— Як це заарештував? Ти ж не маєш на увазі те, про що я думаю, чи маєш?
— Все можливо, сер, — невпевнено відповів Колон. — Все можливо. Я бачив, як він стояв там, серед уламків, схопив його за крило та промовив: «Ти попався, друзяко», — сер. І самому не віриться, сер. Сер, справа в тому, що…
— У чому ж?
Сержант знову переминався з ноги на ногу.
— Пам’ятаєте, як ви казали, що в’язнів принижувати не можна, сер…
Морква розмахував перед натовпом важелезною дерев’яною балкою і відганяв людей від дракона: отримавши стусана такою штукою, уже не хотілося нікого вбивати.
— А тепер — слухайте, — сказав Морква, тягнучи балку і притримуючи свій шолом. — Давайте так, щоб мені не доводилося повторювати двічі, домовились?
Ваймз пробивався крізь щільний натовп і дивився на незграбну постать, що стояла на пагорбі з уламків і дракона. Морква повільно обертався на всі боки, тримаючи в руках балку, немов посох. Його погляд можна було порівняти з прожектором маяка. Куди б не світив — усюди люди опускали зброю і ніяковіли.
— Застерігаю вас, — ніяк не змовкав Морква, — що напад на офіцера при виконанні його службових обов’язків — це серйозний злочин. І наступного, хто кине хоч ще один камінь, я так віддухопелю, що мати рідна не впізнає.
У цю ж секунду йому в потилицю, яку, звісно, закривав шолом, прилетів наступний камінь. Посипався шквал насмішок.
— Пусти нас до нього!
— Так, пропусти!
— Ще бракувало, щоб нами варта командувала!
— Quis custodiet custard?[24]
— Ага, скажи йому!
Ваймз притягнув сержанта за бари.
— Йди і знайди нам мотузку. Багато. І найтовстішу. Думаю, що зв’яжемо йому крила і, певне, ротяку затиснемо так, щоб вогнем не плювався.
Колон витріщився на нього.
— Сер, ви серйозно? Ми що, справді його заарештуємо?
— Виконуй!
«Та ж його вже заарештували, — думав він, проштовхуючись крізь натовп. — Як на мене, ліпше, щоб воно втопилося в морі, але ж його заарештували, тому тепер або затримувати, або відпускати».
Він відчував, як юрба змушує його прощатися зі своїми сентиментами до цього клятого дракона. А що з ним зробити? Віддати його під суд, а потім виконати вирок. А, не вбивати. Так чинять герої в диких місцинах. У місті навіть думати про таке — зась. Або можна, але якщо збираєтеся так вчинити, то не забувайте, що спалите тут усе до останнього камінчика, та результату це не дасть — він виживе. Доведеться зробити… як книжка пише.
Саме так. Все інше ми уже спробували. А тепер спробуємо діяти як книжка пише.
Так чи інакше, там вгорі є представник міської варти. Нам треба триматися разом. Більше ніхто не заподіє нам шкоди.
Огрядний чолов’яга, що стояв прямісінько перед ним, саме зібрався замахнутися і жбурнути в бік Моркви уламок цегли.
— Жбурнеш цю цеглу, і ти — труп, — сказав Ваймз і взявся далі проштовхуватися крізь натовп, а потенційний жбурляльник провів його здивованим поглядом.
Морква схопився за кийок, даючи усім зрозуміти, що він не жартує, аж раптом до нього піднявся Ваймз.
— О, вітаю, капітане Ваймз, — сказав він, опускаючи кийок. — Дозвольте доповісти, що я заарештував цього…
— Так, я бачу, — сказав Ваймз. — Маєш якісь пропозиції, що нам робити з ним далі?
— Звичайно, сер. Я маю зачитати йому його права, сер, — відповів Морква.
— А окрім цього?
— Не знаю, сер.
Ваймз глянув на ті частини дракона, що ще проглядалися з-під завалу. От як можна отаке вбити? На це, певне, цілий день знадобиться.
Від його нагрудника відбився камінь.
— Хто це зробив?
Голос прозвучав, немов удар батога.
Натовп стишився.
На пагорб видерлася Сибіл Ремкін, її очі палали від люті до натовпу.
— Я повторюю, — сказала вона, — хто це зробив? Якщо зараз же той, хто це зробив, не зізнається, я дуже і дуже сильно розгніваюся! Вам усім має бути соромно!
Люди слухали її дуже уважно. Ті, у кого в руках ще було каміння чи що-небудь інше, кинули те все додолу так, щоб ніхто й не чув.
Легкий вітерець колихав те, що залишилося від її нічної сорочки, а їхня милість леді Ремкін взялася повчати народ.
— Перед вами доблесний капітан Ваймз…
— Людоньки, — тихенько сказав Ваймз і натягнув свого шолома так, щоб не було видно очей.
— …і його безстрашна команда, вони не полінувалися приїхати сьогодні сюди, аби врятувати ваші…
Ваймз вхопив Моркву за руку та повів його до іншого краю пагорба.
— Усе гаразд, капітане? — запитав молодший констебль. — Ви почервоніли.
— Краще не починай, — різко відповів Ваймз. — Досить з мене й тих косих поглядів від Ноббі та сержанта.
На його подив, Морква дружньо постукав його по плечі.
— Я знаю, як це, — сказав він із розумінням. — Була у мене вдома дівчина, Мінті її звали, то її батько…
— Слухай, останній раз пояснюю, немає абсолютно нічого між мною та… — почав Ваймз.
Десь збоку почувся гуркіт. З пагорба зійшла маленька лавина з гіпсу та соломи. Пагорб піднявся і розплющив одне око. Велика чорна залита кров’ю зіниця намагалася на них сфокусуватися.
— Ми, напевно, божеволіємо, — сказав Ваймз.
— О, ні, сер, — мовив Морква. — Прецедентів багато. 1135-го року був випадок, коли курку заарештували за те, що вона кукурікала в Четвер Душевного Пундика. А за часів правління Невротичного лорда Снепкейса було страчено цілу колонію кажанів за постійне порушення комендантської години. Це було 1401-го року. У серпні, здається. То були дні величі закону, — мрійливо мовив Морква. — 1321-го, як вам відомо, маленьку хмаринку засудили за те, що вона закрила сонце у найбільш відповідальний момент церемонії інвеститури Біснуватого Ерла Гарґатського.
— Сподіваюся, що Колон не баритиметься, — Ваймз раптово урвав фразу. Він мав знати. — Що зробили? — перепитав він. — Що зробили із хмаринкою?
— Ерл засудив її до страти шляхом закидання камінням, — відповів Морква. — Наскільки відомо, тоді було вбито тридцять одну людину, — він витяг свого записника і подивився на дракона.
— Думаєте, він нас чує? — запитав він.
— Думаю, що так.
— Тоді — почнімо, — Морква прокашлявся і розвернувся до заваленої рептилії. — На виконання свого обов’язку повідомляю, що проти вас буде відкрито кримінальну справу стосовно наступних правопорушень: пункт один (один) а) 18 хрюпня цього року, у місці, відомому під назвою Любчиковий провулок, що у Затінках, ви незаконно плювалися вогнем, що загрожувало нанесенням громадянам тяжких тілесних ушкоджень, що суперечить статті сьомій закону про Індустріальні Процеси 1508-го року. ТАКОЖ, пункт один (один) б) приблизно 18 хрюпня цього року, у місці, відомому під назвою Любчиковий провулок, що у Затінках, ви спричинилися до смерті шести невстановлених осіб…
Ваймз подумав про те, як довго завал зможе утримувати дракона. Знадобиться декілька тижнів, якщо список обвинувачень продовжуватиметься.
Натовп притих. Навіть Сибіл Ремкін стояла і не розуміла, що відбувається.
— У чому справа? — запитав Ваймз у людей. — Ніколи не бачили, як арештовують дракона?
— Пункт шістнадцять (три) б) у ніч на 24 хрюпня цього року ви спалили або підпалили володіння, відомі під назвою Штаб Нічної сторожі, що в Анк-Морпорку, і завдали збитків на суму двісті доларів; ТАКОЖ, Пункт шістнадцять (три) в) у ніч на 24 хрюпня цього року, ви чинили опір при затримані офіцеру варти під час виконання його службових…
— Гадаю, нам варто поспішити, — прошепотів Ваймз. — Він стає неспокійним. Це все справді потрібне?
— Ну, я думаю, що можна просто підсумувати, — сказав Морква. — Згідно Правил Бреґґа, за виняткових обставин…
— Моркво, ти тільки не дивуйся, але зараз у нас і є дуже виняткові обставини, — сказав Ваймз. — А якщо Колон не поспішить з тією клятою мотузкою, то вони стануть настільки винятковими, що ми такої винятковості ще зроду-віку не бачили.
24
Авторська алюзія на відому фразу латинського поета Ювенала, що перекладається як «Хто вартуватиме варту?». —