Оголосили початок.
Алхімік зірвався праворуч. На місці, де він щойно стояв, пробігли іскри струму.
Люсент опустила руку, стріпуючи з неї залишки енергії.
— Повільно, — Молібден клацнув пальцями і кресонув двома шматками крейди щось просто в повітрі, ніби хотів отримати іскру. З його боку розтеклися тонкі нитки, які зіткнулися за спиною світлої.
Люсент тільки недбало глянула на замкнене коло й підняла руку вгору, ніби замішувала нею щось у небі.
Нитка атаки Молібдена торкнулася її шкіри і... Варта очікувала, що зараз бризне кров. Що на світлячку накинеться біль. Що сестра Люцема осяде на землю, скована павутиною, якої вона й не намагалась уникнути.
Але тут щось сталося. Щось дивне.
Люсент продовжувала стовбичити з піднятою рукою, обертаючи її та згрібаючи павутину в одне складне плетиво. Нитки атаки не торкалися її або ж не приносили жодної шкоди, а викликали тільки поблажливу посмішку на губах світлячки.
Здивований гомін пробігся колом.
— Та вона використовує свою тінь! Це заборонено! — кинув Тайфун загрозливо і вже почав пробиватися вперед.
— Смію зауважити, шановний пітьмавий, що я ні краплі не тінь, — відповіла йому Люсент спокійно, не розплющуючи примружених очей. — І ви зможете впевнитися в цьому, як тільки я переможу.
Варта перевела погляд на Молібдена. Чому він не нападав? Чому спинився?
— Його що, заціпило? — Дикоросла вчепилася гострими нігтями в руку подруги так, що ледь не проколола їй шкіру. Але схоже, що так і було. Другий заступник і брат Аллі завмер, ніби заморожений. Крейда вислизнула з його пальців. Коли на його голову опустилася закручена атака Люсент, він не зробив ні кроку, щоб її уникнути, ні руху, щоб захиститися.
Крові не було.
Молібден просто повалився обличчям на землю і не підводився довгі півхвилини. Обидві сторони очікували в тиші. Напруга зависла в повітрі. Врешті спостерігачі визнали програш заступника Аллі. Дикоросла гукнула щось скрипучим голосом до своїх відьом, і вони всі кинулися до алхіміка. Тайфун і Ферум допомогли винести непритомного Молібдена з кола.
Він програв.
Один-один.
Варта розуміла, що настав її час. Що зараз найвідповідальніший момент. Що необхідно хоч зубами, але видерти перемогу.
Бо інакше — у фіналі — зійдуться Аллі й Люцем. І ніхто не заборонить їм битися на смерть.
Але всі ці думки звучали дуже глибоко всередині. А на поверхні билась інша думка: вона вже бачила це. Магія, що відмежовує атаки і паралізує суперника. Магія, якої ніхто не повинен мати у своїх руках, і все ж...
«...Якщо ти відмовишся співпрацювати, я вб’ю тебе...»
— ... і Варта з боку Алхімеї! — оголосив спостерігач.
Руки друзів одразу виштовхнули її уперед. Чаклунка кілька разів міцно стиснула кулаки, щоб оживити приплив крові до замерзлих пальців, і звела погляд на свого суперника.
— Трясця... — мимоволі зірвалося з її вуст.
— Цікаво ж ти бажаєш удачі, — хмикнув хлопець зі сну, закладаючи неслухняні кучеряві патли за вуха. — Ну, що ж, і тобі не вмерти, дуже нехороша темна.
Варта скинула із себе заціпеніння.
Хлопець зі сну осміхався хижо. Якогось біса він тут. Він — її суперник. Ким би цей виродок не був, головне — перемогти. Усе інше потім.
— Якщо після битви підеш зі мною, я тобі піддамся, — прошепотів він, наблизившись до неї на надто небезпечну відстань.
— Не сподівайся, — Варта скористалася цією нахабною близькістю і схопила суперника за барки.
Вона дала собі мить, щоб зануритися в темряву. І тут же хвилювання розчинилося.
«Ти знаєш, що робити, Вартова», — шепнув внутрішній голос.
«Увімкнути біль», — відповіла Варта, відчуваючи, як клекоче плетиво павутини, перетікаючи з її рук просто під шкіру суперника. Так найкраще. Найдієвіше. Прямий контакт, який змусить світляка пошкодувати про кожне-кожнісіньке слово...
Секунда. Друга. Третя...
«Вимкнути біль», — наказала чаклунка і, увімкнувши підсилення, відштовхнула мага. Проклятий світляк вже не осміхався. Він вилетів із кола саме на порожньому місці стику між світлими й темними і тарахнувся спиною об плетену загорожу архівної вежі. Самотній ліхтарик над воротами захитався неспокійно і блимнув.
— Варта! Розтрощи його! — промайнув позаду крик Дикорослої.
Суперник зводився на ноги важко. Чекати — втрачати час.
Дівчина теж вистрибнула з кола. Павутина вогняного закляття обійняла її руки.
Маг зник.
Чаклунка кинула кругову атаку, очікуючи нападу зі спини.
Земля під її ногами здригнулася. Вона втратила рівновагу і впала. Підхопилась негайно.
Праву руку в багнюці розітнув уламок скла. Вогонь погас, притлумлений її болем.
«Сконцентруйся!»
Зверху спускалося сітчасте плетиво павутини. Хитромудра атака.
Варта метнулась назад. Павутина суперника черкнула її накидку і обсмалила.
Дівчина повернулась назад у коло. Незнайомець спробував одразу затиснути її випадами з обох боків.
Вона присіла й уникнула їх. Але кучерявий нахаба смикнув павутинки на себе — і земля знову здригнулася.
Сильний. Меткий.
Варта підвелась повільніше, ніж хотіла. Вона кинула смугу шоку поперед себе, хоча вже відчувала запаморочення.
Нахаба виріс поруч. Ліва рука прийняла його атаку і спалахнула болем. Крові не було. Але Варті здавалось, що хтось викручує їй кістки, перетираючи їх у порох.
Ілюзорний біль.
Вона зойкнула і відсахнулась, проте встигла черкнути лінію атаки просто перед носом суперника.
Хвиля відштовхнула світляка назад.
Він приклав руку до чола.
Кров дзебеніла, заливаючи його обличчя.
Підводячись, світляк хитався. Його рука шукала опору, якої в колі не було.
Варта почувалася певніше. Ще атака. Павутинка швидко виросла з пораненої руки. Пульсуючи в такт з її уривчастим диханням, вона метнулась до суперника і шокувала його таки слабким струмом. Сильний їй не підкорявся.
Чаклунка перетнула коло за два кроки і...
«...Якщо ти відмовишся співпрацювати, я вб’ю тебе...»
...зненацька темні очі суперника блиснули іронією крізь пелену крові.
Варта здавила його шию сплетеними павутинами й щосили стисла, примусивши мага застогнати від болю.
Але до моменту, поки нахабний світляк не підняв зранену руку, засвідчуючи свою поразку, чаклунку не покидало відчуття, що він дав їй час на останню атаку. І покірно чекав на неї.
Кілька хвилин після перемоги запам’яталися Варті як суцільний фейєрверк.
Вона не почула, як оголосили кінець. Але знала, який результат. Двоє з трьох заступників Алхімеї перемогли. Отож, фіналу не буде. Отож, Люцем змушений переступити через свою гордість і тепер проситиме вибачення у Аллі. Отож...
— Вартусю! — Дикоросла, від котрої вже пахло ягідною наливкою, налетіла на неї і ледь не збила з ніг, обіймаючи. — Я ні на мить не сумнівалась! Ти йому жодного шансу не залишила, одразу видно — моя школа!
— Молодець! — поплескав її по плечу Тайфун і загрозливо примружив очі. — Я б того світляка взагалі розтер по землі.
— Варто, ми шоковані! — залопотіла віями Ружичка, подружка Дикорослої. — Ти валиш як профі-кілер!
— Так-так! — кинула Ромашка. — Як профі-кілер, якого напоїли кавовим лікером із м’ятною наливкою!
— Спасибі... — усміхнулася Варта до відьом. Вона не була певна, чи остання заувага — це комплімент, чи вона, на думку Роми, виглядала надто недолугою тоді, в колі. Та це вже не грало ні найменшої ролі.
— Дякую, — Молібден, який важко спирався на плече свого брата Ферума, не сказав більше нічого, але Варта прекрасно розуміла його почуття зараз, після такої незрозумілої поразки — ще й на очах у всіх.
Їй кортіло більше розпитати в Моля про його химерну битву з Люсент, проте алхімік заледве стояв на ногах. З перебинтованої голови сочилася кров. Очі хворобливо палали.