— Я радий, пане коменданте, що наші смаки збігаються, — відповів Шаповал, не розуміючи причини такої гостинності.
— Так? Виходить, Дмітер, у нас з вами багато спільного. Тоді випиймо за нашу спільну справу!
— З радістю вип’ю також і за ваше здоров’я!
Вони перехилили фужери.
Людвіг Шварц пірнув у м’яке крісло, відкинувся на спинку й перейшов до діла.
— Ви, звичайно, гадаєте, чого це я запросив вас у таку рань?
— Та, мабуть, щось негайне, важливе.
— Так. У нас мають бути дуже поважні гості. Представники з Берліна. Завтра ви їх побачите. Тож на їхню честь «Чорномор» повинен дати хороший концерт.
— І коли саме?
— Завтра, Дмітер, увечері. Керівники з міської управи будуть, підносити гостям, як у вас кажуть, хліб-сіль, квіти, різні подарунки, виголошуватимуть промови. А після — концерт. Ви самі, Дмітер, знаєте, що треба: музику, хороші українські пісні, танці, І обов’язково — кілька гострих сатиричних номерів.
Комендант підвівся з крісла, вийшов з-за столу, взяв Шаповала під руку й вів далі:
— Розумієте, Дмітер, я хочу, аби високе начальство доволі посміялося! Зробіть саме так, і я буду вам дуже вдячний.
Комендант не наказував, а просив, підкреслюючи важливість завдання.
Шаповал слухав. Йому дуже хотілося знати, що то за гості такі поважні. Ясно, що вечір буде велелюдним, урочистим. Німці гордовито прийматимуть хліб-сіль від голови міської управи Нечипора Великого на знак подяки за те, що окупували його рідну землю. А вони, артисти, повинні висловити почуття поваги й подяки завойовникам засобами мистецтва. Оце завдання!
Шаповал примусив себе усміхнутися.
— Так, усе зрозуміло. Шкода тільки, що мало часу. Але будемо старатися, щоб представники фатерланду і офіцери непереможної армії рейху були задоволені.
— Гут, я надеятся, все буде хорошо, — заключив Шварц, і простягнув Шаповалові руку.
Вийшовши з будинку комендатури, заклопотаний Шаповал зустрівся з лейтенантом Паулем Затлінгом.
— Знову, Дмітер, я бачу вас похмурим. Мабуть, завдання термінове?
— Ви вгадали, Пауль, — кивнув Шаповал. — Гості, кажуть, надто поважні будуть, аж із Берліна.
Пауль хоче показати, що йому все це відомо й, понизивши-голос, таємниче шепнув:
— Фельдмаршал! Так, так, фельдмаршал буде!
— От бачиш, який високий гість, а часу на підготовку концерту дуже мало. Будеш хвилюватися…
Тим часом в «Чорноморі», зібравшись у кімнаті режисера Рябошапки, Василенко, Ольга Кропива, Григор та Рубан з нетерпінням чекали на свого ватажка. Що сталося, чого його так рана викликали?
Рябошапка згадав про вчорашню зустріч Шаповала із священиком Яворовським. Цей випадок тривогою відгукнувся в серці друга, і він тільки-но хотів розповісти про це товаришам, як Василенко вигукнув:
— Іде!
Усі звернули свої погляди до вікна.
— Ну що там, Дмитре? — запитав Рябошапка, коли Шаповал тільки-но переступив поріг.
Перш ніж відповісти, Шаповал зачинив вікно. А потім сів біля столу й, хвилюючись, почав:
— Завдання, товариші, таке, що відмовитися неможливо. Інакше… А якщо ми виконаємо вимогу Шварца, то радянським патріотам не гріх буде і повісити нас… — І він розповів про наказ коменданта.
Друзі ще ніколи не бачили свого «шефа» таким стривоженим.
— Що ж, давайте порадимося, як бути, що робити? — закінчивши розповідь, сказав Шаповал.
У кімнаті стояла напружена тиша. Першим озвався Василенко:
— Дозвольте пару слів.
— Прошу, Степане Івановичу, — кивнув Шаповал.
Василенко вайлувато вийшов на середину кімнати. Давно, видно, неголений, в потертому сірому костюмі, стареньких парусинових туфлях, він мав вигляд літнього чоловіка. І враз, піднявши голову, заговорив по-молодечому:
— Завдання цього підфюрера справді ганебне. Але треба щось робити. Я так мислю собі: раз ми збираємося кінчати остогидлі гастролі й шукати партизанської стежки, то тепер найкраща нагода. Давайте добре підготуємо наш останній концерт…
— Що ж ви підготуєте? — перебив його Рубан.
— О, це вже інше питання. Треба підготуватися так, щоб цей концерт був прощальним… для всіх, хто забажає прийти на урочисту церемонію. Отака моя думка.
Василенко сів.
Це була пропозиція, над якою слід подумати. Кожен знав, що ходить над безоднею — будь-якої хвилини може зірватися в прірву. І все ж нелегко було прощатися з білим світом.
Тишу порушив Рябошапка: