— Правду кажеш. Ну й що, ідол заворушився?
- І не думав. Він же викапаний дядько!
— Хіба? Адже твій дядько труситься перед поліцією.
— Oгo, з такою фізіономією? А власне, чого труситися перед нею? Он статуя не побоялася погроз шахрая. Шахрай розгнівався, скинув мундир, зірвав вуса й переодягнувся на багача. На його лиці була тоді така ж міна, як у барона Івасакі [185]. Смішно, правда?
— А яка міна в Івасакі?
— Ну, така собі пихата. Так от, після цього той шахрай мовчки, з величезною сигарою в зубах, узявся ходити навколо статуї.
— Навіщо?
— Щоб задурманити її.
— Це дуже схоже на анекдот. Ну й що, задурманив?
— Та де там! Хіба каменя задурманиш? Не так-то
просто обманювати. Довелось шахраєві переодягтися на його високість принца. Ви бачили такого дурня?
— У ті часи теж були їхні високості?
— Мабуть. В усякому разі, так розповідав Яґі-сан.
Отож шахрай таки переодягнувся на принца. Ви тільки подумайте! По-перше, це образа його високості. Шахрай, а куди пнеться…
— На якого принца він переодягнувся?
— «На якого? На якого?» Все одно це образа.
— Он що.
— Але й принц не допоміг. Шахрай нічого не міг удіяти, довелось йому капітулювати. Мусив привселюдно визнати, що йому не під силу впоратися з ідолом.
— Так йому й треба!
— Авжеж… До речі, не завадило б запроторити його на каторгу… Знову мешканці кварталу зажурилися, скликали раду. Та ніхто не брався пересувати статую.
— Тим і скінчилося?
— Е ні, це ще не кінець. Нарешті люди найняли рикш і волоцюг. Веліли їм день і ніч допікатп статуї, кричати, перепочинку не давати.
— Попомучились добряче.
— Та все намарно. Що ти вдієш з упертим Дзідзо?
- А що далі? — запально спитала Тонко.
— Далі?.. Хоч скільки було вереску коло статуї, а результату ніякого. Всім уже остогидло. Тільки рикші та волоцюги радісінько галасували. Адже вони діставали поденне…
— Юкіе-сан, що значить «поденне»? — запитала Сунко.
— «Поденне» — це гроші.
— А навіщо гроші? Що з ними роблять?
— Навіщо гроші? Ха-ха-ха, Сунко, яка ти дурненька!… Так от, галдикали та репетували вони дні й ночі коло статуї. А тим часом у тому кварталі жив собі один дурень, якого й за людину ніхто не мав. Його так і звали: дурень Таке. Отож цей дурень подивився-подивився, як вони галасують, та й каже: «Зчинили такий гамір, а святого Дзідзо не подужають!… Ех ви, бідолахи!»
— Ач, дурень, а який розумний!
— Еге ж, розумний дурень. От люди й подумали: а чому б не довіритися йому — мовляв, що буде, те буде, а голови не зірвуть. Дурень Таке не дався довго просити. Відразу наказав припинити галас, рикш і волоцюг повиганяти, а сам з індиферентною міною підійшов до статуї.
— Юкіе-сан, а хто це індиферентна міна? Приятелька Таке? — якраз у такий важливий момент недоречно спитала Тонко.
Господиня і Юкіе-сан захихотіли.
— Та ні, не приятелька.
— А хто?
- Індиферентна міна… Як би тобі сказати?
— Ну що?
— Слухай, ти, певне, знаєш Татара Сампей-куна?
— Знаю. Він подарував нам батат.
— Так от, у того Сампей-куна індиферентна міна.
- Он як!
— Саме так… Отож дурень Таке, запхавши руки за пазуху, підійшов до статуї та й каже: «Святий Дзідзо, мешканці кварталу просять тебе пересунутися. Пересунься, будь ласка». — «Он що! Раніше б сказали!» — відповіла статуя і зрушила з місця.
— Чудернацька статуя!
— А потім розпочалася лекція.
— Що? А це ще не лекція?
— Ні. Потім Яґі-сан промовив: «Я навмисне розповів цю повчальну історію на зборах вашого жіночого товариства. Можливо, я здаватимусь нечемним, коли скажу, що в жінок укорінилася кепська звичка добиватися свого не навпростець, а манівцями. Ніде правди діти, так поводяться не лише жінки. В нашу просвічену епоху Мейдзі й чоловіки перейняли цю, з дозволу сказати, жіночу манеру: часто сила-силенна енергії, людської праці марнується на тій підставі, що, мовляв, піти в обхід — значить бути джентльменом. Але такі люди — каліки, жертви цивілізації. Тож не варто про них говорити. Я тільки прошу шановних дам запам’ятати щойно розказану історію і в разі потреби чинити так само чесно, як дурень Таке. Якщо будете поводитись, як дурень Таке, то напевне уникнете третини неприємних чварів, що виникають між жінкою і чоловіком, між свекрухою і невісткою. Чим більше в людини прагнень, тим частіше вона накликає на себе лихо. Саме тому більшість жінок нещасніша за чоловіків — у них занадто багато жадань. Я ж вас прошу стати дурнями Таке». Ось яку лекцію прочитав Яґі-сан.