Молібден відвідував її, і, здається, шок після програшу на дуелі нарешті почав його покидати. Принаймні брат Аллі тепер виправдовувався тим, що на нього «щось найшло». І він вирішив за краще заховати Дикорослу від усіх. Відьма скаржилася й на свою дурну голову та довгий язик — мовляв, у неї й на думці не було, у що виллється її зізнання Молібденові. Варта спробувала пожартувати щодо того, яка глибока між ними довіра: он навіть їй, найближчій подрузі, не сказала про свою мітку, а вже якомусь білявому алхімікові — то не змогла стриматися! Проте Моль жарту не оцінив. Він усе нашорошувався, коли Варта заходила в палату і, здається, очікував, що з-за її спини вийдуть разом Златан і Люцем.
До Дикорослої натомість заходив Мілен, світляцький цілитель. І трохи підрихтував її рани своєю силою. Відьма розповіла про це неохоче. Вона була певна, що світляк приходив лише, щоби залишити десь в її палаті маячки. Але Варта добросовісно пошукала і не знайшла жодного.
Златан знову зник.
Чаклунка була певна, що до цього причетний його дід. Проте знаючи чеського мага, дівчина вірила, що він знайде спосіб вирватися з-під влади старшого Богуміна. Тим часом Еверест завів собі паскудну звичку щоранку ходити з нею на роботу. Варта спочатку бісилася, а потім махнула рукою. Тепер дорогою вона розважалась тим, що починала висмоктувати енергію з людей-перехожих, а світляк хмурив свої світлі брови і зі стражденним виразом на обличчі кидався обтинати її павутинку.
На щастя, через три дні Златан повернувся.
— Минулого разу ти більше тішилася моїй появі, — зауважив він зі звичною усмішкою-лезом, коли зустрів Варту біля кав’ярні після закінчення її зміни.
— Минулого разу я думала, що ти в смертельній небезпеці, — кинула вона, приховуючи свою справжню радість.
— Ну, я досі в ній, — кинув маг недбало. — Од від старого ледь вирвався. Якби я не мав обов’язків у ролі спостерігача, він спробував би замкнути мене в готелі до самого кінця Гри. От тільки і в мене є аргумент проти нього — ота ваша зустріч у музеї. А йому не дуже хочеться розбиратися з Конгломератом за порушення правил...
— Ти ж не будеш здавати власного діда. Міг би залишити в готелі свою тінь і втекти...
— Моя тінь зайнята іншим. А мій дід завиграшки відрізнить її від справжнього мене. Дякую за пораду, — їдко відказав маг. — Пішли. Корисної інформації в мене немає, але натомість може з’явитися допомога.
— Стій, — Варта вирішила поцікавитись тим, що її досі муляло. — Мені одна деталь не дає спокою. На початку Гри ти казав, що обрав мене, бо я єдина жертва, про яку тобі відомо. Але потім дізнався про Дикорослу. І думаю, не лише про неї. Чому ж не обрав когось ще? Для певності?
— Не люблю розпорошуватися, — відповів Златан, не кліпнувши навіть. — Це правда. Найперше я дізнався про тебе. Зазнайомився з тобою. І пообіцяв захист. Отож, буде паскудно кинути все отак на півдорозі. Та й тепер я відчуваю на собі трохи відповідальності за те, аби твоя голова дотягнула до кінця Гри в цілісному стані. А ти виявилась приємнішою, ніж я думав до нашого знайомства.
— До знайомства — це ж коли? — здивувалась Варта. — Ще скажи, що шпигував за мною!
— А як скажу, то що? — зіронізував маг, проте виправився негайно. — Боги, не дивись на мене так страшно! Це жарт. Жарт такий. Я вперше приїхав до Львова за два дні до початку Гри. Але суд має досьє всіх повнолітніх чародіїв, тож я мав змогу пробігти їх очима. І мушу зазначити, твоє фото там — уособлення зла, дуже нехороша темна! А тепер підеш зі мною чи будеш ще чекати, поки нас хтось помітить і вкотре почне приписувати тобі стосунки зі світляками?
— А не треба було виставляти себе світлим спочатку, — огризнулася дівчина.
— Та ну! Це ж корисно. Я міг дізнаватися від них речі, які нам допомагали. І, — маг сяйнув посмішкою, — мені вдалося побачити твою силу у всій красі. Навряд чи ти напала б на мене з тим же ентузіазмом, якби я одразу відкрився.
— Ти піддався мені, — скисла дівчина, пригадуючи дуель на Цитаделі.
— Не сильно. Тоді я не мав на меті перемогу, тільки розвідку, — стенув плечима Златан. — І перемогу темних. Адже алхімея Аллі — важливий гравець, а той Люцем мені нітрохи не сподобався все одно. До речі, біляка відсторонили від Гри на два тури — маємо трохи спокою.
— Добре. Отож... ми сьогодні шукатимемо когось чи щось? — Варта опустила погляд на кросівки на своїх ногах. — Я готова до всього!
— Чудово. Тоді почнемо з простого: треба взяти відьомське зілля, котре проявляє мітки вдень.
— Маєш кандидата на жертву? — поцікавилась чаклунка. Вона зиркнула через плече: чи не стовбичить десь Еверест у вікні кав’ярні? Проте світляцької голови не було видно.
— Я маю тебе, — Златан клацнув пальцями, і його усмішка стала геть зловісною. — Тебе і крутий задум. Світляки, мабуть, вже знають, де точка. Утім, вони все одно будуть в шоці.
— Дивись, щоби ти сам потім в шоці не був... якщо твій старий узнає, — бадьоро відказала чаклунка, проте в душі вона тихо сподівалась, що ідея чеха не надто травматична.
— Наступного разу сам будеш реалізовувати свій крутий задум, — процідила крізь зуби Варта, роздивляючись вінок сяючого візерунку, який загорівся вище ліктя на її лівій руці.
Знак жертви. Красиве, але й моторошне видовисько. Візерунок здавався живим, і його тонкі нитки пульсували під шкірою, озиваючись свербінням.
Златан теж вдоволено роздивився результат.
— Як справжній! — він клацнув язиком. — Точніше, він і є справжній. Точніше, стане таким за кілька днів максимум.
— Прикуси язика, базікало, — відповіла дівчина і швидко натягнула накидку з довгими рукавами. Попри спеку, не хотілося «світити» знаком. На щастя, крізь цупку тканину його блиск не пробивався. Принаймні, поки палило сонце.
Варта без проблем отримала у відьом зілля, котре проявляло мітки. Вони попередили, що дія триває не більше трьох годин. Проте Златана це влаштовувало.
А от чаклунка почувалася так, наче її з ніг до голови облили неоново-салатовою фарбою і тепер кожен перехожий коситься в її бік. А кожен другий перехожий — світляк. Звичайно, це було не так. Але задум чеха, котрий спочатку виглядав доволі таки непоганим, зараз перестав їй подобатися взагалі. Особливо, враховуючи, що надто велика частина цього плану спиралася на світлих, з якими Златан ще формально співпрацював. Але хтозна, чи не дізналися і з їхнього боку про те, що химерний ексцентричний чех, який зацікавив Люцема своїми силами, насправді грає на іншому боці?
— Скажи мені, що ти продумав план дій на випадок, якщо вони захочуть мене вбити, — Варта вирішила ставити питання руба, поки ще могла ставити питання взагалі.
— Я сам їх вб’ю.
— Ти ж наче проти насильства.
— Тому цей план використаємо у найгіршому випадку. Про всі інші можеш не турбуватися. Твоє завдання яке? — Златан схопив її за передпліччя саме там, де горів знак — тепер Варта відчувала його легким теплом й поколюванням.
— Вдавати, що я жертва, — пробурмотіла вона понуро. — І не рипатися.
— Яка розумна нехороша темна!
Дівчина не стрималась і шпикнула мага павутинкою. Златан розсміявся у відповідь. Вони почали свою гру, щойно посутеніло.
Навіть вдавати жертву Варті не сподобалося. Проте, на щастя, чех погодився відкинути варіант з погонею по місту — надто багато невідомих, надто багато можливих втручань. Тож «піймав» її сам Златан. Так було задумано.
Він привів Варту до зборища світлих, про яке дізнався напередодні у Люсент. На відміну від Молібдена, на світлячку чехова магія подіяла чудово. Вона й досі вважала його помічником, а може, й кимось більшим для себе — цього Варта не уточняла.
Цього разу чех перестав усміхатися, наклав на чаклунку міцні пута і задер рукав її накидки. Так, щоби всі світляки побачили, що знак тут.