Выбрать главу

— І подружжя будуть розлучатися? Це мене турбує, — сказав Канґецу-кун.

— Аякже, будуть. Усі подружжя на світі розлучаться. А тих, хто далі житиме під одним дахом, не будуть мати за подружжя.

— Значить, і мене віднесуть до цієї категорії? — нарешті занепокоївся Канґецу-кун своїм подружнім життям.

— Маєш щастя, що ти народився в епоху Мейдзі. А я віднині зостануся нежонатим, бо я розумом наперед збагнув суспільні тенденції майбутнього. Дехто базікає, що винне в цьому нещасне кохання. От жалюгідні короткозорі дурні! Та годі про них. Слухайте далі. І тоді з неба зійде філософ і проголосить нечувану істину: «Людина — тварина-індивідуаліст. Знищити індивідуальність означає знищити людину. Якщо хочемо зберегти значущість людини, треба за всяку ціну зберегти і розвинути її особистість. Шлюб — протиприродний дикунський звичай, жертвою якого мимоволі стає людина. Не дивина, що він існував в епоху безпросвітньої темряви, коли людська особистість перебувала в застої. А от у нашу цивілізовану епоху дотримуватися цього шкідливого пережитку — страшна помилка. В наші дні, коли культура досягла вершин свого розвитку, нема причин, які спонукали б двох індивідуумів до надмірно глибокої дружби. А проте неосвічені молодики і дівулі, перебуваючи в полоні гpубоі пристрасті, розбещевиям і потяrом до фізичної насолоди підривають людську етику і мораль. Заради людства, заради цивілізації, заради охорони індивідуальності ми повинні всіма силами боротися проти цього варварського звичаю…»

— Сенсей, я абсолютво проти вашої теоріі,- рішуче заявив Тофу-кун і лясвув руками по колінах. — Я вважаю, що немає на світі нічого дорогоцінвішого за любов і красу. Вони — наша розрада, наша надія, наше щастя. Вони витончують наші почуття, облагороднюють характер, виховують душевну чуйність. А тому не забуваймо про любов і красу, де б ми не народилися. Ті почуття виявляються в нашому житті, любов — у подружніх стосунках, кpaca — в поезії і музиці. А тому я думаю, що поки існують на землі люди, подружнє життя і мистецтво не зникнуть.

— Якби так сталося! А ти хіба не чув, що філософ сказав? Мистецтво зникне. І тобі доведеться змиритись. Мистецтву судилася така сама доля, що й подружньому життю. Розвиток особистості означає свободу особистості. А свобода особистості означає: «Я — це я, а ти - це ти». Хіба за таких обставив може існувати мистецтво? Адже воно буйно розквітає лише тоді, коли між митцями і прихильниками їхніх творів існує духовна спільність. Хоч би скільки ти пишався своїми віршами в новому стилі, а як ніхто ними не зацікавиться, то, пробач на слові, ти будеш одним-однісіньким їхнім читачем. Хоч скільки напиши «Любовних пісень» — ніщо не поможе. Тебе радо читає цілий світ лише тому, що ти мав щастя народитися в епоху Мейдзі…

- Я б не сказав, що дуже читають.

— Якщо навіть тепер не читають, то в майбутньому, коли той великий філософ зійде на землю і проповідуватиме теорію, спрямовану проти одружевия, в тебе не залишиться жодного читача. Не думай, що тільки тебе не читатимуть. У кожної людини тоді будуть свої, відмінні від інших, смаки, тож чужа поезія її не привабить. До речі, вже тепер в Англії помітна така тенденція. От хоч би романи Мередіта [209] і Джеймса, письменників з найяскравішою індивідуальністю. Ви гадаєте, їх читають? Аж ніяк. Тут нічого не врадиш. Адже вони мали б зацікавити лише тих читачів, що їх характер відповідає особливостям твору. Ця тенденція поступово досягне такого розмаху, що до того часу, коли шдюб вважатимуть за аморальне явище, мистецтво остаточно загине. Того дня, коли я не зрозумію, що ти написав, а ти — що я, на якоro біса здасться мистецтво!…

вернуться

209

Джордж Мередіт (1828–1909) — відомий англійський романіст