів.
— Та ну вас! — реготнув Тайфун, котрий повернув собі звичний запальний настрій. — Ми ведемо в рахунку, а вам не хочеться відзначити це?
— Відзначимо перемогу, — примирливо відповіла чаклунка. — І я хочу ще трохи прогулятися сама. Уже голова паморочиться від цієї крові, — кивнула вона на прощання, перш ніж піти геть.
Неф ще кинув уїдливий коментар про те, що Варту підмінили, якщо її почала турбувати кров. Але дівчина проігнорувала його.
Насправді вона не хотіла гуляти. Ніяк не реагувала на кров. Навіть спати не хотіла, попри те, що виснаженість останніх днів пролягла синцями в неї під очима. Чаклунка до останнього сподівалася, що варто їй опинитися наодинці — і проклятий чех з’явиться як завжди. Точніше, як завжди за останні кілька днів.
Вона вже шкодувала, що залишила його вчора. Піддалася, коли на неї накотився страх. Не дізналась нічого достеменно. Адже Златан — ким би він не був — не всесильний. Можливо, в той момент він теж потребував допомоги. Можливо, він у небезпеці. Можливо, з ним щось сталося... Але телефон лише вперто повторював, що «абонент знаходиться поза зоною».
Ніч без сновидінь принесла трохи полегшення. Уранці дівчина знову сягнула по телефон — і знову нічого. Вона спробувала зателефонувати, коли одягалась на роботу і зловила дев’ять гудків без відповіді.
— Аґато! До тебе прийшли, — здивований мамин голос вивів Варту з роздумів про те, чи не час уже шукати труп чеха, і вона швидко вибігла на сходи.
— Пошли його в пекло! — гаркнула чаклунка, підозрюючи, що Еверест нині хоче швидкої і болючої смерті від її рук.
— Ну, ви самі чули, — материн голос став вибачливим. — Дівчинка в нас вельми нестримана. Якщо ваша ласка зачекати, то в нас тут такі булочки з родзинками, що ах-ах... Осьо!
Варта сторопіла. Зі світляком мати так не говорила б. А якщо це не світляк...
Вона перестрибнула через п’ять нижніх сходинок, ледь не зіпхнула вазон зі столу і влетіла у вітальню.
— Я теж за тобою скучив. Але якийсь день не бачилися — і вже «пошли його в пекло»? Де твої манери?
— Їй-богу, я придушу тебе цими ж руками, падлюко-о! — Варта простягнула руки вперед, підійшла до Златана і вчепилася в комір його сорочки.
Очі чародія блискотіли радісно. На тілі — ніяких видимих слідів від побоїв чи тортур. Чех устиг вже надгризти булочку. Виглядав цілком вдоволеним.
Дівчина розсміялася від полегшення. Тоді відпустила його. Тоді озирнулась.
— Заспокойся. Усе гаразд, — Златан говорив несподівано м’яко і тихо, наче вся його іронія була лише зовнішнім захистом. Як ті золочені щити, якими він користувався час від часу.
— Сам нагнав на мене страху, нічого не пояснив і ще спокою вимагає! — Варта бухнулася на крісло і теж потягнулась за булочкою.
— Так вимагала ситуація, — ухильно відповів чех. — Але тепер нам треба йти. Збирайся, я почекаю на тебе внизу, біля воріт, — він, як завжди поривисто, попрямував до дверей, не давши Варті нічого розпитати. Вона стрималась від ірраціонального бажання кинутися за ним — здавалось, що Златан зникне, щойно переступить поріг. Проте у дверях він озирнувся, посміхнувся до неї і пішов стежкою вниз.
— Цей прикольний, — мама схвально закивала головою, щойно двері за чехом захряснулися. — Бачу, з початком Гри в тебе побільшало залицяльників.
— Це суто ділові стосунки, мамо, — втомлено відповіла Варта.
— Але кучерики в нього стильні. Як у того канадського прем’єра... А от ніс міг би бути й меншим.
— Дякую, мамо. Я йому передам.
— Але де це ти знайшла його?
Дівчина закотила очі, проте розуміла, що їй не уникнути розпитувань. Тому кинула:
— Та він сам приїхав. Звуть Златаном.
— Балканець? — спохмурніла мати.
— Ніби чех.
— Давно приїхав?
— Та ні... минулого тижня. А що?
— Він підозріло сильний. Я, може, й не експерт, але не раджу довіряти магам, котрі приїздять до Львова на час Гри.
— Знаю-знаю. Бувай, — Варта поклала булочку на тацю і поспішила до дверей. Їй щонайменше хотілося зараз обговорювати підозрілість чеського чаклуна. Надто багато питань і надто мало відповідей, які вона знала.
— Ти чого така радісна? — спитав Златан, коли дівчина спустилась сходами до нього.
— Ми вчора позначили мітку, — повідомила Варта, гасячи радість у голосі, яка насправді була спричинена тим, що він тут — і ще й у порядку. — Ведемо в рахунку.
Чех її ентузіазму не поділяв.
— Ще навіть не середина Гри. Не час розслаблятися.
— Так, але відьми зварили зілля, яке допомагає знаходити місця міток. Приблизно. А що було з тобою?
Златан осміхнувся.
— Нічого хорошого. Пішли...
— Нічого хорошого? І це все? — Варта спинилась біля воріт. — Та позаминулої ночі ти виглядав так, ніби плануєш зіткнутися зі смертю, не менше.
— І до моєї честі, я це пережив, — Златан повернувся до неї і стишив голос. — А тепер краще ти скажи: якого біса тебе понесло вчора до мітки, коли я чітко сказав: не рипайся?
Варта різко втягнула повітря носом.
— Годі говорити зі мною таким тоном.
— Годі ризикувати нашою домовленістю, — відрізав маг.
Чаклунка підійшла до нього впритул, хоча їй і здавалося, що темні Златанові очі здатні пропалити наскрізну діру.
— Не забувай, що я — у Грі, — процідила дівчина крізь зуби. — Твоїми стараннями теж.
Маг скривив губи і схопив її за плече, стиснувши до болю.
— Не забувай, що твоя безпека найважливіша. А тепер пішли.
На одну довгу мить Варті захотілося його вбити.
— Що це значить? — чаклунка довго-довго дивилась на потертий папірець, який показав їй маг.
— Устина Дика, — прочитав він. — Вона ж відьма Дикоросла. Вона ж, наскільки я пригадую, твоя подружка. Наступна жертва.
— Де ти це дістав? — чаклунка, звичайно, підозрювала, що проклятий чех дуже непростий. Але дізнатися ім’я ще однієї жертви...
— Де дістав — вже нема, — він вихопив папірець у неї з пальців і спопелив його одним дотиком, а тоді акуратно здмухнув попіл із пальців. — Це єдине, що мені вдалося знайти...
— Я маю попередити Дикорослу, — спохопилась Варта. — У відьом є зілля, яке дозволяє мітці жертви проявитися вдень. Якщо ми перевіримо це і твоя інформація виявиться правильною, то будемо оберігати Дік як зіницю ока.
— Звучить непогано. Те зілля може стати корисним. Я читав, що його рецепт втратили в часі попередньої Гри...
— Немає нічого такого, що наші відьми не наварили б! — відказала Варта і швидко набрала подругу.
Гудок, два, три...
— Не бере, — здивувалась чаклунка. — Дикоросла завжди на телефоні.
— Навіть у душі? — поцікавився маг іронічно.
— Не знаю, — дівчина вже набирала Ружичку.
На щастя, відьма взяла слухавку після другого гудка.
— Привіт! — видихнула Варта. — А де Дік? Вона Щось ігнорує мене.
— Ой божечки, звідки стільки паніки? — Ружичка розсміялась. — Наша непосидюча Дика з самого ранечку зірвалась в гори. Казала, бабка Рутмера щось від неї хоче. Обіцяла за день-два повернутися, аби ніц цікавого не пропустити. А тобі горить? Якщо тре якусь настоянку, ти тільки скажи! Шабащ тобі зготує. Заходь до нас, ти вчора таку гулянку пропустила!