Представники «Української ради» погодилися з пропозицією німця. Для чого ж, справді, гаяти цілий тиждень, коли можна зробити все за один завтрашній день, навіть за кілька годин? Після сніданку вони зберуться на заводському подвір’ї, зачитають розпорядження воєнної референтури ОУН, скажуть землякам напутнє слово й на тому кінець.
Обміркувавши свій план, Майвальд вирішив заглянути в цехи, де найбільше остробітників і полонених. Усі українці вже знали, що ними цікавиться ОУН. Майвальдові хотілося почути, що говорять земляки з приводу наступної зустрічі з представниками тієї лиходійної організації. Та нічого не дала йому та розвідка: побачивши інспектора в формі вермахтівського офіцера, невільники прикушували язики.
Майвальд розумів: для них він фашист, ворог; тільки одиниці знають, що він людина, котра вболіває за їхню долю. І хоч він багатьох уже знає, знає навіть, що у них на думці, але так просто почати з ними розмову про завтрашню зустріч з оунівцями — не годиться. Невільники побояться сказати правду. Боятимуться не тільки його, інспектора Майвальда, а й донощиків. О, він знає, яка тут тонка система стеження.
Йдучи уздовж конвейєра у складальному цеху, Майвальд шукав очима своїх людей.
Один з полонених, років тридцяти, кремезний, з вузенькою щіточкою вусиків, підійшов до нього і, озирнувшись довкола, неначе боявся, що хтось може підслухати, почав німецькою мовою:
— Пане начальнику, маю для вас надто важливу інформацію…
Майвальд кинув на незнайомця здивований погляд, мовляв, що за тип? Ніби й бачив його десь, але ніколи не доводилося говорити з ним, тим більше мати якусь справу. «Цікаво!» — подумав Майвальд, не зводячи очей з широкого обличчя кремезняка.
Незнайомець помітив нерозуміння німця й, щоб внести ясність, сказав:
— Я свій, пане начальнику, й хотів би розповісти вам дещо, — він вищирив жовті зуби.
— З ким же, вибачте, я маю говорити, хто ви такий? Незнайомець зам’явся й знову вищирив зуби.
— Я з концтабору, пане начальнику, Мирон Кухарчук, — відповів сміливо, намагаючись показати свою незалежність.
Майвальд подивився на бридку, свиноподібну пику Кухарчука й перепитав:
— Мирон Кухарчук? Чому ж я вас не знаю? З якого ви барака?
Кухарчук виструнчив, хвацько цокнув закаблуками.
— З четвертого барака я, пане начальнику.
Мирон Кухарчук говорив німецькою з акцентом.
— Хто ж ви, Кухарчук, за національністю?
— Українець я, пане начальнику, із Західної України, з Галичини!
— Он як, галичанин, значить! — удавано зрадів Майвальд. — Ну, говоріть, Кухарчук, я слухаю.
Кухарчук озирнувся, мов злодій:
— Сьогодні, пане начальнику, чув я на власні вуха змову полонених.
Майвальд обірвав його:
— Тс-с, дурню, тут не місце для таких розмов! — І, кинувши поглядом довкола, повів провокатора далі від зайвих очей. А коли переступили поріг цеху, суворо зауважив: — Взялися сповістити про щось таємне, то дотримуйтесь умов конспірації. Інакше то буде послуга ворогу… Зрозуміло?
Кухарчук злякано заблимав очима. Досі ніхто не поводився з ним так нешанобливо, хоч й несе він собачу службу не перший рік.
Щоб загладити свою різкість і заспокоїти наполоханого донощика, Майвальд примусив себе посміхнутися й запитав поблажливо:
— Так що трапилося, яка там змова, проти кого?
Мирон Кухарчук неначе ожив: повеселішав, дивився на пана начальника по-собачому відданими очима.
— То було, прошу пана, сьогодні ранком, — говорив Кухарчук майже пошепки, — біля умивальні четвертого барака…
— Що було? — Майвальда брав нетерпець.
— Та один полонений умовляв двох інших, видно своїх дружків, щоб ні в якому разі не йти до українських легіонів, бо то, казав він, буде зрада Радянській Батьківщині.
— А хто ж він, той змовник, ви його знаєте?
— Та отой, пане начальнику, якого ви розпікали кілька днів тому в складальному цеху, морячок Рибалка, пам’ятаєте?
Ще б пак! Майвальд саме тоді й розповідав своєму довіреному Павлові Рибалці про наступну появу на заводі мисливців за душами невільників з України й давав йому щодо цього поради й настанови, як себе поводити. У той час до цеху зайшов Вальтер Зоннеман з двома військовими. І Майвальд одразу загримав на Павла Рибалку, який очолював групу полонених, що тут працювали: