— 3 твоїх слів ясно, що просвітлення сходить на людей зухвалих.
— Хто його зна. У священних книгах дзен-буддизму написано: «Будь із залізним обличчям і серцем бика, або з обличчям бика і залізним серцем».
— Ти — взірець такої просвітленої особи.
— Аж ніяк. А втім, згадка про смерть стала нестерпною лише тоді, як відкрили хворобу, прозвану неврастенією.
— Що й казати, э будь-якого погляду ти — представник доневрастенічного племені.
Поки Мейтей-кун сперечався на таку чудернацьку тему з Докусеном, господар у спілці з Канґецу нарікав на сучасну цивілізацію.
— Питання в тому, як уникнути сплати боргів.
— Так питання не ставиться. Борг будь-що треба віддавати.
— Стривай. У суперечці народжується істина, тож мовчи і слухай. Питання про те, як уникнути сплати боргу, схоже на питання про те, як уникнути смерті. Далебі, так питания вже ставилося. А розв’язати його намагалась алхімія. Однак алхімія зазнала краху. Стало ясно, що людині ніяк смерті не минути.
- І до алхімії це було ясно.
— Стривай. У суперечці народжується істина, тож мовчи і слухай. Гаразд? Коли стало ясно, що смерті ніяк не минути, виникло інше питання.
— Он як!
— А саме: якщо смерті нізащо не минути, то як найкраще вмерти? Водночас з цим питанням, ясна річ, виник Клуб самогубців.
— Ну, ну!
— Вмирати тяжко. А жити ще тяжче. Для неврастеніків життя куди більша мука, ніж смерть. Ось чому їх тривожить проблема смерті. Неврастеніки тривожаться не тому, що не хочуть умирати, а тому, що не знають, як. Більшість через недоумство здаючись на ласку природи, стає жертвою немилосердного суспільства. Але людина з характером не може задовольнитися повільною смертю від руки суспільства. Я певен, що завдяки глибоким дослідженням обов’язково будуть відкриті риті нові чудові способи смерті. І кількість самогубств зростатиме, і кожен самовбивця зможе покинути цей світ своїм окремим, самобутнім чином.
— Аж лячно стало.
— Лячно буде згодом. У п’єсі Артура Джонса [207] є філософ, який пропагує самогубство…
— А він укорочує собі віку?
— На жаль, ні. Однак я певен, що через тисячу років люди кінчатимуть життя самогубством. А через десять тисяч літ іншої смерті вони й не уявлятимуть собі.
— Ото буде жах!
— Авжеж, буде. До того часу самогубство, досліджене з усіма подробицями, перетвориться у струнку наукову систему. Так що в такій гімназії, як «Ракуункан», замість моралі запровадять обов’язковий курс самогубства.
— Ото дивовижа! Мабуть, тепер знайшлися б охочі відвідати такі уроки. Як ви гадаєте? Мейтей-сенсей, ви чули прекрасну теорію Кусямі-сенсея?
— Аякже, чув. Тоді вчитель моралі в гімназії «Ракуункан» ось як промовлятиме: «Панове! Не дотримуйтеся того дикого пережитку, що зветься суспільною мораллю. Кожен з нас, юних, насамперед мусить пам’ятати про самогубство. Але тому що іншій людині годиться зичити лише того, чого собі бажаєш, вам треба ступити крок уперед і перейти від самовбивства до вбивства. От поблизу живе собі бідолашний пан Тінно Кусямі. Життя довело його до розпачу. Ваш обов’язок полягає в тому, щоб якнайшвидше переправити його на той світ. Однак на відміну від давніх часів у нашу цивілізовану епоху не слід користуватися такою підступною зброєю, як спис, алебарда або стріла. 3астосовуйте дошкульнішу, витонченішу техніку — насміх і глузування. Так йому принесете користь, а самі заживетеслави»…
— Що й казати, цікава лекція.
— Далі піде ще цікавіше. Нині найголовніше завдання поліції — охороняти життя і власність населення. А от у майбутньому поліцейські ходитимуть з кийками, як гицлі, і до смерті битимуть громадян…
— Чому?
— Як це — чому? Сучасна людина дорожить своїм життям, а тому поліція її оберігає. А в майбутньому життя стане мукою, і поліція з милосердя вбиватиме людей. Більш-менш спритні люди самі вкоротять собі життя, а тому на ласку поліції здасться всяка потолоч без крихти власної гідності, найпослідущі ідіоти й каліки. Так от, вони, бажаючи смерті, будуть вивішувати на воротях об’яви, а поліція у зручний для себе час обходитиме свою дільницю і чинитиме згідно з їхніми побажаннями. Що з трупами? Трупи теж поліція вивозитиме. Я вам ще цікавіше розповім…
— Сенсей, вашим жартам не видно кінця, — захоплено промовив Тофу-кyн. А Докусен, ях завжди, посмикуючи свою цапину борідку, трохи помовчав, а тоді озвався:
— Можливо, це жарт, а може, й пророцтво. Люди, які не збагнули істини, сковані повсяхденними явищами життя, часто сприймають пустопорожню фантазію за вічну правду. Таким людям досить розповісти що-небудь своєрідне, як вони відразу гадають, що з ними жартують.