Він швидко прошкутильгав повз боковий прохід, завернув за ріг і, на мить втративши орієнтацію у просторі, потрапив у вимір, який люди, не знаючи нічого кращого, вважають нормальним.
Він відчув сильний жар, його хутро нашорошилося — поступово вивільнялася темпоральна енергія.
Він був у темряві.
Простягнув руку і помацав вигини книжок поблизу. Аа. Тепер він знав, де був.
Він був удома. Він був удома тиждень тому.
Було важливо не лишти по собі слідів. Та це не було проблемою. Він видерся на найближчу книжкову шафу і поспішив кудись під світлом зірок, що линуло з купола.
Люпін Вонс відвів погляд від стосів паперів на столі, його очі почервоніли від утоми. У місті ніхто нічого не знав про коронації. І він мусив усе залагодити самотужки. А зробити треба було чимало, він це знав.
— Так? — сказав він різко.
— До вас капітан Ваймз, — відповів секретар.
— Ваймз із Варти?
— Так, сер. Каже, що справа надзвичайно важлива.
Вонс поглянув на список справ, що також були надзвичайно важливими. По-перше, королівська коронація. Ієрархи п’ятдесяти трьох релігій зголосилися на цю почесну місію. Буде ще та сутичка. По-друге, королівські коштовності. Чи радше те, що вони не були коштовностями корони. Коштовності корони зникли за часів попередніх поколінь. Ювелір з вулиці Вправних ремісників з усіх сил намагався встигнути витворити щось зі скла і позолоти.
Ваймз міг зачекати.
— Скажіть йому, нехай приходить в інший день, — відказав Вонс.
— Тішимося, що ви нас приймаєте, — сказав Ваймз, з’являючись на порозі.
Вонс пильно подивився на нього.
— Коли ви вже тут… — почав він.
Ваймз кинув свій шолом на стіл, що, на думку секретаря, було вкрай неввічливо, і сів.
— Прошу сідати, — мовив Вонс.
— Ви вже снідали? — запитав Ваймз.
— Не певен… — почав було Вонс.
— Не турбуйтеся, — бадьоро сказав Ваймз. — Констебль Морква піде на кухню і пошукає щось. Цей дядько нехай покаже, де кухня.
Коли вони пішли, Вонс перехилився через купи паперів на столі.
— Сподіваюсь, у вас вагомі причини… — мовив він.
— Дракон повернувся, — сказав Ваймз.
Якусь хвильку Вонс на нього витріщався. А Ваймз витріщався у відповідь.
Вонсові відчуття повернулися з якихось кутків, в які вони відскочили.
— Ви ж напідпитку, правда? — запитав він.
— Ні. Дракон повернувся.
— Послухайте… — почав Вонс.
— Я його бачив, — твердо сказав Ваймз.
— Дракон? Ви впевнені?
Ваймз перехилився через стіл.
— Ні! Я, мабуть, жахливо помилився! — заверещав Ваймз. — То було щось геть інше із велетенськими кігтями, величезними шкіряними крилами і гарячим вогненним подихом! Є ж ще ціла купа подібних істот!
— Але ми усі бачили, що дракона убили!
— Я не знаю, що ми бачили! — сказав Ваймз. — Але знаю, що бачив я!
Він відхилився назад, його трясло. Раптом відчув шалену втому.
— Так чи інакше, — сказав він уже нормальним голосом. — Він спалив будинок на Мийній вулиці. Як і інші.
— Хтось врятувався?
Ваймз обхопив голову руками. Він подумав про те, коли він востаннє спав, ідеться про нормальний сон, ну знаєте, з простирадлами. Чи їв, наприклад. Це було вчора ввечері чи позавчора? І взагалі, якщо вдуматися, він спав у цьому житті чи ні? Не схоже на те. Руки Морфея засукали рукави й подавали його мозку правильні імпульси, та Ваймз пручався. «Хтось врятувався…»
— Хто хтось? — запитав він.
— Люди в будинку, звісно, — сказав Вонс. — Гадаю, що в будинку були люди. Вночі, я хочу сказати.
— А? А. Так. Це не був звичний будинок. Я думаю, це було щось на зразок штабу таємного товариства, — вів далі Ваймз. У голові у нього щось клацнуло, але він був надто втомлений, щоб з’ясовувати, що саме.
— Маєте на увазі магію?
— Не знаю, — відповів Ваймз. — Може бути. Хлопці в мантіях.
«Зараз він скаже мені, що я перевтомився, — подумав Ваймз. — І матиме рацію».
— Слухайте, — доброзичливо сказав Вонс. — Люди, які бабраються в магії і не вміють її контролювати, вони можуть підірвати себе і…
— Підірвати себе?
— А у вас були шалені дні, еге ж? — м’яко вів далі Вонс. — Якби мене збив із ніг дракон, а потім мало не спалив заживо, гадаю, мені б весь час марилися дракони.
Ваймз витріщався на нього із роззявленим ротом. Він не міг дібрати слів. Усі ці дні він тримався, наче всередині був пружний і еластичний вузол, та зараз він цілком ослаб.
— А ви не думаєте, що перевтомилися? — запитав Вонс.
«Ах, — подумав Ваймз. — Хороший жарт».
І повалився вперед.
Бібліотекар обережно нахилився над книжковою шафою і простягнув руку.
Ось вона.
Його тверді нігті намацали корінець книжки, обережно витягнули її з полички і підняли. Він акуратно присвітив ліхтарем.
Жодного сумніву. «Викликання драконів». Єдиний примірник, перше видання, ледь пожовкле і надзвичайно драконне. Він поставив ліхтар поруч і почав читати першу сторінку.
— Ммм? — сказав Ваймз, прокинувшись.
— Я приніс вам чудове горнятко чаю, капітане, — сказав сержант Колон. — І фіглянок.
Ваймз дивився з нерозумінням.
— Ви спали, — охоче пояснив сержант Колон. — Вас просто вирубило, і Морква приніс вас сюди.
Ваймз роззирнувся, тепер впізнаючи, що він у Ярді, і сказав:
— Ох.
— Ми з Ноббі дещо розслідували, — сказав Колон. — Отой будинок, що розплавився, знаєте? Так-от, там ніхто не живе. Це кімнати, які здають в оренду. Отож ми дізналися, хто їх орендував. Там є сторож, який щоночі виносить стільці і замикає приміщення. Він не знає, як все сталося. Ну ви знаєте, які ті сторожі.
Ноббі відступив трохи назад, чекаючи на овації.
— Чудова робота, — чемно сказав Ваймз, мачаючи фіглянок у чай.
— Його використовували три товариства, — сказав Колон і дістав свій записник. — Анк-Морпоркське товариство шанувальників мистецтва, гм‑гм, Морпоркський клуб народного танцю і пісні та Просвітлене братство ночі, темної, мов чорне дерево.
— А чому «гм-гм»? — запитав Ваймз.
— Ну, знаєте. Витончене мистецтво. Просто чоловіки малюють молодих голих жінок. Отаке всяке, — пояснив поціновувач Колон. — Мені сторож розповів. У деяких з них навіть фарби на пензлях немає, знаєте. Сором який.
«У цьому оголеному місті, мабуть, мільйони історій, — подумав Ваймз. — Але чому мені завжди трапляються саме такі?»
— Коли вони зустрічаються? — спитав він.
— Щопонеділка, о пів на восьму, вхід десять пенсів, — швидко відповів Колон. — А щодо народних танцюристів, то з цим жодних проблем. Пам’ятаєте, вам завжди було цікаво, що капрал Ноббс поробляє у свої вільні вечори?
Колонове обличчя розпливлося в усмішці від вуха до вуха.
— Ні! — не повірив Ваймз. — Тільки не Ноббі!
— Ага! — сказав Колон, задоволений результатом.
— Що, стрибає собі з дзвіночками і вимахує хустинкою?
— Він каже, що це важливо — зберігати давні народні традиції, — сказав Колон.
— Ноббі? Пан Заціди-сталевим-носаком-у-пах, Я-просто-перевіряв-клямку-і-вона-сама-відчинилася?
— Так, дивний старий світ, еге ж? Він дуже цього соромиться.
— Ну треба ж, — сказав Ваймз.
— Таке завжди виявиться, та ніколи не знаєш, як саме. Хай там як, сторож сказав, що Просвітлене братство постійно лишає по собі безлад. Видряпані крейдою позначки на підлозі, казав він. І ніколи не ставлять стільці на місце і не миють чайник. Останнім часом вони збиралися частіше, — додав Колон. — Минулого тижня малювальники голих жінок були змушені зустрічатися деінде.
— Що ти зробив з нашим підозрюваним? — запитав Ваймз.