— Судзукі-сан має погану репутацію в нашому домі.
- У вас усе навпаки. А як той… ну, той спокійний…
- Яґі Докусен?
— Aга.
— Ще недавно твій дядечко заглядав у рот тому Яґі. А оце вчора заходив Мейтей і так його паплюжив, що тепер, думаю, його поради не подіють на дядечка.
— Нічого страшного. Аби лиш Яґі не втратив спокою… Недавно він читав лекцію в гімназії.
— Хто? Яґі-сан?
— Так.
— А хіба Яґі-сан працює у твоїй школі?
— Ні, не працює. Його запросили виступити з лекцією на зборах Товариства благородних дівиць.
- Було цікаво?
- Як вам сказати… Не особливо. А знаєте, в того сенсея таке довжелезне обличчя, а вуса, як у Суґавари Мітідзане [183]. Лише тому всі захоплено слухали його лекцію.
— Про що ж він розповідав?
В ту мить у їдальню ввігналися галасливі діти. Очевидно, вони гралися на пустирищі й зачули голос Юкіе.
— Юкіе-сан прийшла! — радісно закричали старші.
- Не галасуйте, — відкладаючи шитво, сказала господиня. — Сидіть тихо, і Юкіе-сан розкаже зараз цікаву історію.
— Юкіе-сан, а про що ви будете розповідати? Мені так подобаються ваші історії,- допитувалася Тонко.
— Про гору «Тук-тук»?
«Каска! Каска!» — закричала найменша висунулась уперед, розштовхуючи сестер.
Це, звісно, не означало, що вона буде слухати. Ні, вона сама хотіла розповідати.
— Ну от, знову мала заведе своєї,- захихотіла найстарша.
— Ти потім розкажеш, спочатку Юкіе-сан, — спробувала вмовити малу господиня.
Але та й слухати не хотіла.
— Ні, ні! — заверещала вона.
— Гаразд, гаразд, мала, розповідай, — скромно поступилася Юкіе-сан.
— Хлопце, хлопце, куди йдес?..
— Цікаво. А далі.
— Йду на поле лис косити…
— Як гарно ти розказуєш!
— Підес з нами, будес завазати…
— Не «підес», а «підеш», — поправила Тонко, але мала, як завжди, присадила її одним словом: «Дулепа!»
А втім, її перебили, тож розповідь уже не клеїлася.
— Оце й усе?
— Я більсе не сказу… Пу-пу-пу!
— Ха-ха-ха, хто ж тебе так навчив?
— Слузниця.
— От погана, хіба можна так дитину вчити? — сказала господиня і вимушено посміхнулася. — А тепер черга Юкіе-сан. Ти, мала, теж послухай.
Малий тиран, видно, опам’ятався і на якийсь час примовк.
— Ось що розповів Яґі-сенсей, — нарешті почала Юкіе-сан. — Давно колись на одному перехресті стояла величезна кам’яна статуя Дзідзо [184]. Але, як на біду, саме на тому перехресті був жвавий рух, і статуя заважала коням і возам. Що його робити? І от мешканці кварталу зібралися на раду, як би пересунути статую вбік…
— Це правдива історія?
— Не знаю, про це він нічого не казав. Так от, поки люди радилися, один силач з цього кварталу зголосився вмить переставити ідола, — це, мовляв, легка справа. Прийшов він на перехрестя, закотив рукави і взявся до роботи. Підважував, смикав, аж потом обливався, але статую не зрушив.
— Напевне, була важка?
— Аякже… Коли силач заморився і пішов додому відпочивати, мешканці кварталу знову зібралися на раду. Цього разу найрозумніший чоловік у кварталі запропонував свої послуги: «Доручіть мені цю справу». Він поставив перед статуєю повну коробку солодких рисових коржиків і почав принаджувати її до себе — думав, що Дзідзо любить ласощі й клюне на його гачок. Але дарма — статуя і цього разу не ворухнулася. «Так нічого не вийде», — подумав розумний чоловік і поклав перед статуєю саке в гарбузі й чашечку. «Ну що, вип’єш? — дражнив він статую. — Як хочеш випити, то пересунься сюди». Три години заманював розумний чоловік статую, але й цього разу вона не зрушила з місця.
— Юкіе-сан, а хіба Дзідзо не відчуває голоду? — спитала Тонко.
— Хочу рисових коржиків, — сказала Сунко.
— 3азнавши два рази невдачі, розумний чоловік приніс купу фальшивих монет і знову взявся спокушати статую: «Ну що, хочеш грошей? Як хочеш, на, бери». Але й цього разу не помогло. От який Дзідзо впертий!
— Схожий на твого дядечка, правда?
— Викапаний дядечко. Врешті розумному чоловікові обридло й він дав спокій ідолу. Після того де не взявся шахрай і об’явив так, наче йшлося про якусь дрібну справу: «Будьте спокійні, я дам собі раду з ідолом..
- І що ж той шахрай зробив?
— О, це дуже цікаво! Спочатку він переодягнувся на поліцейського, приліпив вуса, став перед ідолом і погрозив: «Гей, ти, забирайся, а то пожалкуєш! Поліція не буде з тобою панькатися!» Але хіба в наш час тебе послухають, якщо будеш підшиватися під поліцію?