— Оце і є англійський смак? — запитав Канґецу-кун.
— А я чув ось про який випадок, — подав голос господар. — Офіцери одного полку, теж в Англії, запросили на учту одного молодшого офіцера. Той молодший офіцер, видно, не звик до бенкетів, бо коли після десерту подали чашки з водою для полоскання пальців, він видудлив і цю воду. Кажуть, командир полку раптом проголосив тост за здоров’я того офіцера й випив з чашки воду. Інші офіцери не відстали від командира — теж осушили свої чашки.
— А була ще така історія, — не втримався Мейтей-кун. Він не любив мовчати. — Якось Карлейль дістав у королеви аудієнцію. Цей дивак, до того ж необізнаний з етикетом королівського двору, ввійшов у залу і, спитавши: «Як справи?» — сів у крісло. Камергери і фрейліни позаду королеви захихотіли… Ні, хотіли захихотіти, але королева обернулася до них і подала знак усім сідати. Таким чином завдяки люб’язності поблажливої королеви Карлейль не осоромився.
— На те він Карлейль. Він не журився б навіть тоді, коли б усі стояли, — кинув репліку Канґецу-кун.
— Але залишімо в спокої самосвідомість поблажливих людей, — вів далі Докусен-кун. — До речі, чим більше в людині тої самосвідомості, тим важче їй робити добро. Жаль, але це факт. Звичайно кажуть, начебто з розвитком культури жорстокі звичаї вимирають, а людські відносини стають дружніми, лагідними. Але це груба помилка. Хіба можуть вони стати лагідними, коли людська самосвідомість досягла такого ступеня? Це тільки здається, що люди живуть тихо, спокійно. Насправді їхні стосунки завдають їм нестерпної муки — так почуває себе борець на рингу, очікуючи нападу cупротивника. Збоку глянути, він наче спокійний, а насправді в його душі бурхає море почуттів.
— І бійки в давнину були невинні. Користувалися виключно фізичною силою, — перехопив ініціативу Мейтей-кун. — А в наш час удаються до витончених методів боротьби, що теж сприяв зміцненню самосвідомості. Бекон [205] писав: «Перемaгати природу, спираючись на її сили». Як не дивно, а сучасні люди воюють згiдно з цим афоризмом. Часто як у дзюдо — повалити супротивника, використовуючи його силу…
— Або як гідроелектроенергія — не опиратися силі води, а використати її для добування електроенергіі… — почав Канґецу-кун, а Докусен-кун одразу підхопив:
— Тому-то бідного зв’язують злидні, бaгатого зв’язує бaгатство, засмученого зв’язує радість. Геніїв занапащує геніальність, мудреця зводить зі світу мудрість, а неврівноваженого Кусямі-куна заманює у пастку ворог, використовуючи його запальність.
«Браво!» — заплескав у долоні Мейтей-кун, а господар, посміхаючись, відказав: «Не так-то просто мене заманити» — і всі зареготали.
— Між іншим, від чого вигинуть такі, як Канеда?
— Жінку доведе до загибелі ніс. Самого Канеду зведе в могилу жадібність, а його посіпаки здохнуть від доносів.
— А дочка?
— Дочка? Нічого не можу сказати, я її не бачив. У всякому разі, її може загубити гонитва за модою, обжерливість і пиятика. Від кохання вона не загине, ні. Хіба що помре на узбіччі дороги жебрачкою, у хвилину божевілля осягнyвши найвищу мудрість.
— Яка несправедливість!_ — заперечив Тофу-кун. Недарма вів присвятив їй збірку віршів у новому стилі.
— Тому дуже важливо пам’ятати слова: «Відмовтеся від бaгатства, забудьте про наживу, плекайте добрі наміри» [206]. Доки людина не пройметься цим душевним станом, доти вона буде мучитися, — повчав Докусен-кун тоном просвітленої людини.
— Чого ти запишався? Гляди, аби часом блискавка з весняним вітром не перекинула тебе догори ногами.
— В кожному разі, якщо цивілізація і далі розвиватиметься таким самим темпом, то я не хочу жити, — випалив господар.
— Як не хочеш, то вмирай, не соромся, — рішуче порадив Мейтей.
— А от не буду вмирати! — з незрозумілою впертістю заперечив господар.
— З’являючись на світ, ніхто не думає над народженням, а от смерті всі бояться, — байдужим голосом промовив Канґецу-кун.
— Так само радо позичають гроші, а от віддавати борги не спішать, — озвався Мейтей-кун.
— Як щасливий той, хто не думає віддавати борги, так щасливий і той, хто не журиться смертю, — голосом людини, що зреклася мирської суєти, проголосив Докусен-кун.
205
Френсіс Бекон (1561–1626) — англійський філософ, поборник експериментального дослідження природи