— За старих часів, звісно, було легше, — радісно сказав брат Придверник.
— Чого це?
— Йому достатньо було убити дракона.
Склавши руки, Верховний гросмейстер подумки прочитав молитву: якийсь бог — немає значення, який, — все-таки зглянувся. Він недарма покладався на цих людей. Рано чи пізно їхні вбогі клепки все-таки сходилися так, як треба.
— Дуже цікава думка! — він аж відчув трепет.
— Нічого не вийде, — вперто заявив брат Дозорець. — Великих драконів не лишилося.
— Хтозна, — сказав Верховний гросмейстер і хруснув пальцями.
— Я правильно розчув? — перепитав брат Дозорець.
— Я сказав «хтозна». Може, й лишилися.
Із балахонових надрищ брата Дозорця пролунав нервовий смішок.
— Що, справжні? Крилаті, вкриті грубою лускою?
— Так.
— І дихають, мов пічка?
— Так.
— І мають ці гострі штуки на лапах?
— Пазури? Так, досхочу пазурів.
— Що означає «досхочу»?
— Я гадав, що це очевидно, брате Дозорцю. Якщо хочете драконів, матимете драконів. Можете доправити дракона сюди. До міста. Просто зараз.
— Хто, я?
— Ви всі. Тобто ми, — сказав Верховний гросмейстер.
— Мені здається, що ця ідея не дуже… — невпевнено почав брат Дозорець.
— І він виконуватиме будь-які ваші накази.
Ці слова одразу переломили їхній спротив. Об’єднали їх. Впали перед їхніми дрібними слизькими мізками, наче м’ясо у вольєрі серед бездомних псів.
— Повторіть, — повільно промовив брат Тинькар.
— Дракона можна контролювати. Він робитиме, що захочете.
— Невже? Справжній дракон?
Верховний гросмейстер закотив очі: під каптуром ніхто не бачив його обличчя.
— Так, справжній. Не якийсь приручений болотяний дракончик, а чистокровна дика особина.
— А я собі гадав, що вони цей… ну… мафи.
— Вони були міфами і водночас реальністю, — голосно промовив Верховний гросмейстер, нахилившись вперед. — Хвиля і частинка водночас.
— Щось я заплутався, — сказав брат Тинькар.
— Тоді я покажу. Книгу, будь ласка, брате Загребуне. Дякую. Браття, я маю розповісти вам, що коли був у науці в Таємних майстрів-анахоретів…
— Де ви були, Верховний гросмейстере? — перепитав брат Тинькар.
— Чому ти не слухаєш? Ти ніколи не слухаєш! Він казав, що був у Таємних майстрів! — пояснив брат Дозорець. — Ну, знаєш, це такі шановані мудреці. Живуть на якійсь горі і таємно смикають за всі мотузки. Вони передали йому свою мудрість і всяке таке. Можуть ходити по вогнищах. Він нам ще минулого тижня казав. І зараз він вчитиме нас, правда, Верховний гросмейстере? — улесливо запитав він.
— А, Таємні майстри, — сказав брат Тинькар. — Вибачте. Каптури, містика, я пам’ятаю. Вибачте. Це таємниця.
«Коли я управлятиму містом, цей балаган закінчиться, — сказав собі Верховний гросмейстер. — Я організую нове таємне товариство і візьму туди метких і розумних людей. Але, звісно, не занадто розумних. І ми розіб’ємо кригу тиранії, і настане епоха просвітлення, братерства та гуманізму, і Анк-Морпорк перетвориться на Утопію, а такі, як брат Тинькар, горітимуть у повільному вогні, якщо моє слово щось важитиме — а так і буде. І про його фіглянок не забудемо».[2]
— Отже, коли я був у науці в Таємних майстрів… — знову почав він.
— Вам тоді наказали ходити по рисовому папері, — жваво підхопив брат Дозорець. — Мені здавалося, що це страх як складно. У мене цими папірцями вистелені коробки для мигдалевого печива. Насмикав я собі того паперу, і що ви думаєте — я спокійнісінько можу ходити по них! Якщо вступити до правильного таємного товариства, відкриваються неймовірні здібності!
«Коли брат Тинькар смажитиметься на вогні, він матиме сусіда», — подумав Верховний гросмейстер.
— Нас всіх надихають твої кроки на шляху просвітлення, брате Дозорцю, — промовив він вголос. — Але дозвольте мені продовжити. Поміж багатьох таємниць….
— …із самого Серця Буття, — доброзичливо підказав брат Дозорець.
— …із самого Серця Буття, як зазначив брат Дозорець, я дізнався, зокрема, де зараз дракони. Думка, що вони нібито вимерли, не відповідає дійсності. Вони просто знайшли собі нову еволюційну нішу. І їх можна звідти викликати. У цій книжці, — і він урочисто підняв її вгору, — надано докладні інструкції.
— У простій собі книжці? — перепитав брат Тинькар
— Це не проста книжка, а єдина в своєму роді. Я багато років шукав її. Праця Трубала де Малахіта, видатного дослідника драконства. Оригінальний рукопис. Де Малахіт міг викликати драконів будь-якого розміру — і ви так само зможете.
2
Згідно «Словника слів, від яких смачно очам», фіглянок — це «невеликий кондитерський виріб зі скоринкою, який містить родзинки». Цей словник надзвичайно прислужився Верховному гросмейстерові, коли він складав присягу товариства, адже там він знайшов слова «опинка» («фартух, який вдягають деякі годинникарі»), «бігунець» («тиха сіро-брунатна пташка сімейства…») і «витяжні» («гра, що вимагає вправності, спритності і використання черепах»).