Гробниця Руссо — не єдиний камінь, що схиляє до думки про минущість усього сущого. На лівому, високому березі над рікою л’Онет, через яку перестрибують вигадливі містки, розташована Гробниця Незнайомого. Улітку 1791 року тридцятирічний неврастенік мальовничо наклав тут на себе руки. «Victime de l'Amour»[100], як він охрестив себе у листі до маркіза Жирардена, прохаючи, аби той зласкавився поховати його «sous quelque épais feuillage»[101].
Води ставка опадають каскадом. Поряд із каскадом, звісно, Грот Наяд. Неподалік лава королеви, звідки Марія-Антуанета дивилася на могилу філософа, відбиту в незворушності вод. Кам’яний прямокутник шляхетних пропорцій сіріє у високій траві. Тополі занадто високі. Коли дме вітер, сухі зелені промені виглядають як ангели Тінторето.
Ерманонвіль — делікатний інструмент сентиментів і реф-лексій, серйозно ушкоджений часом. Низка будівель розсипалася на порох. Немає вже Вівтаря Приязні, Обеліска Пасторальної Музи, ні піраміди на честь буколічних поетів від Теокріта до Ґеснера.
Тепер парк перебуває у власності Туристичного Клубу. Сюди приїжджають екскурсії і згуртованими отарами мчать стежками, означеними в путівнику. Могила Руссо — et voilà[102]. Каскад — tiens, tiens, tiens[103]. Вівтар Мрій — c'est à droite[104]. Повітря важке від вологи й зітхань, дух маркіза де Жирардена стуляє повіки й плаче. Тому в Ерманонвіль варто їздити напровесні чи пізно восени. Наяди сплять, Каскад мовчить, а спущене навколо Тополиного Острова озеро виглядає, наче дзеркало з болота.
Повернення
Принади провінції: брак відчуття симетрії, втрата відчуття часу і нехіть до тупих правил.
Спроба довідатися, де зупиняється автобус, який прямує з Ерманонвіля до Парижа, вимагає неабиякої вправи. On пе sait jamais[105], бо інколи біля мосту, а інколи біля Табаку. Я зробив ставку на Табак, і виграв. Ми від’їжджаємо у ніч.
Зупинка у Санлі. На зупинці солдат і дівчина, міцно обнявшись, самозаглиблено цілуються. Водій покашлює. Відтак сигналить, світить фарами, проте повертається і посміхається до пасажирів. Врешті він рушає, але дуже поволі, щоб солдат не надто брутально зміг відірватися і на розі вскочити в автобус. По радіо (або з музичної скриньки) скаржиться голос Едіт Піаф:
La fille de joie est belle
Au coin de la rue là-bas
Elle a une clientèle
Qui lui remplit son bas[106]
Коли я приїду сюди через двадцять п’ять років, Піаф уже буде мертвою зіркою, як Містінґет. Однак з людьми мого покоління, з тими, хто пережив ті ж війни, я зможу порозумітися, згадавши спроквола це прізвище.
Через двадцять п’ять років. Скільки ж то поколінь коропів поляже у мулі ставка біля палацу в Шантійї. Тільки Сасета буде той сам, і цнота убозтва, яке возноситься на небеса, залишиться такою ж непорушною, як стріла Елеати. Завдяки Сасеті я двічі увійду в одну й ту ж річку, і час, «хлопчик, який бавиться камінцями», на мить зласкавиться до мене.
Я знову в русі. Я поспішаю назустріч смерті. Перед очима Париж — галас вогнів.
Текстологічні зауваги
Текст цієї збірки перекладено за виданням: Herbert Zbigniew. Barbarzyńca w ogrodzie. — Warszawa: Zeszyty Literackie, 2004. — Wyd. I.
© by Katarzyna Herbertowa, Halina Herbert-Żebrowska
© for the Polish edition by Fundacja Zeszytów Literackich, Warszawa 2004
I. Barbarzyńca w ogrodzie. Текстологічні примітки:
Пропонуємо Читачеві нове видання книжки Збіґнєва Герберта. В основу нашого видання покладені рукописи, машинопис, укладений Гербертом список 77 помилок, знайдених ним у першому виданні книжки (видавництво Czytelnik, 1962), а насамперед примірник другого видання (видавництво «Czytelnik», 1964) із внесеними від руки автором 144 поправками й змінами. Герберт склав його для редактора німецького видання книжки (Suhrkamp, 1965, 1969, вид. 3: 1995 — без поправок автора). Той екземпляр послужив підставою для наступного, фактично 4-го польського видання, опублікованого в Парижі, у видавництві Kontakt у 1988 році. Редагував його Яцек Березін [Jacek Bierezin]. Автором обкладинки був Ян Лебенштайн [Jan Lebenstein]. Тут з’явився вступ «Від автора». Яцек Березін потурбувався, щоб зміни й поправки Герберта були скрупульозно внесені. Проте, видання усе ж містить численні помилки, особливо в правописі власних назв й іншомовних зворотів. Постали також зміни, які частково внесені видавцем, а частково автором, не завжди обґрунтовано (тільки у виданні Kontaktu ліва рука Христа у відредагованому тут описі «Воскресіння» П’єро делла Франческа названа правою і навпаки). Не були також враховані поправки автора до першого видання.
106
«Красива проститутка /
Отам, на розі вулиці /
Вона має клієнтуру /
Яка натоптує їй панчоху»
(пісня на слова й музику Мішеля Емера «