Інженер запитально дивився на свого співбесідника: як він реагуватиме на його відвертість? Що думає цей вчорашній фронтовий офіцер, що не раз, може, зустрічався зі смертю?
Альфред усміхнувся — не міг приховати вогників, що палали у відкритих очах. Не поспішаючи відповідати інженерові, мовчки кивнув головою, мовляв, правильно говориш, я поділяю твою думку.
Фішер не задовольнявся мовчазною згодою, йому хотілося викликати Майвальда на відверту розмову.
— Так що, виходить, довоювалися?
— Заждіть, ще не таке буде…
Новий могутній вибух бомби, від якого захиталися стіни й посипалася штукатурка, перервав розмову на півслові. Кілька хвилин обидва мовчали. Прислухалися. Обтрусившись, Фішер відновив перервану розмову.
— Так, говорите, не те ще буде? І коли ж воно має бути?
— А чому ви, пане інженере, питаєте мене про такі речі? Я людина маленька. — Глянув на Фішера здивовано.
Але Фішера це не зупинило.
— Правильно, маленька, — зауважив. — А скажіть, будь ласка, звідки ви знаєте, що має «не таке ще бути»? Адже самі так сказали. Правда? Будьте обережні, — Фішер хитрувато посміхнувся.
От причепився, подумав Майвальд, намагаючись бути спокійним. Відвертість Фішера подобалася, але й насторожувала. Хоч, власне, що ж тут такого? Інженер сказав те, що знає кожен німець. І те, що він скаже зараз, також не буде ніяким секретом.
— Звідки, питаєте, знаю? Звідти, — показав рукою на схід, — з фронту. З першого дня, коли перейшли кордон Радянського Союзу і аж до січня сорок третього, я був там, на Україні. Бачив на власні очі. Що ж до заяви фюрера, то, — майор зробив паузу й, подумавши, зауважив не зовсім впевнено, — гадаю, його обдурювали. Він проголошував те, що доповідали йому генерали та фельдмаршали. Насправді ж все виглядає інакше. Радянська Армія не тільки не знищена, а чимдалі зростає. Совєти створили нову зброю. Кажу, пане інженере, не те, що почув від когось, а як очевидець…
Альфред Майвальд не закінчив своєї думки — на порозі заявився Отто Міллер. Вклонившись інженеру, він подав руку Майвальду.
— Ви що, герр Міллер, давно знайомі з паном майором? — запитав Фішер, роблячи вигляд, що нічого не знає про їхні зв’язки.
Отто Міллер кивнув головою, посміхнувшись.
— Яволь, геноссе, майор Майвальд є друг моєї сім’ї. Можу ручитися за геноссе Майвальда, — відповів Отто Міллер без будь-якої дипломатії.
— Он як! Ну, то й мені, майоре, дозвольте познайомитися, я — Рудольф Фішер.
— Дуже радий! — сказав Майвальд, і вони міцно потиснула один одному руки.
РОЗДІЛ V
ВИПРОБУВАННЯ НА ВІРНІСТЬ
Незважаючи на коротку літню ніч, Рудольф Фішер прокинувся, коли ще й на світання не бралося. Вчорашня зустріч з майором Майвальдом у цеху, відверта розмова з ним розбудили в ньому багато різних думок, які не давали спати.
Рудольфові Фішеру сорок років. Дебелий. На широких плечах міцно посаджена велика русоволоса голова з глибокими залисинами на високому чолі. Статечний. З виду — інтелігент, хоч походить з пролетарів: батько його був кочегаром на буксирі з Гамбурзькому порту, а йому, Рудольфові, пощастило закінчити політехніку.
На перший погляд, Фішер — флегматик. Робить усе, не поспішаючи, розважливо, за принципом: сім разів відміряти… Завжди врівноважений, спокійний, доброзичливий.
На заводі його знають як такого, що далекий від політики, не встряває ні в які дискусійні розмови.
Насправді ж Фішер — пристрасний полеміст. У тридцяті роки, коли гітлерівці галасливо прикривалися соціалістичними фразами, він був прихильником ідеології націонал-соціалізму. Та коли побачив, проти кого спрямоване вістря фашистських штурмових колон, рішуче відкинув ілюзію про націонал-соціалістичне процвітання німецької нації.
Надто ж круто змінилися його погляди на політику націонал-соціалістів після арешту Ернста Тельмана. «Що ж то за влада така, — обурювався він, — що ув’язнила вождя німецьких пролетарів?!»
Син робітника, Фішер добре розумів реакційність політики нацистської організації. А «друзі» настійно агітували його до нацистської партії, пророкуючи йому, чистокровному арійцеві, блискучу кар’єру.