Миттю впало сто важких, ніби з каменю витесаних щелеп.
— Та гляньте ж на себе! — повторив Морква, хитаючи головою. — Згадайте своїх нещасних, сивобородих старих матінок, які знемагають від важкої праці на рудниках! У них серце болить за синків! Що вони сказали б, якби зараз побачили вас? Матусі, які навчили вас вправлятися з кайлом…
До ошелешеного і переляканого Ноббі, що вкляк біля дверей, звідусіль долинали придушені ридання. Ґноми дедалі гучніше прочищали носи.
— Мабуть, вони зараз думають, що ви собі спокійно граєте в доміно абощо… — продовжив Морква.
Найближчий ґном у шоломі, оздобленому шестидюймовими шпичаками, тихо заплакав. Сльози скрапували у пиво.
— І я впевнений, що вони дуже давно не мають від вас звісточки, хоч ви й обіцяли писати щотижня…
Ноббі неуважно вийняв засалену хустку і передав ґномові, який, здригаючись від ридань, прихилився до стіни.
— Що ж, — добродушно сказав Морква. — Не хочу на вас тиснути, але відтепер я щовечора приходитиму сюди і сподіваюся бачити пристойну ґномську поведінку. Я розумію, як воно, жити далеко від дому, але такі речі неприйнятні, — він торкнувся шолома. — Ґ’грук, т’ук.[9]
Широко всміхнувшись їм і зігнувшись навпіл, Морква виліз із кнайпи. Коли він опинився надворі, Ноббі поплескав його по плечі.
— Навіть не думай знову щось таке утнути, — злісно кинув він. — Ти у Міській сторожі! Щоб я більше не чув цієї балаканини про закони!
— Це дуже важливо, — серйозно відповів Морква, поспішаючи за Ноббі, який скрадався провулком.
— Важливіше, щоб тебе не порубали на кавалки. Ґномські кнайпи! Синку, якщо маєш клепку, заходь сюди і тримай язика на припоні.
Морква поглянув на будівлю, до якої вони підійшли. Вона стояла трохи віддалік від вуличної грязюки. Зсередини долинали звуки бучної пиятики. Над дверима висіла покоцана вивіска, на якій був намальований барабан.
— Таверна? — задумливо спитав Морква. — Відчинена о цій порі?
— Чом би й ні, — сказав Ноббі, штовхаючи двері. — Саме те, що треба. «Латаний барабан».
— Тут теж алкоголь? — уточнив Морква, швидко гортаючи сторінки книжки.
— Сподіваюся, що так, — сказав Ноббі. — Він кивнув тролю, який працював у «Барабані» витурайлом[10]. — Добривечір, Щебеню. Я тут показую новачкові, що й до чого.
Троль щось рикнув і махнув потрісканою рукою.
Інтер’єр «Латаного барабана» уже став легендою. Цей заклад прославився як найсумнівніший в усьому Дискосвіті. Він був такою визначною пам’яткою Анк-Морпорка, що після неуникного косметичного ремонту новий власник мусив кілька днів відтворювати оригінальну патину бруду, кіптяви та інших, набагато загадковіших субстанцій. Крім того, довелося імпортувати кілька тонн зогнилого очерету, щоб вистелити підлогу. Тут, як завжди, сиділа компанія героїв, найманих убивць, торговців, зухвальців і злочинців. Лише під мікроскопом можна було б їх розрізнити. Під стелею пасмами вився густий дим — мабуть, боявся торкнутися стін.
Коли увійшли двоє вартових, розмова трохи стихла, а потім знову здійнявся галас. Двійко підозрілих з вигляду друзяк помахали Ноббі.
А той помітив, що Морква знайшов собі справу.
— Що там у тебе? — запитав капрал. — Про матусь не розводься тут, гаразд?
— Я нотатки роблю, — похмуро сказав Морква. — У нотатнику.
— Те, що треба, — сказав Ноббі. — Тобі тут сподобається. Я завжди тут вечеряю.
— «Протизаконний» — разом чи окремо? — і Морква перекинув сторінку. — Ви б як написали?
— Я б такого не написав, — відповів Ноббі, розштовхуючи відвідувачів. До його душі завітала рідкісна гостя — щедрість. — Що питимеш?
— Гадаю, пити зараз недоречно. Та й взагалі міцний алкоголь підступний.
І тут Морква відчув, що в потилицю йому уважно дивляться. Озирнувшись, він побачив тихого і сумирного велетня-орангутана, який сидів за барною стійкою з кухлем пива і мискою арахісу.
Орангутан дружньо підняв келих, а потім шумно сьорбнув пива, скрутивши нижню губу трубочкою. Звук був такий, наче спускали воду в каналі.
Морква підштовхув Ноббі ліктем.
— Тут мав…
— Не кажи цього! — квапливо перервав Ноббі. — Не вимовляй цього слова! Це бібліотекар. Він працює в Академії. Завжди приходить сюди вихилити кухлик на ніч.
— А люди не заперечують?
— Чого б вони заперечували? — перепитав Ноббі. — Він за свою випивку завжди платить, як і всі тут.
Морква знову озирнувся на орангутана. В голові юрмилося безліч запитань. Наприклад: де цей відвідувач носить гроші? Бібліотекар неправильно зрозумів цей уважний погляд і люб’язно підштовхнув до Моркви миску з арахісом.
Вартовий випростався у весь свій чималий зріст і розгорнув нотатник. Недарма він сьогодні цілий день читав «Закони і постанови».
— Хто утримувач, власник, орендатор чи хазяїн цього приміщення? — запитав він у Ноббі.
— Шо-шо? — не зрозумів коротун. — Утримувач? По-моєму, сьогодні тут Чарлі наглядає за порядком. А що?
Він тицьнув пальцем у дебелого кремезного чолов’ягу з посіченим шрамами обличчям. Той на мить відірвався від свого заняття — він саме намагався мокрою ганчіркою рівніше розмазати бруд по склянках — і по-змовницьки підморгнув Моркві.
— Чарлі, це Морква, — сказав Ноббі. — Він вчащає до Розі Долоні.
— Невже щовечора? — здивувався Чарлі.
— Якщо ви тут за старшого, мушу повідомити про ваш арешт, — речитативом проказав він.
— Про яку це ти решту, друже? — перепитав Чарлі, далі протираючи склянки.
— Арешт, — повторив Морква. — За обвинуваченням у тому, що ви 1) (i) («один-і з крапкою») у період 18 хрюпня у закладі під назвою «Латаний барабан» на Філігранній вулиці а) продавали алкогольні напої або б) сприяли продажу алкогольних напоїв після 12 (дванадцятої) години ночі, що суперечить положенням Акту про пивниці (Акту про години роботи пивниць) від 1678 року, а також 1) (ii) у період 18 хрюпня у закладі під назвою «Латаний барабан» на Філігранній вулиці ви продавали алкогольні напої або сприяли продажу алкогольних напоїв у посуді, ємність і розміри якого не відповідають положенням згаданого вище Акту; 2) (i) у період 18 хрюпня у закладі під назвою «Латаний барабан» на Філігранній вулиці ви дозволяли відвідувачам носити вийняту з піхов зброю, довжина якої перевищувала 7 (сім) дюймів, що суперечить третьому розділу згаданого вище Акту, а крім того, 2) (ii) у період 18 хрюпня у закладі під назвою «Латаний барабан» на Філігранній вулиці ви продавали алкогольні напої у приміщенні, яке вочевидь не має ліцензії для продажу та/або споживання таких напоїв, що суперечить третьому розділу згаданого вище Акту.
Запала мертва тиша, а Морква перегорнув іще одну сторінку і продовжив:
— Крім того, зобов’язаний поінформувати вас про свій намір представити правосуддю докази на підтвердження обвинувачень відповідно до Акту про збори у місцях громадського користування (азартні ігри) від 1567 року, Актів про ліцензування закладів (охорону здоров’я) від 1433, 1456, 1463, 1465 і з 1470 до 1690, а також… — Морква скоса глянув на Бібліотекаря, який завжди розумів, коли в нього починалися проблеми. От і цього разу він поквапився допити пиво. —…відповідно до Акту про домашніх та приручених тварин (піклування і догляд) від 1673 року.
Запала тиша. Та рідкісна тиша, коли всі, хто зібрався, затамували подих і чекають, що буде далі.
Чарлі обережно поставив склянку, по якій бездоганно розподілив бруд. Він поглянув на Ноббі. Той щосили намагався вдавати, ніби прийшов сюди сам і анітрохи не пов’язаний з тим, хто стоїть поряд і чомусь вдягнений у таку саму форму.
— Яке ще правосуддя? — сказав Ноббі до Чарлі. — У нас катма правосуддя, — й перелякано знизав плечима.
— Це новачок? — запитав Чарлі.
— Спокійно, спокійно, — втрутився Морква.
— Тут нічого особистого, — пояснив Чарлі, звертаючись до Ноббі. — Просто… Цей-во. Днями тут до нас чаклун заходив і говорив про це. Така собі освітня штукенція, розумієш? — він на мить замислився. — Криве научування. Так. Це криве научування. Щебеню, тягни сюди свій закам’янілий зад.