— Не вживатиму, все одно не помагає.
— Але ж, кажуть, вона добре впливає на організм,
коли споживаєш їжу, багату на крохмаль. Може б, ви все-таки випили? — наполягала господиня.
— Чи є там крохмаль чи нема — все одно не помагає, - не здавався господар.
— Які ж ви непостійні, - наче сама до себе проказала господиня.
— Як це «непостійний»? Просто ці ліки мені не помагають.
— Але ж недавно ви казали: «Помагають, ще й як помагають» — і вживали щодня.
— То раніше, а тепер не помагають, — була коротка відповідь.
— Коли отак, як ви, день пити, а день — ні, то ніякі ліки не допоможуть. Наберіться терпцю, інакше шлунок вам не вилікувати. То ж не абияка хвороба, — і господиня зиркнула на служницю, що стояла поряд з тацею в руках.
— Свята правда. Спробуйте ще хоч трохи вживати, бо як же дізнаєтеся, добрі це ліки чи погані, - підтримала служниця господиню.
— Годі! Сказав не буду — значить, не буду. Ну що ви, жінота, в цьому тямите? Помовчіть краще!
— Гаразд, нехай ми — жінота, — господиня підсунула діастазу чоловікові, видно, хотіла, щоб було по її. Господар мовчки підвівся і зник у кабінеті. Господиня й служниця перезирнулися й засміялись. Щоб не опинитися на слизькому, в таких випадках я не наважувався йти слідком за господарем до кабінету і моститися йому на коліна. Я обійшов будинок, видряпався на веранду і крізь шпаринку в сьодзі зазирнув до кабінету — господар сидів перед розгорнутою книжкою. Здається, Епіктет [26]. Якщо він зрозумів прочитане, то він і справді видатна людина. Через яких п'ять хвилин він шпурнув книжку на стіл. Я не переставав стежити. Господар вийняв щоденник і записав таке:
«Прогулявся з Канґецу в Недзу, Уено, по Ікенохата і в околиці Канда. Перед чайним будиночком на Ікенохата гейша в новорічному кімоно з красивими візерунками грала в волан. Ошатно зодягнена, але з виду негарна, вона чимось скидалася на мого кота».
Можна було б, і не називати мене як взірець страшидла. Бо ж якби я зайшов у перукарню «Kiтадоко» та поголився, то, напевне, не дуже відрізнявся б від людини. Отак щодня зазнаю наруги від самовпевненого людського роду.
«Звернувши за ріг крамниці «Хотан», ми натрапили на ще одну гейшу. Струнка, з опуклими плечима, у скромному блідо-ліловому кімоно вона мала вигляд елегантної жінки. Усміхаючись разками своїх білосніжних зубів, гейша промовила: «Ґен-тян [27], я вчора була зайнята й тому…» Голос її охрип, як у ворони. В цю ж мить я відчув, що її врода втратила всю принаду. Я вже не мав охоти озиратися, щоб побачити, що ж це за Ґен-тян, і, не виймаючи рук з-за пазухи, вийшов на Онаріміті. Здавалося, Канґецу-кун нервувався».
Ніщо так не важко збагнути, як людську психологію. Хіба вгадаєш, сердиться господар, чи радіє, а чи шукає розради у творах філософа? Ніяк не второпаю, бере господар на глум цей світ, чи сам хоче знайти в ньому своє місце, роздратований недоладністю людського життя чи взагалі зрікся усього земного. У цьому розумінні коти куди простіші. Закортить попоїсти — їдять, на сон хилить — сплять, якщо вже сердяться, то всіма фібрами душі, а якщо плачуть — то відчайдушно. А головне, коти не носяться з таким непотребом як щоденник. Навіщо вів їм здався? Може, таким дволичним, як мій господар, вів і потрібен, щоб потай звіритися в тому, чого не можна виставити ва світ божий. Що ж до нас, то я гадаю, не варто підтримувати свою репутацію ціною таких зусиль, адже все наше життя — як ми ходимо, сидимо чи спимо, врешті, як випорожнюємося — справжній щоденник. Краще вже спати на веранді, ніж ото писати його.
«У Канда ми зайшли повечеряти в невеличкий ресторан. Після довгої перерви я випив кілька чашечок саке, і сьогодні вранці зовсім не відчував болю у шлунку. По-моєму, хворому шлунку найкраще помагає чарка саке під час вечері. Діастаза, ясна річ, нікуди не годиться. Що б не казали, а її я не вживатиму. Коли раніше не помогла, то вже не поможе».
Занадто настроївся мій господар проти діастази. Наче сам з собою свариться. Ще й досі дається взнаки вранішнє роздратування. Можливо, в цьому й суть людського щоденника.
«Недавно N сказав, що шлунок поправиться, якщо я перестану снідати. Я спробував кілька днів не снідати. І що ж? Тільки бурчало в животі, а користі ніякої. F порадив відмовитися від маринованих овочів. За його теорією саме вони причина всіх шлункових захворювань. Він висунув таку тезу: «Тільки-но перестанеш їсти мариновані овочі, як зачахне джерело хвороби, і ти одужаєш». Цілий тиждень я навіть не торкався маринованих овочів, але здоров'я не прибуло, тож я знову почав їх уживати. Коли я звернувся за порадою до R, той сказав: «Найпевніший засіб — масаж живота. Тільки не простий собі масаж. Треба, щоб тебе двічі або тричі масажували стародавнім способом «Мінаґава». Ясуї Соккену [28] теж подобався цей вид масажу. Навіть такий герой, як Сакамото Рюма [29], іноді вдавався до нього. Я негайно поспішив на Камінеґісі. Масажували мене там жорстоко, та ще й примовляли: «Кісток не перем’яти — не поправишся, нутрощів не перевернути — не одужаєш». Після такого масажу тіло стало як вата і я ніби поринув у летаргічний сон. З першого ж разу таке лікування мене пригнітило, і я його закинув. А-кун сказав: «Ні в якому разі не вживай грубих харчів». Я спробував день прожити на молоці. Цілу піч після того не міг заснути — в животі булькотіло, ніби повідь розпочалася. В-кун сказав: «Якщо глибоким диханням поворушити нутрощі, то, природно, шлунок запрацює краще. Спробуй». Я більш-менш випробував і цей метод, але набрався тільки клопоту. Іноді я похоплювався й заходжувався ревно дихати, та не минало й п’яти хвилин, як я забував про лікування. Щоб увесь час пам’ятати про нього, я всією увагою прикипав до діафрагми, а тому не міг ні читати, ні писати. Мистецтвознавець Мейтей, застукавши мене за таким заняттям, глузливо зауважив: «Що за диво? Невже це мужчина в родових потугах? Слухай, перестань» І я перестав. С-сенсей [30] порадив мені їсти гречану локшину. Я негайно послухався — поїдав її багато і в різному вигляді, але даремно, лише нажив проносу. Яких тільки способів я не перебрав, щоб позбутися своєї задавненої шлункової хвороби! — і все марно. І тільки три чашки caке, що я хильнув учора з Канґецу, виявилися корисними. Віднині щовечора випиватиму по кілька чашок саке».
29
Сакамото Рюма (1835–1867) — один з організаторів союзу князівств Сацума й Тьосю під час боротьби за реставрацію імператорської влади в Японії