Після невеличкої паузи Майвальд нагадав оунівцю.
— Здається, пане Явір, ви хотіли розповісти мені ще про якусь новину.
— О так, так, пане інспекторе, то надто цікаво. — Стефан Явір підвівся. — Не знаю тільки, як все це викласти вам, щоб коротше…
— Та я нікуди не поспішаю, — зауважив Майвальд, — говоріть, маємо час.
— Я сидів на лавочці, отам, — показав у вікно, — між деревами, чекаючи директора, і на власні вуха, пане інспекторе, почув жахливу розмову трьох чоловіків про якусь ніби зраду генералів, про їхню заяву…
— І що ж то за заява? Ви що-небудь запам’ятали? — допитувався Майвальд.
— Так, — посмілішав оунівець, — генерали закликають не вірити самому фюреру.
— Що за вигадка! — обурився Майвальд, — які генерали, кого закликають?
Стефан Явір виструнчився, тримаючи в руці записника.
— Я не винен, пане інспекторе, що випадково став свідком тієї розмови, — збентежено поводив плечима. — Почувши, що йдеться про державну безпеку, я причаївся й почав занотовувати…
— Ну прочитайте, що ви занотували, — суворо перебив Майвальд.
— Звичайно, я не міг схопити кожне слово, а початку й зовсім не чув, — виправдовуйся Явір, — так, прошу, послухати:
«…Ми цілком згодні з оцінкою обстановки та завдання… для генералів, офіцерів, солдатів, всього німецького народу. Ось ці завдання: рішучий розрив з Гітлером та його оточенням… негайне припинення безглуздого кровопролиття… Обстановка на східному фронті катастрофічна, Радянська Армія вийшла до Ризької затоки. Північна група армій, що в Прибалтиці, відрізана від Східної Пруссії. Понад тридцять німецьких дивізій приречені на винищення внаслідок… стратегії Гітлера… Ми звертаємося до офіцерів, солдатів німецької армії: не вірте гітлерівській брехні та обіцянкам! Брехня про нову зброю та резерви веде… до нових безглуздих жертв. Не чекайте ще однієї воєнної зими… Настав час покінчити з… в цьому найвірніший вихід із війни!»
— Досить! — обірвав Майвальд. Він знає кінцівку, пам’ятає кожне слово всієї заяви. Знає також і прізвища генералів, що підписали того документа. Це — колишній командир сто десятої піхотної дивізії генерал-лейтенант фон Куровський та командир триста шістдесят першої піхотної дивізії генерал-майор Ліндеман. Заява та з’явилася після того, як було оголошено звернення шістнадцяти колишніх командирів корпусів і дивізій центральної групи армій, коли радянські війська підійшли до імперського кордону Східної Пруссії.
Альфред Майвальд сам слухав ту заяву двох німецьких генералів, її передавало московське радіо, він застенографував її й віддав Рудольфові Фішеру, щоб вона дійшла до німецьких робітників. І от видно вже похибки. Явір скористався необачністю товаришів. Це може дорого коштувати.
Обірвавши донощика, Майвальд замислився: як це Явору вдалося майже точно, слово в слово, зафіксувати те, про що йдеться у заяві? Так може записати стенограф високої кваліфікації, або плівка. А може, лис, і сам має ту заяву? Та як би то не було — це шпигунство. Незрозуміло тільки, для чого Явір вирішив розповісти все це саме йому? Чи немає тут чогось прихованого?
— Від кого ж ви почули цей пасквіль? Ви можете показати, хто саме читав ту генеральську заяву? — доскіпувався Майвальд.
— Ні, — покрутив головою, — в обличчя я його не бачив.
— А тих, що слухали, впізнаєте?
— Також ні, вони за деревами стояли. Коли кінчили читати, я хотів підійти до них, а вони, видно, помітили й подалися…
Майвальд зовсім заспокоївся: звинувачувати нікого, доказів ніяких немає.
— Ви кому-небудь говорили вже про це?
— Ні. Ви перший, кому доповідаю, бо певен, що вам це не байдуже.
Майвальд помовчав. Він розуміє: Явір небезпечний тип. Тож треба повернути того доноса проти самого донощика.
— На власні вуха, пане Яворе, слухали ворожу пропаганду й не змогли запам’ятати крамольників, дали можливість вислизнути, щоб і далі розносили наклепи на фюрера. Ви це розумієте? — Він похмуро дивився на гостя, стежачи за виразом його обличчя.
Явір винувато похнюпив голову, опустивши очі долу, картав себе: «На біса мені це потрібно? Нехай би гризлися німці поміж себе — генерали з фюрерами. Дідько з ними, яке мені до того діло?»
Його сумні думки перервав спокійний голос Майвальда:
— Ось що, пане Яворе. Оскільки, як ви сказали, нікому, крім мене, ще не встигли повідомити, то я раджу вам: прикусіть язика. Дійте за німецьким прислів’ям: «Більше знай — менше базікай». Нічого ви не чули й нічого не бачили. Так буде краще для вас особисто і для загальної справи. Розумієте?